Анексія Криму, чергове переселення, виклики і проблеми… Вже понад півроку кримськотатарський народ бореться за свою ідентичність у Львові і зараз, як ніколи, хоче бути почутим. Про потреби кримських татар – переселенців, підтримку від львів’ян, початок християнсько-ісламського діалогу для сайту «Духовна велич Львова» розповів голова мусульманської кримсько-татарської релігійної спільноти «Їхсан» Ернест Абкелямов.
– Львів – ядро духовності в Україні. Як львів’яни прийняли народ з відмінною культурою, традицією, а головне – релігією?
– Я розумію, що є люди, які мислять стереотипами щодо переселенців. Але чому ми прийшли сюди, чому не захотіли жити в тому суспільстві, яке зараз в Криму? Ми б хотіли пояснити це, щоб і нам було легше, щоб не було недомовлянь.
За цей час, особливо на перших порах, ми відчули велику підтримку від львів’ян – і моральну, і матеріальну. Гостинність у Львові – на високому рівні. Нас, мусульман з Криму, у Львові і області вже близько 2 тисяч. Я зі всіма спілкуюсь як голова мусульманської спільноти, ми охоплюємо всі їхні настрої. Є люди, які приїхали на нове місце і є менш активними, стикаються з різними перешкодами, закриваються в собі. Щоб цього не було, ми, як спільнота, намагаємось показати нашим людям, що тут мешканці не чекають від нас нічого поганого. Адже в історії нашого народу немає моментів, за які нам було б соромно. Дивлячись на це добре ставлення львів’ян до нас, ми б не хотіли бути просто користувачами, а учасниками суспільного життя Львова, представляти Львів у всіх сферах, щоб культура та інфраструктура міста тільки покращувалась. Прагнемо робити добро тій землі, яка нас прийняла, і віддати те, що можемо.
Ми хочемо говорити на весь світ, що ця земля нас прийняла, хочемо показати, що на одній території можуть жити християни і мусульмани.
За півроку ми вже приблизно знаємо, чим живе Львів. І хочемо уникати тих настроїв і понять, які панували на території, де Україна зараз має проблеми щоб добрий народ – галичани – не відчували негативу. Тепер ми знаємо, що тільки 25 років тому Українська Греко-Католицька Церква вийшла з катакомб. І це наша спільна історія, бо ми теж впродовж століть жили в катакомбах. І зараз, коли вийшли на рівень діалогу, то як постраждалі краще зрозуміємо одне одного.
Говоріть з нами на «ти», рівно ж вимагаючи від нас порядку. Ми всередині своєї спільноти вимагаємо порядку, щоб не було жодних зовнішніх зауважень. Щоб не сказали, що у Львові була така чистота, а приїхали кримські татари і стало брудно. Тобто починаючи з побутових факторів намагаємося підтримувати Львів.
Також ми нічого не знали про Захід України. У нас донедавна не було взаєморозуміння. Тому коли зараз в Криму говорять, що тут бандерівці вбивають дітей, люди в це вірять. Бо у нас не було знань одне про одного. Тому ми хочемо розвіяти всі стереотипи, щоб у близькому майбутньому держави міцне ядро суспільства вміщало у собі різні культури, різні національності і релігії. Це буде і прикладом, і рушійною силою того, що зі світу по нитці – бідному сорочка.
Ми дивимось і розуміємо, що довкола інша культура. Тож нам дуже цікаво і хочемо, щоб львів’яни нам пояснювали свою культуру.
– Пане Ернесте, ви є головою мусульманської кримсько-татарської релігійної спільноти «Їхсан». Розкажіть, будь ласка, про вашу спільноту, її діяльність і ті питання, з якими допомагаєте переселеним?
– 16 вересня у нас була зустріч, де ми зібрали велику кількість переселенців і створили організацію «Їхсан». Слово у перекладі означає «щирість». Нашою організацією ми хотіли показати прозорість і відкритість та знайти діалог, співпрацю, дати знання про себе місцевим жителям. Ми проводили ряд відкритих заходів, наприклад, мусульманське свято Курбан-байрам у «Sky-парку», для того, щоб львів’яни ближче познайомились з ісламською культурою та з кримськими татарами. Якщо ми вже сюди приїхали, то хотіли б показати наш внутрішній стан, те, що несемо, що хотіли б зберегти, чого навчаємо наших дітей.
– Ви спілкуєтесь з кримськими татарами, які переїхали до Львова, відстежуєте їхні настрої. Люди налаштовані на довгострокову перспективу перебування тут чи все ж планують якнайшвидше повернутись до Криму?
