Час Різдвяного посту – шлях до зустрічі із Христом, Який народжується у наших серцях, ніби в убогих яслах. Господь не побоявся народитися у бідності, так і наші серця, спраглі віри і покаяння є готовими знову і знов прийняти Богонемовля.
У моєму розумінні реколекції – це певна спроба налагодження свого особистого зв’язку з Творцем, відповідності стану душі до Божого Закону, занурення у власний духовний вимір і його оздоровлення. Тому важливо говорити у цьому контексті про поняття «милосердя» та «жертовність». Зрештою, зазначені слова не є для нас новими, проте їхній глибинний зміст практично неможливо осягнути зразу. Здавалося б ці поняття не стільки ілюструють спілкування між людиною і Богом, скільки наше життя у соціумі. Але це лише на перший погляд! Милосердя і жертовність – це чесноти, які отримує людина після наполегливої роботи розуму і серця, через наповнення власного життя Дарами Святого Духа, серед яких найголовнішою є любов, бо «хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є Любов» (1 Івана 4:8). Милосердя і жертовність є втіленням цієї великої любові до ближніх. Знову-таки підтвердження цьому знаходимо у Святому Письмі: «Хто говорить, що любить Бога, а брата свого ненавидить, бреше, бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1 Івана 4:20). Часто ставимо собі запитання: кого ж я маю любити? У сучасному світі ми маємо чимало визначень, які характеризують наші стосунки одні з одними: толерантність, політкоректність. Сказати сьогоднішній людині «брате, я тебе люблю» – означає бути «білою вороною», адже тебе можуть неправильно зрозуміти чи потрактувати. Звертаючись до слів зі Святого Письма, виникає нюанс: часто через поняття «брат» ми розуміємо тільки наших найближчих; насправді не усвідомлюючи, що нашим братом є кожен, хто потребує нашої уваги та любові. Для ілюстрації цієї думки, на мій погляд, найкраще можна використати притчу про доброго самарянина (Лк. 10:35). Чоловік, якого поранили розбійники, – це людство після гріхопадіння, воно не може захистити себе від чергових нападів диявола, наприклад, від спокуси ідолослужіння чи жертвоприношення, які, до речі, саме цьому суспільству були притаманними. Священик і левіт, що пройшли повз, – уособлення Божого закону і передання Святої Церкви, які не мають жодної користі, якщо людина не виявляє своє осмислення і цікавість до них. А в образі доброго самарянина бачимо Господа. Він приходить і поливає наші рани, тобто упадки і гріхи, вином і єлеєм. Вино – свідчення жертви на хресті, метафора Євхаристії; єлей – прототип Господньої благодаті. Бог бере нас на руки, зцілює, нагадує, що повернеться у другому пришесті. Знову ж звертаємось до поняття «милосердя». Згідно із науковим твердженням милосердя – це прагнення допомогти кожному, хто має у цьому потребу. Отож маємо бути цим добрим самарянином, який через бачення потреби ближнього, допомагає йому. Водночас наслідувати Ісуса Христа. Господь говорить такі слова: «Я посеред вас, як службовець» (Лк. 22:27). Бо Бог приходить на землю не для того, щоб Йому служили, але для служіння людині. З цього приводу апостол Петро каже: «Служіть один одному кожний тим даром, який отримали» (1 Петра 4:10). І тут важливо зосередити увагу на словах «кожен своїм даром». Господь не вимагає від нас чогось неймовірного, через наші таланти наповнюємо власне життя, а також примножуємо їх через служіння ближньому. Тому служіння – це перший поклик людини у житті, адже маємо наслідувати Господа!
У житті кожного із нас Господь дає можливість виявити свої особисті дари, допомогти тим, що потребують. Але часто Він вимагає не лише подати милостиню, зігріти знедоленого, але закликає наслідувати приклад найвищої – жертовної любові! «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоби кожен, хто вірить у Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Івана 3:16). Апостол Іоанн Богослов виділяє у своєму Євангелії особливе місце поняттю «жертовної любові», бо вона врятувала людський рід від влади смерті. Недарма його називають «апостолом любові», оскільки саме він розкриває таємницю любові, яка перемагає смерть. Бог-Отець віддав на смерть найпотаємніше і найдорожче – свого Сина, Який потім воскресне. Тому наша жертовність – це уподібнення Господеві. А вся суть християнства полягає у Богонаслідуванні, адже за словами вчителя Церкви Іринея Ліонського «Бог став людиною, щоб людина стала Богом». Подібну думку знаходимо і у святого Афанасія Олександрійського: «Слово вочеловічилось, щоб ми обожились». Обоження – це найтісніше онтологічне поєднання з Богом через Божу благодать. Обоження – це також ціль життя людини, воно пов’язане з відданою любов’ю до Бога і ближнього, а тому з милосердям і жертовністю. У тому ж значенні преподобний Серафим Саровський вважав, що «стяжання Святого Духа є суттю життя людини».
