Великий піст є не просто часом аскетичного подвигу, посиленої молитви, покаяння, якими є всі багатоденні пости. Цей піст має особливий характер не лише через суворість традицій, винятковий устав богослужінь. Всі згадані складові справді є характерними для Великого посту. Але такі характеристики є не причиною, а наслідком, плодом того, що цей піст, як жоден інший, пов’язаний зі співстражанням Христу. Співстражанням не в значенні емоційного переживання страстей Господніх, а в значенні несення нашого власного хреста і прийнятті несправедливих страждань, заради очищення від гріхів.
Великий піст є нагадуванням про наш обов’язок йти за Спасителем на Голгофу, терпіти страждання несправедливі, обмежувати себе заради виконання волі Божої та заради любові до ближніх. Все це складає несення нами нашого власного хреста. І, коли гідно нестимемо його до кінця, то досягнемо перемоги і спасіння, як їх досягнув Христос, подолавши смерть Своїм воскресінням. Про цей нерозривний зв’язок жертовності з перемогою, хресної смерті з воскресінням, нам нагадує і піснеспів, який виголошуємо, схиляючись доземно перед Чесним Древом: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо!»
Дорогі брати і сестри! Всі ці роздуми, всі ці сенси і образи, які щороку подає нам Церква в середині постового шляху – бо в тижні наступному ми матимемо вже середину Великого посту, і час біжить швидко! – все це з особливою силою відлунює в наших серцях тепер, коли триває війна. Чи ми, як держава і народ, вчинили проти Росії щось таке, що заслуговує на жорстокість і душогубство, яких зазнаємо від військ сусіднього народу? Нічого подібного ми не вчинили, не мали проти сусідів ніяких злих задумів, а лише бажали жити в своєму власному домі, як вільні люди. Чи заслуговують на смерть наші героїчні воїни, які віддають зараз своє життя за Україну, за її краще майбутнє? Чи вчинили супроти Московії щось зле і достойне покарання мирні мешканці Маріуполя, Харкова, Чернігова, Бучі та Гостомеля, Сум і Волновахи та десятків і сотень інших міст і сіл України, яких російські агресори зараз катують і вбивають, сіючи руйнування і смерть? Нічого подібного вони не вчинили! Але вони страждають. Страждають так, як страждали мученики, гнані язичниками і безбожниками. Страждають, як Спаситель на хресті, – несправедливо.
Без віри в Бога, без віри у вічне життя, у перемогу добра над злом, такі страждання, таку несправедливість важко і неможливо пережити, не зламавшись. Але наша віра в Христа розіп’ятого і воскреслого дає нам, дає українському народу сили долати ці страждання. Ми взяли хрест свій, взяли спільний хрест України і несемо його на Голгофу страждань, щоби перемогти зло і досягти Воскресіння. Тому наші герої не вмирають, але йдуть у вічність зі славою! Тому пролита кров невинних не марно пропадає, але як і кров мучеників, вона дає вінці вічні тим, хто не зрадив любові до ближніх. А на голови мучителів ця кров збирається, за образним висловом Писання, як вугілля палаюче, переповнюючи чашу гніву Господнього, що буде вилита на беззаконників.
Тож, дорогі брати і сестри, хоча і важкий хрест випав нам, але маємо гідно нести його, йти за Христом – і тоді досягнемо перемоги. Перемоги духовної і перемоги над злом, яке приніс в наш дім російський агресор. Перемоги, доказом якої є те, що розіп’ятий Христос – воскрес. Віримо, що силою правди та милості Божої, силою любові, жертовності та віри нашого народу і нині зранена, катована і розіп’ята ворогами Україна – воскресне.
Блаженніший Епіфаній, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель ПЦУ
Повязані записи
