Вже у ці хвилі ми перебуваємо напередодні отримання найбільшого з усіх дарів – Святого Духа. П’ятдесятниця відчиняє нам двері до спасіння і свідчення дієвості Божого Слова. Про особисті переживання цього празника, а також богословські аспекти відзначення Святої Тройці та Святого Духа говоримо у ексклюзивній розмові з Митрополитом Львівським і Галицьким УПЦ Філаретом.
Ваше Преосвященство, розкажіть про богословські аспекти П’ятдесятниці. Чому цей день ми називаємо днем народження вселенської Церкви?
Подія, що відбулася через п’ятдесят днів після Воскресіння Ісуса, визначила вихідний пункт історичного шляху Церкви Христової. Це початок освячення всієї дороги людства до Бога. В день П’ятдесятниці все те, що відбулося під час Вавилонського стовпотворіння, було подолано через єдність, подаровану зішестям Святого Духа. Цей епізод яскраво окреслено у кондаку свята – «Егда снизшед языки слия, разделяше языки Вышний: егда же огненныя языки раздаяше, в соединение вся призва, и согласно славим Всесвятаго Духа», тобто «Колись Ти, зійшовши, мови змішав, розділив Ти народи, Всевишній, коли язики вогненні роздавав, тоді призвав всіх до єднання…» Прості, боязливі учні-рибалки, що слідували за Христом, після отримання «вогнених язиків» перетворилися благодаттю Духа-Святого у безстрашних проповідників Благої Вісті – Євангелія, справжніх апостолів, тобто посланців.
Відбулося чудо об’єднання людини з Богом. Слова апостолів запалювали серця, об’єднували, преображали та освячували всіх, хто з відкритим, а іноді й з скам’янілим серцем, слухав спасительні слова їхньої проповіді. Так почалася зміна історії людства та всього всесвіту. Перед своїм Вознесінням до Отця Христос дає обіцянку, що його послідовники через Святого Духа пізнають істину. Святі отці тлумачать, що істина це не – «що?», істина це – «хто?». Істина – це сам Христос і новий спосіб життя, який Він пропонує людям. І пізнання цієї істини звільняє людство від будь-яких пут. «Господь є Дух; а де Дух Господній, там свобода» (2Кор.3,17) – пише апостол Павло. Воскреслий Господь переміг смерть не лише як Бог, але і як людина. Це підтвердження для віруючих людей, що після смерті наше життя не закінчується. Воскресіння дає впевненість, що ми продовжимо своє життя разом з Христом та близькими нам людьми. Дух зійшов – народилася Церква. Святий Дух являє нам всю повноту домобудівництва – задуму Божого про спасіння світу та людства. Апостол Павло у своїх посланнях неодноразово підкреслює визначення Церкви як «тіла Христового», як єдності людства з Божественним. Людська складова – це всі ми, віруючі люди, а Божественну являє Собою Дух Святий. Благодать постійно перебуває у Церкві Христовій, і підтвердженням цього є досвід Богоспілкування сонму святих подвижників.
Від Вознесіння до П’ятдесятниці – десять днів. Христос вознісся на небо, а апостоли залишились. Чи можна вважати, що у цей період ми разом з учнями залишились без Ісуса? Що загалом означає цей період для Церкви?
Період від Вознесіння до П’ятдесятниці можна назвати періодом очікування. Очікуванням обіцяного Христом Утішителя, тобто Духа Святого. Нам треба усвідомити той факт, що з апостолами, як вибраними представниками всього людства, відбувається духовне перетворення. Залишивши світ видимо – Господь почав бути присутнім в ньому своїм Тілом – тобто, як ми зазначали вище – Церквою. Цей досвід очікування і внутрішньої зміни преображає людську особистість. Страх перетворюється у безстрашність мучеників, неосвічені рибарі стають вчителями всього світу, сумніви обертаються на рушійну віру.
Євангелист Лука свідчить, що учні Христові після Вознесіння «повернулися до Єрусалима з великою радістю» (Лк.24,52) і весь час очікування «іншого Утішителя» вони провели у такому піднесеному стані духу – «перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога» (Лк.24,53). «Усі вони однодушно перебували у молитві й благанні…» (Діян. 1, 13-14) разом: учні, Пречиста Богородиця Марія разом із жонами-мироносицями, брати Ісусові, новообраний апостол Матфій. Всі вони перебували з Господом в роки Його служіння, були свідками Його Воскресіння і Вознесіння і могли свідчити перед світом «про те, що бачили й чули» (Діян.4, 20). Тому в Сіонській горниці в день П’ятдесятниці зібралась добре підготовлена громада, яка і стала тією основою, на якій постала Церква Христова. Як бачимо, цей період між Вознесінням і зішестям Святого Духа був необхідним і важливим для історії Церкви. Повернувшись в Єрусалим, учні Христові очікували не лише зішестя Святого Духу, а й обіцяного Господом Свого Другого пришестя. Так і нам треба ці дні, та й решту свого життя, провести за прикладом святих апостолів – у молитовному, радісному очікуванні другого пришестя Христового і старатися бути гідними цієї величної зустрічі. Ми ніколи не залишимося без Ісуса Христа, бо Сам Він пообіцяв: «ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф.28,20). І ця присутність Христова завжди відчувається кожним християнським серцем, що прагне, шукає Його і намагається жити за Його заповідями.
Напередодні П’ятдесятниці у православних храмах відзначають Троїцьку поминальну суботу. Розкажіть, про її значення та особливі церковні традиції.
Православною Церквою, окрім щоденного молитовного поминання померлих, встановлені ще й особливі дні, які називаються Вселенськими Батьківськими поминальними суботами. За богослужінням цих днів посилено моляться за прощення, відпущення гріхів та упокій душ всіх, хто відійшов до Бога. Троїцька поминальна субота є одним з таких днів.
