Цієї неділі ми пригадували постать жінки-самарянки. Звичайної жінки, яка мала чимало провин у своєму житті, злетів і падінь, однак саме вона зустрічає Христа біля криниці та подає Йому кухоль води. У нашому сучасному світі ми також бачимо чималу кількість жінок у потребі – одиноких матерів, жінок, що страждають від насильства у сім’ї, сурогатних матерів. Тих, на котрих часто вказують пальцем і обходять дорогою. Сьогодні хочемо ознайомити вас із соціальним проектом «Частка Марти» для одиноких матерів. Про мету і завдання ініціативи розповідає її засновник Назарій Петрів, працівник Інституту родини та подружнього життя УКУ.
– Назаре, як виник проект «Частка Марти» і яка його основна мета?
– Історія цього проекту пов’язана безпосередньо з проектом «Вифлеємська гостина» (Святвечір для потребуючих). Під час заходу до нас звернулась жінка, в якої діагностували рак. Окрім того, вона виявилась одинокою матір’ю з дев’ятилітнім сином. Ми вирішили допомогти. Зрештою, ця ініціатива й переросла в проект «Частка Марти» – великодню допомогу для одиноких матерів з малолітніми дітьми. Наша команда прийняла рішення, що ми спробуємо допомогти конкретній категорії матерів, а саме тим з них, хто проживає у спеціальних соціальних центрах в трьох областях (Львівській, Івано-франківській, Хмельницькій). Сконтактувавшись з їхнім керівництвом, довідався, що їм потрібна матеріальна допомога: підгузки, дитячі колготи, частково є потреба в ліках і харчах.. Основна ідея акції полягає у тому, щоб ділитись тим, чим можемо – «Від людей до людей».
– А чому «Частка Марти»? Чому саме ця свята є вашою покровителькою?
Якось, багато років тому один старенький священик після недільної Служби Божої (де саме читався уривок про Марту і Марію) запитав, а ким у цій історії є ви? Пригадую, тоді собі сказав, що до Марії мені далеко)). Бо, як і Марта клопочусь про багато всього. Так, постать біблійної Марти стала мені близькою. Згодом, десь так через років чотири, коли ми започатковували цей проект,постало питання назви. І тут знову, випадково я чую недільне євангеліє про Марту і Марію. І мене осінило, ми на загал більше схожі до Марти , бо постійно переймаємось і клопочемось про багато різних речей, наша цільова аудиторія ( одинокі матері), це – взагалі унікальна група. По-перше, це – дуже відважні жінки, бо незважаючи на різного роду тиски з боку суспільства, близьких, а часом навіть рідних, вони прийняли своє материнство. Очевидно, що це непросте завдання, яке вимагає клопотатись про багато,але це і є їхня «частка Марти». Зрештою, є ще одна біблійна історія «Про воскресіння Лазаря», де ми бачимо Марту і Марію разом. У цьому уривку Марта постає уже не просто як людина, яка клопочеться, але як людина яка вірить. Для мене особисто головна мета проекту двояка. З одного боку, це допомога матеріальна чи психологічна, а з іншого, це пригадування ( в тому числі й собі самому), що повсякденні клопоти дозволяють прямувати дорогою святості, а святість це – не бездіяльність чи повна байдужість до всього земного. Історія біблійної Марти вчить, що клопоти це – нормально, турбуватись про себе і своїх ближніх це – природно, але всім нам важливо дати місце Христові, Який приходить.
– Як виглядає менеджмент самого проекту – співпраця з жертводавцями, з організаціями?
– Є один центр в Дрогобичі (Центр Матері та дитини), один у Львові. Наша мета – почати співпрацю з державними установами. На цей час розпочали співпрацю з благодійним фондом «Справа Скарбека». Як відбувається пошук жертводавців? Ми звертаємось до священиків, парафій, приїжджаємо до них, спілкуємось, розповідаємо про нашу організацію («Рух За Життя» та ГО «Центр Родини – Благословення»), цікавимось життям парафії, спільнот, які існують при парафіях та тим, чим вони займаються.
Окрім того, ведемо інформаційну компанію в соціальних мережах (зокрема існує наша група на ФБ). Звертаємось до представників місцевого бізнесу. Очікування такі: хочеться, щоб проект максимально наблизився до успіху. А наша праця принесла радість одиноким матерям з дітьми і стала справді корисною допомогою. Цьогоріч ми трохи змінили логістику, бо готуємо певні зміни в самому проекті та його подальшому функціонуванні, але про це розповім згодом. Мене надзвичайно тішить, що наша ініціатива з великоднім кошиком булла перейнята багатьма іншими: волонтерськими, релігійними, молодіжними та навіть державними органами у різних регіонах країни. Це з одного боку, вказало на те, що добрі речі помножуються, а з іншого, що і нашій ініціативі потрібно рухатись вперед.
