Латинська приказка говорить, що справжній друг пізнаєтья у біді. Її можна перефразувати й додати, що найбільш світлі люди пізнаються у найбільш темні та складі часи. Підтвердження цьому ми бачимо навіть у наші дні. Безліч доказів сказаному можна віднайти також у минулому. Приклади життя й поведінки, гідні наслідування та захоплення – це поєднання вибору, обов’язку та цінностей людини. У когось переважає один із перерахованих випадків, у другого домінує інший. Зараз про приклад гідності та жертовності від одного з менеджерів-очільників та практикуючих лікарів “Народної лічниці” у Львові – Сильвестра Дрималика (1855 – 1923). Той настільки віддавав себе покликанню, що навіть його смерть – унаслідок зараження, яке отримав під час операції.
Дорога у життя
Основи морального кодексу та людяності майбутнього лікаря та справжнього професіонала закладалися ще в дитинстві. Сильвестр Дрималик народився у родині священика на Жовківщині, у селі Туринка. Навчався на рідних теренах, відтак пішов трохи далі – вступив до Академічної гімназії у Львові. По тому поїхав до столиці імперії Габсбургів. У Відні і вчився на медика. У кожному зі згаданих випадків відзначався працьовитістю, наполегливістю й високою успішністю. Відтак у 1879 році Сильвестр Дрималик став доктором медицини.
Освіта і просвіта
Ще у студентські роки Сильвестр Дрималик став членом товариства “Основа”, що у Відні. Пізніше він був і головою цієї організації. Надалі ініціював об’єднання свого товариства з іншою просвітницькою організацією – “Січчю”. Коли це відбулося, члени обох спілок збиралися вечорами, читали й обговорювали цікаві та актуальні статті, танцювали і співали. Сильвестр Дрималик, між іншим, запам’ятався навіть як диригент хору. Настільки він віддавався просвітницькій та організаційній роботі. Таким чином, хоч членом згаданої організації він був не так довго, удостоївся визнання. У 1879 році його назвали почесним членом віденського товариства “Січ”. Подібну честь, окрім нього, за 27 років існування організації мали лиш 50 діячів. Між ними, до прикладу, Іван Франко, Іван Пулюй, Михайло Драгоманов і Євген Озаркевич, справу якого Дрималик продовжуватиме згодом у “Народній лічниці”.
Після закінчення навчання у Відні Сильвестр Дрималик повернувся до Жовкви. Там займався суспільно-корисною роботою. Зокрема, просвітницького й господарського характеру. Він заснував кооператив “Народний дім”, що видавав потребуючим кредити й підтримував ініціативних людей. Також був засновником “Читальні”. Тоді ж він і одружився – із Олімпією Пелех, також донькою священика з Жовківщини. Подружжя мало трьох дітей – сина і двох доньок. Разом із ними батько проводив вихідні дні й вечори – співаючи та граючи на фортепіано.
У Жовкві Сильвестр Дрималик керував церковним хором, де співали також і його діти. Він був вірним християнином, а за свою життєву позицію й невтомну та плідну діяльність отримав нагороду від Папи Римського.
На полі медицини
Лікарську практику Сильвестр Дрималик також розпочинав у Жовкві. Одразу ж запам’ятався відкритістю і добротою до пацієтів. Завжди йшов їм на зустріч, знижував оплату послуг, або ж не брав плати за окремі види робіт. Водночас, професійно та відповідально виконував свої обов’язки. Не дивно, що у 1886 році його призначили міським лікарем Жовкви. Отож, Сильвестр Дрималик поєднував у Жовкві лікарську, музичну і громадську роботу. Це до часу, коли він переїхав до Львова.
У новому місті лікаря підтримав митрополит Андрей Шептицький. Зокрема, забезпечив його на початках житлом – це був будинок, де у наші дні знаходиться музей художника Олекси Новаківського. Також Сильвестрові Дрималику надали практику – у “Народній лічниці”. Там він працював до самої смерті. Врешті, пізніше його навіть обрали директором цієї установи.
Львівське буття талановитого лікаря було досить складним. Скажімо, у роки Першої світової війни його ув’язнили через підозру у “москвофільстві”. Дрималика якийсь час утримували при Львівській цитаделі і збиралися відправити у табір Талергоф. За нього заступилися друзі та знайомі і цього не сталося. Врешті, висловлені йому підозри також не знайшли підтвердження.
Друге дихання
Коли Сильвестр Дрималик повертався до роботи, ситуація була не надто сприятливою. Шпиталь, довкола якого зусиллями митрополита Шептицького було зібрано талановитих і відданих своїй справі людей, якийсь час був закритий. Більше того, заклад пограбували російські солдати. Відтак було потрібно розпочинати все ледь не з початку. На щастя, це вдалося. Окрім відновлення роботи лічниці, Дрималик мав ідеї щодо перебудови приміщень або ж навіть зведення нових, але цього втілити йому не вдалося.
Із менеджерськими функціями у лічниці Сильвестр Дрималик поєднував написання багатьох корисних текстів, займався просвітницькою роботою, популяризував здоровий спосіб життя. Він видав декілька книг, які знайшли свого читача. До прикладу, перше видання його “Лікарського порадника” швидко розійшлося, за ним мало місце і друге. У праці, в легкій та доступній формі, до читача доносилися найбільш актуальні та важливі досягнення медичної науки. Не меншою популярністю користувалась заснована ним серія “Лікарська пошта”, де, у вигляді запитань та відповідей, розглядалися найважливіші питання зі світу медицини. Також перу Сильвестра Дрималика належить робота “Про полові хвороби” і порадник для молодих матерів “Плекання дитини”, який побачив світ уже після смерті його укладача.
На сам кінець, Сильвестр Дрималик був членом Українського комітету опіки над воєнними сиротами у Львові. Ця організація опікувалась дітьми, чиї батьки загинули на війні.
Вони утримували сиротинень, школу, створювали дітям можливості для самореалізації. За потреби, надавали відповідну медичну допомогу або ж забезпечували дітей лікарськими консультаціями. Зусилля, безумовно, потрібні. Особливо з огляду на те, що в окремі періоди кількість дітей, якими вони опікувалися, майже сягала двох сотень.
Сильвестр Дрималик був солдатом медичного фронту до останніх днів свого життя. Смерть його також пов’язана із “польовими умовами” – він помер від зараження, яке отримав, коли оперував пацієнтку у “Народній лічниці”. Похований на Личаківському цвинтарі. Якби у нас була можливість повернутись на сто років, у свіжому номері однієї зі львівських газет ми могли би побачити наступний запис: “Усіх наук лікарських доктор Сильвестр Дрималик, ординуючий лікар “Народної лічниці” і Притулку для воєнних сиріт у Львові, мешкає при ул. Сикстуській ч. 12 і приймає хворих щоденно від 10 – 12 перед полуднем і від 3 – 5 пополудні”.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Пелех Б., Семенів В. Лікар скривджених // Україна молода, 2005 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.umoloda.kiev.ua/number/491/169/17776/
- Пундій П., Ганіткевич Я. Дрималик Сильвестр // Енциклопедія сучасної України, 2008 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=21749
- Українські воєнні сироти у Львові // Центр міської історії Центрально-Східної Європи [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=3456
Фото із сайтів https://www.umoloda.kiev.ua/, http://diasporiana.org.ua/, Вікіпедія
Повязані записи