– Я приїхав сюди 21 квітня. А тільки 16 вересня ми створили мусульманську організацію. Тобто, впродовж всього цього часу переселенці чекали, що політична ситуація зміниться і можна буде повернутися. Ми намагались це пережити, а потім зрозуміли, що ситуація затягнулась. А люди не можуть перебувати у постійному очікуванні, в депресії. Вони морально ламаються. Наш народ знає рецепт виходу з депресії – праця в тому місці, де живеш. Ми розуміємо, що тільки через Бога можемо звільнитись від труднощів. Тому намагаємось через нашу духовність і релігійність показати це людям. Через релігійні знання людина може взяти себе в руки та вийти з депресивного стану.
Ми не будемо сидіти вдома і постійно плакати, що так сталось, що Крим відібрали, що ми такі бідні. У нашого народу нема такої позиції, хоча ми багато пережили. Спілкуючись тут з людьми, розуміємо, що львів’яни теж багато пережили. Люди тут завжди відстоювали свою свободу і свободу своєї землі, релігії. Ми такі ж. Кримські татари впродовж століть відчували гонінням. І куди б нас не пригнала доля, ми завжди всюди старались ставати на ноги, нести добро в нове суспільство.
– Ваші діти ходять тут до школи. Як львівські учні сприймають нових однокласників?
– До моєї доньки, яка зараз у 5 класі, всі ставляться добре: і вчителі, і понад тридцять дітей. Тут інший клімат, і вона часто хворіє. Однокласники телефонують до неї, переживають, приходять до нас додому, знайомлять зі своїми батьками. Дітям цікаво, як граються кримськотатарські діти.
Ми намагаємось пояснювати нашим дітям, що існують різні культури, що ми не просто інші – ми приїхали сюди, бо так сталось, тому повинні жити тут повноцінним життям.
Моя донька часто просить маму приготувати для класу якусь кримськотатарську страву. Місяць тому їхній клас опікувався пораненими воїнами з АТО. Діти малювали малюнки, емоційно підтримували хлопців. Моя дочка також малювала і попросили маму спекти кубите – татарський м’ясний пиріг. І клас передав цю страву воїнам, за що ті були вдячні. Хлопці через вчительку також передали, що на Сході були пліч-о-пліч з кримськими татарами і що вони є безстрашними воїнами. Потім військові приїхали до дітей у клас. Наша мама знову готувала національні страви. В цьому є і єднання, і розуміння.
Діти прислуховуються до мови моєї дитини. І якби ми, дорослі, так вміли слухати одне одного, як діти в пориві гри, ми б більше поважали одне одного. Моя донечка вже і вдома спілкується українською, щоб вправлятися. Вона збагачується українською культурою. Щодо релігійних переконань, то вчителька не наполягає на тому, щоб дитина була присутня на уроках християнської етики.
– Знаю, що до приїзду кримських татар у Львові було 2 місця, де збиралися на молитву мусульмани. Де тепер практикують Іслам переселенці?
– Так, справді, є два місця у Львові, де моляться мусульмани – на вул. Під Дубом і вул. Мечникова. Але це маленькі орендовані приміщення, де фізично не вистачає місця. До того ж, ці приміщення не наші, тому для молитви ми повинні просити відчинити нам їх. Інколи молимось в офісі «Крим SOS», просимо людей призупинити на декілька хвилин роботу. Або ж кидаємо всі справи і біжимо додому. Кожен мусульманин повинен молитись 5 разів на день тож нам потрібен Дім молитви.
Також у Львові вже є десятки випадків, коли у наших сім’ях народилися дітки – львів’яни і львів’янки. І ми боїмося, що через 10-15 років ці діти не захочуть повертатися до Криму. Тому нам потрібна інституалізація. Ми хочемо, щоб ці діти розуміли, що вони мусульмани, хоча Львів – їхнє місто.
Серед львів’ян є боязнь до самого слова «мечеть». Хоча освітні пласти Львова, суспільні діячі, які мають знання про наш народ, завжди нас підтримують. Мечеть для мусульман – це не тільки місце для молитви і поклоніння, це і громадське місце, куди приходять люди і почуваються серед своїх, можуть розслабитись душевно. У мечеті можна збиратися, обговорювати проблеми. Мечеть – це інституалізація нас. Це місце завжди відкрите для громадськості.
– Нещодавно у Львові відбувся міжрелігійний круглий стіл, присвячений християнсько-ісламському діалогу та кримським татарам. Що ви хотіли донести до громадськості?
– Сьогоднішня ситуація справді унікальна тим, що ми в ядрі християнського суспільства. Ми не претендуємо на те, щоби серед церков і храмів виникла мечеть, у нас нема такого его, такої радикальної вимоги. Але доносимо, що це нам потрібно. Хоча розуміємо, що нам поки цього не можуть дати, бо люди і так підтримують нас морально зі всіх сил. Ми не хочемо цей світ якось руйнувати, хвилювати, непокоїти, а хочемо діалогу. Адже, у нас є потреби, бо навіть в критичному випадку не можемо допустити асиміляції, а маємо намір зберегти себе, свої культуру і релігію.
Марта Еліяшевська
До теми:
Повязані записи