– Цього року ваш проект духовно «влився» у співпрацю із «Оселею», тобто організацією для допомоги безпритульним. Чому так сталося?
Тому, цьогоріч з огляду на пандемію та виклики, що вона принесла з собою, ми прийняли рішенняперенаправити наших жертводавців до «Оселі», звичайно ми не могли нікого змусити, лише заохотити. Чому ми прийняли таке рішення, може згідно звичайної логіки – це «менеджерський крах», але для нас в центрі нашої діяльності є не просто благодійність, а людина. Отож, коли ми побачили, що ініціатива «великоднього кошика» перейнята і працює в інших організаціях, які взялися опікуватись одинокими матерями, ми почали думати про те, кому можемо допомогти тепер, а головно, хто найбільше потребує такої допомоги. Ми погодились, що у Львові це буде «Оселя», яка не просто годує та роздає їжу безпритульним, але і дає людям шанс змінити своє життя. Після чергової наради, ми таки остаточно вирішили тихенько повідомити нашим жертводавцям, що ми просили б їх цьогоріч підтримати «Оселю». Цікаво, що багато жертводавців- погодились.
– Наша розмова відбувається напередодні неділі про жінку-самарянку. Власне, проект «Частка Марти» має дуже суголосну мету – допомогти сучасним жінкам у потребі. А, можливо, хтось для тебе є прикладом такої жінки-самарянки?
Про приклад, думаю, що таких жінок чимало. Тут згааю про двох, вони з різних регіонів нашої країни, належать до різних християнських церков, але обидві свого часу пішли протии течії. Перша, це вже покійна Олеся Саноцька – засновниця «Оселі» у Львові. Ми якось багато років тому, мали коротку телефону розмову. Пригадую, що мене тоді вразив запал в її голосі. Ця розмова відбувалася напередодні Різдва, обидвоє були надзвичайно втомлені, бо готували святкову вечерю для нужденних. Але пані Олеся з надзвичайним запалом розповідала про спільноту її мешканців та мету. Згодом, я довідався про те, що її нестало, але її спільнота продовжує жити. Зараз у «Оселі» проживає 25 мешканців у м. Винниках, ще 15 в соціальному гуртожитку на Угорській у Львові. Функціонує дві благодійні крамнички у Винниках та на Угорській, 2 а у Львові, де за благодійну пожертву можна придбати одяг, взуття а й навіть унікальні речі, яким дали друге життя,і які зможуть ще довго милувати око нового власника. Крамничка у Винниках вже відкрита. А на Угорській відкривається з наступного тижня.
Інша особа це – Марта Левченко засновниця і керівниця благодійної організації «Мрія Марти» у Чернівцях, яка опікується одинокими матерями та жінками у важких життєвих ситуаціях.
– Сьогодні людство бореться із викликами пандемії і однією із найбільших криз є, без сумніву, фінансова – втрата бізнесу, рівень безробіття. Як у цих складних умовах шукати сил для благодійності?
Пандемія і справді змусила всіх нас переглянути наші пріорітети, багато осіб, які раніше могли допомогти іншим сьогодні й самі потребують допомоги. Багато благодійних ініціатив змушені переглядати свою діяльність та адаптовуватись до нової реальності.Однак, не варто опускати руки, епідемія це – перевірка суспільства на людяність. Дай Боже, щоб ми пройшли її гідно.Де черпати сил для благодійності? Думаю, перш за все, ми всі повинні усвідомити, що наші ресурси і можливості є обмежені. По-друге, маємо проаналізувати механізми благодійної допомоги і їх вдосконалити. По-третє, це важко, але нам доведеться обмежувати число тих, кому ми надаватимемо допомогу. Але є і позитивні моменти. Перш за все благодійність – це не лише фінансова чи матеріальна допомога, але й духовний супровід та психологічна підтримка. По-друге, тепер суспільство стало чутливішим до соціальних питань. По-третє, працювати продовжують організації, які вже вистояли за свою історію не одну кризу та навчились швидко реагувати, і що найголовніше мають моральний стержень. Бо, коли говоримо про благодійність так чи інакше говоримо про мораль. Для мене такою «перевіреною спільнотою» є «Оселя», зрештою ми б інакше не запропонували нашим жертводавцям їх підтримати. З подібним закликом хочу звернутись і до читачів ДВЛ, які можуть підтримати спільноту безпосередньо пожертвувавши кошти на їхній рахунок, або ж долучитись до ініціативи Фундації духовного відродження.
Спілкувалася Юліана Лавриш
Фото надані співрозмовником
Повязані записи
