«Що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне», – із таким запитанням звернувся начальник синагоги до Ісуса Христа. Спаситель дає йому чітку відповідь «Ти знаєш заповіді, то виконуй їх». Відповідь на це питання, яке поставив молодий чоловік Христові, можемо шукати впродовж усієї історії людства. Адам і Єва жили у раю, були дотичні до вічності, адже жили у єдності з Богом, а через своє гріхопадіння, відступлення від Бога втратили цю вічність. Після падіння перших людей Господь дає обітницю, що прийде Спаситель і, відповідно, відновить цю єдність. І це теж була обітниця вічності. Далі пригадуємо собі старозавітніх пророків, які у своїх книгах і зверненнях до народу також говорять про обітницю прийдешнього Месії, а отже про обітницю вічності. Нарешті Сам Бог приходить у світ, і приносить цю Вічність на землю. Після цього апостоли, осяяні Святим Духом, йдуть і проповідують Царство Боже і говорять про те, як осягнути цю вічність. Та люди не відчули Вічності у Сині Людському.
Чоловік із цього євангельського уривку, що прийшов до Ісуса Христа, насправді прийшов із іншою ціллю та метою. Його не дуже цікавило Царство Боже і Месія, а зовсім інше. Він багато чув про Чоловіка, що ходить і проповідує містами, говорить щось дуже нове, унікальне і цікаве. Отож цей молодик хотів почути від Ісуса Христа щось особливе, щось таке, чого він ще не чув. Тому, чекаючи особливої відповіді, він запитує про те, що має зробити для осягнення вічного життя. Проте, знаючи ціль цього запитання, Христос відповідає «Ти знаєш заповіді не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідчи неправдиво, шануй батька і матір». Почувши те, що Христос говорить йому буденні речі, він відповів, мовляв, що ти мені розповідаєш, адже я все це виконую змалку. Що нового ти можеш мені запропонувати? І тоді Господь говорить йому «нове», те, від чого знав, що начальник синагоги відмовиться, бо знав його серце: «Якщо тобі цього замало, то будь досконалим, роздай все своє майно бідним і йди за мною!»
З цього прикладу ми дізнаємося для себе чимало корисного. По-перше, для осягнення вічного життя маємо виконувати всі заповіді. Звернімо увагу, що Христос називає лише певні з них, не весь Декалог. Особливо ті, які стосуються людини, адже Декалог поділяється на дві частини перша частина заповідей – про відносини Бога і людини; друга – відносини між людьми. Господь називає саме ті, які визначають коло людських стосунків. Тобто заповідає нам виконувати заповіді, які стосуються наших ближніх. Для начальника синагоги, цього виявилося замало. Мабуть, у своєму серці він відчував пустку, адже чогось йому не вистачало для осягнення вічного. Що ж все-таки бракувало цьому чоловікові, адже він все виконував Якщо ж проаналізуємо історію священного Писання, особливо часу, у якому жив Христос, побачимо, що Господь неодноразово звинувачував фарисеїв у сухому виконанні закону. Пам’ятаємо, як називав їх «побіленими гробами» – дуже гарними ззовні, але всередині повними труповиння і гнилі. Вони дотримувались заповідей, але не підкріплювали свою віру вчинками. І от відповідь на те, що робити, щоб отримати життя вічне, дає святий апостол Павло у Посланні до колосян «Одягніться як обрані Божі, святі та улюблені в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння… Прощайте один одному, як Христос вам простив. Найважливіше – одягніться у любов, яка є сукупністю всієї досконалості» (Кол.312-14). Ось і маємо відповідь, чому «сухе» виконання заповідей не приводить до вічного життя. Віра без діл – мертва, так само, як і діла без любові. У виконанні заповідей без любові немає користі. Власне, весь Божий закон тримається на двох заповідях – любові до Бога і ближніх. Ісус Христос закликав цього начальника синагоги до найвищої форми любові – безкорисної, милосердної і жертовної. Віддай все тому, хто потребує, і йди за мною. 
Віддати все бідним і йти за Христом не означає взяти все, що маєш, роздати першому-ліпшому на вулиці і слідувати за Ним. Зовсім ні, адже ми не знаємо, як у прийдешньому люди використають нашу милостиню. З історії нам відомі приклади багатих людей, які спрямовували свої пожертви у корисне для інших русло, – будували сиротинці, будинки для літніх людей, лікарні. До такої жертовності і милосердя закликав Бог цього євангельського чоловіка; тобто до тих діл, які підкріплені живою любов’ю. Чи зрозумів основний меседж Христа чоловік, ми не знаємо. В уривку лише зазначено, що він дуже засмутився. Господь недаремно зробив ставку на багатство начальника, адже бачив велику прив’язаність до матеріального, тому вирішив протестувати його на вміння віддати своє іншим. Христос закінчує діалог із ним словами «Що є неможливим для людини, можливе для Бога». Те, що є неможливим для нас Бог може вдосконалити. Тому потрібно прагнути до цієї досконалості, просити Бога запалити наші серця милосердною і жертовною любов’ю до інших, щоб навчив нас користуватися нею і творити добрі діла, адже сьогодні питання любові до ближніх є надто гострим. Зважаючи на ту ситуацію, яка сьогодні є у нашій країні, маємо відкрити свої серця до пізнання Божого Слова, щоб «воно оселилося в нас щедро», – за словом апостола Павла і дало стократі плоди.
о. Назарій Лозинський
Повязані записи