Коли готувався до духовної науки, пригадав собі короткометражний фільм «Важкий вибір», він є найпростішою ілюстрацією жертовної любові Бога-Отця. Є версія, що цей фільм знятий на основі реальних подій, які відбулись в Англії у ХХ столітті. Сюжет короткометражки у тому, що батько мав сина, працював на розвідному мості. Син дуже любив спостерігати за рухом поїздів і роботою моста, тому завжди був біля батька. Одного разу сталася прикра помилка – збився графік руху, і поїзд їхав саме тоді, коли міст був розведеним. Син побачив це, він кричав батькові, але той не почув, тому хлопець вирішує самотужки перевести механічні стрілки у мості. Коли він залазить у міст, застрягає у механізмі. Тоді батько бачить ситуацію, що їде поїзд, який переповнений сотнями людей, а тут – застряг його син. Перед ним – важке рішення, що обрати? І батько робить вибір на користь пасажирів потяга, оскільки у нього один син, а у них – у кожного є близькі. Отож любов, жертовність і милосердя – взаємопов’зані. На противагу цим поняттям – жорстокість та байдужість. Пригадуємо євангельський уривок про зцілення одержимої. Начальник синагоги закинув Христові, ніби Він порушує закон і суботу. На що Господь називає його лицеміром, оскільки тогочасні «праведники» не чинили діл милосердя, прикриваючись дотриманням суботи, а отже були банальними буквоїдами, не розуміючи суті. Так і у сучасному житті люди часто вдають побожність і хизуються своєю релігійністю, надають увагу другорядному, забуваючи про першочергове, а отже стають байдужими до інших.
Про цю байдужість знову-таки можна поміркувати через короткометражний фільм «Одна сота секунди життя», яка ілюструє принцип невтручання у журналістиці. Сюжет – про фотокореспондентку, яка висвітлювала події війни, одного разу бачить дівчинку, яка біжить у бік одного із терористів, що сховався за колоною будівлі. Врешті-решт вона через шоковий стан натрапляє на нього. Журналістка стоїть збоку і чекає ефектного кадру, хоча у цей момент вона могла щось зробити. Короткометражка закінчується церемонією нагородження найкращих фотографів, де головна героїня отримує перше місце за світлину дівчинки з простреленим лобом. Все-таки щось живе залишилось у цій дівчині-фотографі, вона втікає із залу і не отримує нагороди. Отже, байдужість – це протилежне почуття до жертовної любові і милосердя. Чому байдужі не ввійдуть у Царство Небесне? Бо, по-перше, вони отримали певні блага, проте не звертали уваги на нужденних. У євангельській притчі про багатого і Лазаря Господь наголошує: «Чадо! Згадай, що ти вже отримав добро твоє у житті твоєму!» (Лк.16:25). По-друге, Царство Боже базується на жертовній любові, яка здатна поступитися зручностями, щастям, пережити біль заради блага інших. Тому через своє земне життя людина себе судить, тому наслідування неба і пекла відбувається протягом життя кожного із нас. Людина, яка весь час живе у ненависті і байдужості (а байдужість здатна примножувати інше зло), після смерті не зрозуміє глибину Божої любові і Царства Божого. Тому можна підсумувати сказане знову-таки словами із Святого Письма, а саме Євангелія від Матвея:
«Коли ж прийде Син людський у славі Своїй, і всі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї і зберуться перед Ним всі народи, і Відділить одних від інших, як пастир відділяє овець від козлів, і Поставить овець праворуч від себе, а козлів – ліворуч. І Скаже Цар тим, що праворуч: «Прийдіть, благословенні, наслідуйте Отця Мого Царство, вготоване вам від створення світу. Бо голодний був Я, і ви дали Мені їсти. Спраглий був, і ви напоїли Мене. Був подорожним, і ви прийняли мене. Був нагим, і ви одягнули мене. Був недужим, і ви відвідали мене. У в’язниці був, і ви прийшли до мене. Тоді праведники скажуть йому у відповідь: «Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували? Або спраглим і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожним і прийняли або нагим і одягнули? Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці і прийшли до Тебе?» І Цар скаже їм у відповідь: «Істинно кажу вам, оскільки ви зробили це одному із братів моїх менших, то зробили мені»…
Ієромонах Маркіан (Каюмов)
Повязані записи
