Паломництво – це мандрівка до святого місця, яка має на меті наповнити наше серце безумовною Божою благодаттю. Ісус до нас промовляє: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14: 6). Шукаймо у цій духовній подорожі дорогу до Бога, до спасіння.
Про важливість участі у паломництві кожного християнина та про історію його виникнення розповідає Митрополит Київський і всієї України Епіфаній, Предстоятель ПЦУ:
«Літня пора – найкращий час для відпусток, подорожей, туризму. Але жодна туристична мандрівка не дасть вам стільки духовних сил і енергії, як паломництво до святих місць. За умови правильного розуміння, що паломництво – це не екскурсія, ви – не туристи і ваша мета – не розваги, задоволення чи нові враження. Паломництво – це, насамперед, ваша особиста духовна подорож, у яку ви вирушаєте, щоб укріпитися у вірі, переосмислити власне життя, духовно зміцніти, здолати власні слабкості і набратися сил та отримати Боже благословення біля святинь.
Паломництво відоме ще зі старозавітних часів. За Мойсеєвим Законом, кожний ізраїльтянин мав тричі на рік здійснити подорож до Єрусалиму і принести жертву в храмі під час святкування свят Пасхи, П’ятидесятниці, Суккот (Кущів). Знаємо з Євангелія, що так само подорожували і Божа Мати, Йосиф з Господом Ісусом Христом, Який у 12-річному віці не повернувся додому, а залишився у Єрусалимському храмі, «де Він сидів серед учителів, слухав їх і розпитував; усі, хто слухав Його, дивувалися розуму і відповідям Його» (Лк. 2: 46-47). Звершували паломництва і пророки, і апостоли, і святителі, і багато-багато вірних Церкви Христової. Живе паломництво і дотепер.
Звичайно, сучасне паломництво дуже відрізняється від тих часів. Адже нинішні паломники можуть користуватися багатьма досягненнями науково-технічного прогресу і не витрачати довгі місяці, а то й роки свого життя на колись непередбачувану, повну небезпек і пригод подорож. Відстань у понад тисячу кілометрів (як, скажімо, від Києва до Святої Гори Афон) зараз можна подолати літаком усього за кілька годин.
Але під час паломництва, цієї унікальної духовної подорожі, важливо слідувати не комфорту чи туристичній моді, а поклику серця. Потрібно вивільнитися із круговерті буденності, почути, куди запрошує вас Господь, і, вирушаючи в ту дорогу, назустріч переміні свого життя, спершу навчитись відчувати вдячність – за все: і Богу, і людям, які вас оточують. Паломництво, на відміну від туризму, дарує радість не миттєву і не короткочасну, але довготривалу і цілющу.
Паломництво – це подорож не заради нових вражень чи сувенірів, це подорож заради Господа і дарів Святого Духа. Тож подорожуйте з користю, збираючи собі скарби не на землі, а на небі, «де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6: 20-21). Бо кожен із нас у цьому світі – паломник, і всі ми прямуємо до життя вічного, а відтак ціль нашого земного паломництва – Царство Небесне».
За матеріалами Фейсбук-сторінки Митрополита Епіфанія
Повязані записи
