Постать митрополита Української греко-католицької Церкви Андрея Шептицького є широковідомою, як і його активна діяльність у різних, часто далеких від суто церковних, сферах: громадсько-політичній, культурно-освітній та соціально-економічній. При знайомстві із такого масштабу діячами неодмінно виникає запитання – де криються витоки відомих нам фактів та діянь? Одним із варіантів відповіді є перше пастирське послання Андрея Шептицького, видане ним 1 серпня 1899 р. під час короткотривалого перебування (2 лютого 1899 – 17 січня 1900 рр.) у сані єпископа Станіславівського.
У посланні є два ключових сюжети. Перший – відомості про стан тогочасного українського суспільства Галичини загалом і складнощі у ситуації церкви зокрема. Рубіж ХІХ – ХХ ст. характеризувався значним поширенням серед унійного духовенства архаїчного русофільського світогляду, що був несумісним із українською національною ідеєю. Це ускладнювало стосунки УГКЦ із світським українським політичним середовищем, представленим двома основними таборами – націонал-демократичним та радикальним. Такий стан речей призвів до домінування у суспільстві секуляризаційних, подекуди й антиклерикальних тенденцій, які, окрім всього, найчастіше були відображенням поширення новочасних соціалістичних та націоналістичних ідеологій.
Ці тенденції відображені на сторінках послання перш за все при зверненні єпископа до інтелігенції, яка найбільше піддалась впливам соціалізму. Владика Андрей акцентує увагу на необхідності ближчого пізнання Христової науки, що приведе інтелігенцію від «недозрілого молодечого суду» до справжнього поступу. Як приклад наводяться передові країни того часу – Велика Британія, США, Франція – у яких, за словами єпископа, підґрунтям успіху стала опора на християнські цінності. У свою чергу, небезпеки націоналізму трактуються як неправильний різновид патріотизму: «То, що видавалося би патріотизмом, а було ненавистію або противило би ся вірі, не є правдивим патріотизмом». Таким є застереження Шептицького перед ненавистю радикального націоналізму. Такий наголос необхідний з огляду на неоднорідну природу націоналізму: засуджуючи його крайні, шовіністичні прояви, Андрей Шептицький позитивно ставився до цієї ідеології у прояві мирного, «християнського», патріотизму.
Такі питання становлять основу другого сюжету «Першого слова пастиря» – програми розвитку та побудови українського суспільства на ґрунті християнських цінностей і традицій. Окрім настанов щодо інтелігенції та патріотизму, у посланні міститься нарис ідей у освітній та соціально-економічній галузях. Освіта, на думку владики, є основою розвитку та благополучності суспільства, значно важливішою за фінансову складову. Ним робиться наголос на необхідності гармонійного поєднання теорії навчання з практикою. Остання, при активному та розумному впровадженні з молодих років, має стати фундаментом розвитку у молоді здатності опиратись на власні сили, а не змушувати її шукати прихистку урядників. Ключовим аспектом при навчанні та вихованні наступних поколінь є прийняття за основу Христової науки з її принципами моральності та любові. Окремо владика Андрей наголошує на її ролі в історії загалом як двигуна розвитку освіти і культури від часів античності.
Християнські цінності закладені і в основу бачення єпископом Шептицьким соціальних та економічних проблем. У тексті спростовується твердження про те, що християнство не толерує набуття значних статків. Навпаки, індивідуальна наполеглива щоденна праця повинна займати вагоме місце у житті християнина, адже є єдиною чесною дорогою до матеріального збагачення. Проте, багатство не повинне переростати у самоціль із відривом від моральних цінностей, адже, до прикладу, одним із обов’язків заможного є благочинність: «Будьте ощадними, але не скупими! Ви, богаті, пам’ятайте, що добра, котрі посідаєте, маєте від Бога, а Бог приказав Вам давати милостиню». У контексті опонування соціалістичним ідеалам матеріального зрівняння розглядає Андрей Шептицький проблему убогих, застерігаючи їх від заздрості та безпідставного посягання на зароблене чесною працею майно інших. Окрім індивідуальних аспектів соціального питання звертає увага і на потребу об’єднання українців у економічній сфері. Заклик єпископа до творення економічних союзів є відображенням і втіленням широкого розвитку українського кооперативного руху у тогочасній Галичині.
На сторінках «Першого слова пастиря» знайшли відображення ще дві проблеми. Перша з них – поширеність серед галицьких українців пияцтва – була відображенням важкого соціального становища краю, найбільшим симптомом якого стало обезземелення селянства і, як наслідок, масштабна еміграція. На проблему вживання алкоголю єпископ УГКЦ звертали увагу ще із другої половини ХІХ ст., проте ніхто не провадив настільки масштабних кампаній проти пияцтва як владика Андрей. Основу майбутніх програм було закладено саме у цьому пастирському посланні. Другим моментом став вступний нарис активних екуменічних зусиль майбутнього митрополита. Він проявився у озвученні однієї з місій Української греко-католицької Церкви – молитви за українців поза цією Церквою та повернення їх до правдивої католицької віри.
Послання єпископа Станіславівського Андрея Шептицького «Перше слово пастиря» є важливим для його розуміння подальшої діяльності вже у сані митрополита. На сторінках цього тексту не просто окреслено ключові проблеми українського суспільства Галичини цього періоду, а й подано начерк широкої програми їх вирішення. Закладені у розглянутому пастирському посланні ідеї побудови суспільства на основі християнських ідей моральності, любові та взаємоповаги стали передумовою втілюваного згодом владикою Шептицьким консервативного проекту. Він був відповіддю на теоретичні і практичні виклики модерного націоналізму й соціалізму традиційним суспільним цінностям.
Роман Лехнюк
Повязані записи
