Безумовно, головною новиною минулого тижня була новина про трагедію в Грибовичах. Не говорив про неї лише лінивий. Кожен намагався вилити свою порцію обурення і лайки на винних у цій ситуації. Та власне, пошуком винних активно і займались. Замість того, аби задаватись питанням «що робити», вирішували питання «хто винен», а радше – «що зробити із винним».
Безумовно, що трагедія котра сталася – результат великого недбальства і всі, що справді в цій трагедії винні мусять понести справедливу кару.
Проте зараз, коли пристрасті трішки вляглись, а гарячі голови заспокоїлись хотілося б поговорити про тему дотичну, до згаданої, проте трішки іншу. Про тему «екологічного гріха» та відношення християнина до довкілля в цілому.
Зараз ця тема як ніколи популярна. Адже в Католицькій Церкві вона «піднята на щит» уже давно, а Вселенського Патріарха Варфоломія – першого серед рівних у Православній Церкві часто жартома називають «зеленим» патріархом, бо масу своїх проповідей, послань і богословських праць він присвячує екологічній тематиці. Також тему екології і християнства останні роки дуже активно обговорює УГКЦ, яка має навіть своє спеціальне Екобюро, а кожна єпархія має екореферентів. Насправді тема дуже насущна і актуальна.
Спочатку я сам був до цього руху досить скептичним, хоча тепер категорично змінив свою думку і розумію, що «екологічний гріх» – не пусті слова, це по-перше, а по-друге, нехтування довкіллям схоже на рубання гілки на якій сидиш.
В цьому питанні ми завжди хочемо кивати на когось, удаючи, що нас це не стосується. Але починати зміни треба із себе. Елементарно. Хоча б із економії води та електроенергії. Адже так легко, коли зранку чистиш зуби чи голишся, вимикати воду, коли нею прямо не користуєшся. Чи замість прийняття ванни приймати душ. Чи вимикати світло там, де воно непотрібне. Чи вимикати електроприлади із розеток. Чи ставити на свої крани для води аератори. Чи сортувати сміття. Чи не купувати браконьєрським способом зірвані підсніжники, які занесені в Червону книгу. Чи відмовитись від ідіотської і неймовірно шкідливої звички палити траву навесні. Чи підтримати ініціативу Екобюро УГКЦ і перестати тягти на гроби померлих «високохудожні» квіти і вінки з пластику. Чи, по можливості, не використовувати пластикових пакетів і пляшок, або принаймні не викидати їх де завгодно. Не кажучи вже про неприпустимість смітити на вулицях чи на природі. І багато-багато іншого.
Я не кажу, про радикальні заходи, котрі пропагують організації, котрі борються за довкілля вкрай ригористично. Шанувати довкілля не означає, що всі обов’язково мають стати вегетаріанцями чи веганами, перестати носити натуральне хутро і не дарувати своїм дамам живих квітів. Зовсім ні. Навпаки, Господь дав людині – вінцю свого творіння усе створене ним у користування. Але саме у користування, а не бездумне споживацтво. Тому вміймо бути мудрими управителями, котрі розуміють, що все створене Богом – наше спільне благо і ми є за нього співвідповідальні.
Володимир Мамчин
Повязані записи
