У одному зі своїх пастирських послань з нагоди Різдва Блаженніший Любомир Гузар сказав:«Якби не було голодних – нікого було б годувати, якби не було спраглих – нікого було б поїти, якби не було чужинців – нікого було б прийняти, якби не було хворих чи ув’язнених – нікого було б відвідати. Якби не було Різдва – не було б Великої п’ятниці та Воскресіння. Отже, все те, що відбувається довкола нас, навіть найбільш трагічне, – це Божий план для нас, який дає нам нагоду свідчити Христові, шукаючи правди, справедливості й добра».
Щорічно, впродовж понад двадцяти років, у стінах Українського католицького університету, традиційно 6 січня, відбувається «Вифлеємська гостина». Це приготована волонтерами вечеря для людей, які не мають можливості з ким розділити радість Різдва. Про підготовку до заходу, його важливе значення, роботу волонтерів тощо, поспілкувались із аспірантом кафедри історії Церкви УКУ, організатором проекту – Назарієм Петрівим.
– Назарію, розкажіть, будь ласка, яка основна мета організації Святвечора для одиноких та малозабезпечених людей в УКУ? Як відбувалась ця акція в попередні роки?
– Фактично студенти Українського Католицького Університету продовжують традицію, започатковану ще Митрополитом Андреєм Шептицьким, який не лише надсилав подарунки малозабезпеченим та потребуючим мешканцям Галичини, незважаючи на їхню національну, конфесійну чи релігійну приналежність, але й не боявся проводити час спільно з тими, кого суспільство дуже часто маргінізовувало. Подібн є й у випадку зі Святвечором в стінах Українського Католицького Університету. Ми (організатори, волонтери) теж ризикуємо, виходимо зі своїх зон комфорту, жертвуючи своїми зусиллями, працею, а головне — часом для інших.
Я часто замислююсь, хто з нас більше дає одне одному? Звісно, якщо дивитись на Святвечір лише як на соціальний захід, то тут все наче зрозуміло. Але ж це не лише благодійна ініціатива! Святвечір – це особливий час зустрічі кожного з нас з Богом, який приходить у світ, але що головніше — зустрічі з іншими людьми, які так само, як і ми з вами, очікують на народження Месії. Бо як можемо побачити Бога, коли не бачимо брата?
Взагалі для мене Різдво — це свідчення людяності, важливості кожного з нас, безмежної цінності людини! Знаєте, УКУ — це теж люди. Найбільша цінність, якою цей заклад може поділитись, — це люди. Важливі не стіни, техніка чи інші речі – найважливішими є люди.
Техніка має свій термін придатності, стіни руйнуються (згадаймо хоча б про Донецький Християнський Університет), люди ж залишаються й надалі. Тому Святвечір, що його уже понад двадцять років організовуємо в УКУ, – це не тільки благодійна акція чи доброчинний захід, а насамперед місце зустрічі людей. Можливо, для кого із наших гостей вечеря з нами напередодні Різдва Христового є одинокою можливістю відчути себе потрібним, почутися любленим. Думаю, для всіх нас загалом є набагато простіше любити чи навіть захоплюватися тими, хто має певне визнання чи статус в суспільстві, – і це абсолютно нормально. Проте, логіка Вифлиємської гостини є трохи іншою. Тут кожен з нас має нагоду відкрити себе з іншої перспективи, часом навіть зруйнувати вже сформовані погляди і стереотипи, побачити цінність людини, незалежно від її соціального статусу чи впливу. Як на мене – це і є головна мета Святвечора.
Стосовно ж того, як виглядав Святвечір у попередні роки? Можу хіба говорити про останні десять років, відколи залучений до його організації. Отож, десять років тому Вифлиємська гостина була маленькою благодійною акцією в стінах не дуже знаного тоді маленького університету.
Проте, у 2010 році ми як організатори заходу відважились на неймовірний, як нам тоді здавалося крок. Ми вирішили вийти замежі університету і прямувати туди, де є потреба. Такий собі юнацький максималізм. Окрім того, було прийнято рішення втричі збільшити кількість гостей, що їх ми очікуємо на Святвечір. Якщо до 2010 року зазвичай ми приймали 100 осіб. То у 2010-му — наважились прийняти і відвідати – 300. Багато з моїх друзів казали, що це авантюра, яка зазнає фіаско. Але, нам не лише вдалося збільшити кількість учасників у 2010 році, а навіть продовжувати збільшення кількості останніх впродовж подальших років. Цьогоріч для прикладу орієнтуємось на майже 900 осіб. Звичайно, не всі вони прийдуть в УКУ. Зрештою, в стінах університету прийматимемо всього близько 140-150-ти осіб. До решти наших гостей вирушимо самі.