Мені згадалося, що коли я ще був монахом у Києво-Печерській Лаврі, у нас була традиція ходити христосуватися до мощей святих печерських подвижників. Ця традиція сягала віків і в Печерському патерику описано надзвичайне чудо, що сталося з Діонісієм Затвірником на Пасху 1463 року. Коли він зайшов у Ближні печери, і, звертаючись до спочилих там преподобних, вигукнув: “Отці і братіє, Христос Воскрес!”, то у відповідь почув від них голосне: “Воістину Воскрес Христос!”. Ця історія підтверджує, що у Бога справді всі живі і поминальні церковні традиції базуються на цій істині.
День Святої Трійці – це день заснування Церкви і починається він з поминання спочилих, бо благодатна і спасительна дія Святого Духу поширилась на всіх – і живих, і померлих. Це – день, коли в повній силі відкрилося Царство Небесне, і тому торжествують всі – і Церква земна, і Церква Небесна! Тому християни від початку поминали своїх спочилих рідних – батьків, братів і сестер напередодні свята П’ятдесятниці.
У заупокійну поминальну суботу богослужбовий чин складається з вечірні й утрені. У п’ятницю ввечері, напередодні Троїцької суботи, у православних храмах звершується парастаc (з грецької «клопотання»). Під час цього богослужіння Церква молиться, клопоче про «всіх від віку спочилих православних християн». Відправляється заупокійний канон, та стихири все це звершується особливим співом. Після Літургії обов’язково звершується Вселенська панахида. Але треба мати на увазі, що, навіть в цей день, Церква не поминає нехрещених та самогубців. Суботи називаються батьківськими, тому що молитовне поминання людина починає зі своїх кровних батьків, які народили її в цей світ, виховали та привели до Бога.
Окрім поминальних субот є ще поминальний день «Радониця» – у наступний вівторок після Пасхи, коли після заупокійної Літургії парафіяни зі священником вирушають на кладовище і моляться біля могил рідних і близьких. Хотів би зауважити, що цього року, у зв’язку із епідемією коронавірусу та неможливістю звершити поминальні богослужіння і обряди Радониці в повному обсязі, керівництвом майже усіх Церков, навіть Помісних Православних Церков було ухвалено рішення поєднати їх з богослужіннями Троїцької поминальної суботи. Так що цього року парафіяни зможуть молитовно привітати своїх померлих рідних одразу і з Воскресінням Христовим, і зі святою П’ятдесятницею в Троїцьку Батьківську суботу. Але знову хочу нагадати всім священнослужителям і всім вірним, що всі богослужіння на кладовищах мусять відбуватися зі збереженням карантинних заходів безпеки.
Преподобний Паїсій Святогорець говорив, що «заупокійні служби – це найкращий адвокат за душі покійних. Заупокійні служби мають таку силу, що можуть навіть вивести душу з пекла…».
Яке значення свято П’ятидесятниці має особисто для вас? Як для себе поясните символізм самої події?
В житті єпископа цей день надзвичайний, саме єпископи були і є наступниками святих апостолів і спадкоємцями Божественної благодаті. Під час єпископської хіротонії прийнято вітати з особистою п’ятидесятницею, тобто з особистісною причетністю до отримання благодаті Святого Духа. Так відбулося і в моєму житті. Під час моєї особистої п’ятидесятниці, коли відбулася моя архієрейська хіротонія, я відчув надзвичайну силу, Божу благодать, яка цілковито доповнила моє служіння Церкві і попалила вогнем все те, що було в моєму серці і розумі навіть найменший сумнів. В мене було враження, що Вівтар перетворився на Сіонську горницю, моє серце трепетало від страху, хвилювання, перед очима за короткий час проплило все моє церковне життя. У Вівтарі все було наповнено енергією і якімось шумом, хоча насправді було дуже тихо, як завжди, і було чутно, як покійний Блаженніший Митрополит Володимир напівголоса читав таємні молитви. А потім цей шум припинився, серце заспокоїлося і на місце страху і хвилюванню прийшла невичерпна благодать і незвичайна радість, саме в цю мить я відчув на собі те, що відбувалося зі святими апостолами. Напевне головною ціллю і порядком нашого життя має бути це відчуття, що ти завжди маєш перебувати в Сіонській горниці та, переживаючи цей благословенний стан, дарувати і супроводжувати дари Святого Духа.
Це – певний стан «благодатної ейфорії», цей вислів я почув від одного архієрея, який приймав участь в моїй хіротонії. Такий стан переживають всі єпископи. Потім мої старші співбрати архієреї поділилися зі мною своїми враженнями і порадили – зберегти цю благодать як можна довше. Я навіть після архієрейської хіротонії намагався більше часу приділяти молитві аніж роботі, часто служив Божественну літургію. Цей стан продовжувався певний час, протягом близько сорока днів.
Коли ми святкуємо день Зішестя Святого Духа, ми повертаємося в день нашої особистої п’ятидесятниці, ми ніби оновлюємо в собі ці благодатні спогади і молитовно, через таїнство Святої Євхаристії і прикликання в особливих молитвах благодаті Святого Духа на Церкву, ми знову наповнюємо наше серце цією благодаттю і відновляємо в собі дію Святого Духа, повертаємо себе до попереднього благодатного стану.
В цей день я молитовно хочу привітати всю нашу Святу Православну Церкву з днем зішестя благодаті Святого Духа. Церкву во всій Її повноті: патріархів, єпископів, священнослужителів і церковнослужителів, всіх віруючих людей. Хай Господь береже и спасає кожного з нас, а ми будемо берегти нашу Святу Православну віру. Амінь!
Юліана Лавриш
Фото – прес-служби Львівської єпархії УПЦ
Повязані записи