– Якими є Ваші особисті найяскравіші спогади від організації Святвечора?
– Однією із найбільш вражаючих зустрічей у переддень Різдва для мене особисто стали відвідини виправної колонії №48. Йдучи туди, я мав певний ряд сформованих уявлень та стареотипів. Однак, провівши трохи часу з ув’язненими, я побачив не засудженого, але людину, яка, можливо, й оступилась у своєму житті, проте теж надзвичайно потребує надії. Круті слова, жаргон, сигарети — це лише маска, за якою ховається людина, яка так потребує надії.
Уявіть собі, до в’язниці ми вирушили не самі, а спільно із владикою Венедиктом (Алексійчуком) та в’язничним капеланом. Цікаво, що, не домовляючись попередньо, ми всі одноголосно попросили дозволити нам піти туди, куди ніхто ходити не хоче (виявляється, таке місце є навіть у в’язниці). Отож, опинившись у карцері, ми завітали до кожної камери. Цікаво, але за тими металевими дверима, коли ми починали колядувати, ти уже не бачив засудженного, а радше людину, яка змінюється. Ти стаєш свідком того, як Бог дотикає сердець людей. Ці відчуття і враження просто неможливо передати словами. Такі речі треба пережити серцем!
– Яким є основне завдання волонтерів цьогоріч? В чому їхня допомога найбільш потрібна?
– Власне, саме завдяки багатьом небайдужим людям чиє серце і гаманець відкриті для інших і вдається організувати й провести наш захід. Щороку до організацій Святвечора долучається від 25 до 40 волонтерів. Цікаво, що більшість з них – це люди, які почули про захід завдяки ЗМІ чи друзям з університету. Впродовж останніх років маємо цікавий досвід волонтерства. Так, наймолодшому нашому волонтеру, який прийшов з татом, було років 6, а найстаршому — близько 70-ти. Цікаво, що поволонтерити до нас приходять не лише львів’яни, але навіть й гості з інших країн (Польща, Австралія, США). У нас були випадки, коли люди спеціально вирушали до Львова, щоб провести Навечір’я Різдва спільно з нами. Не менше захоплення особисто в мене викликають молоді люди з інших міст України, які теж спеціально в ці дні ( 5-6-те січня) вирушають до Львова, щод послужити іншим.
Протягом останніх 3-х років, завжди шукаємо окрему групу волонтерів, які допомагають нам впродовж жовтня — грудня у пошуку фінансів для організації Святвечора для потребуючих. Ці молоді люди, жертвують свій час та зусилля, щоб фактично, у вихідний день вирушати на парохії у різні куточки Львівщини, для того, щоб допомогти нам в організації заходу. Адже останній відбуватиметься не лише в стінах університету зі святковою вечерею ми вирушаємо до Обласної Психіатричної Лікарні, Паліативного відділення Лічниці ім. Митрополита Андрея, Виправної колонії і ще в декілька місць.
– Як відбувається підготовка до заходу?
– Для того, щоб зреалізувати усе задумане, дуже потребуємо волонтерів, які б допомогли в декоруванні залу, співі різдвяних колядок, сервіруванні святкового столу. Адже безпосередня підготовка до свята розпочинається ще 5-го січня.
У день Навечір’я Різдва Христового, окрім самої вечері, організовуємо ще й спеціальну святкову програму для наших гостей. Маємо спів різдвяних колядок (тут би дуже хотів попростити наших читачів, якщо Ви можете послужити своїм голосом в ці дні, радо запрошую — долучитись до нас в стінах Українського Католицького Університету), різдвяне Богослужіння, вертеп.
– Які очікування від цьогорічного Святвечора?
– Стосовно цьогорічних очікувань від Святвечора… Думаю, головне, щоб кожен з нас у ці дні відчув себе посправжньому любленою божою дитиною і зумів передати часточку різдвяного добра і світла іншим.
Розмовляла Лідія Батіг
Повязані записи
