Щорічно, впродовж двадцяти одного року, у стінах Українського католицького університету, традиційно 6 січня, відбувається «Вифлеємська гостина». Це приготована волонтерами вечеря для людей, які не мають можливості з ким розділити радість Різдва. Гадаю, що у нашому суспільстві потреба соціального служіння – більш, ніж важлива, а ще й у такий час, оскільки світло народження Спасителя неможливо закривати, приховувати тільки для себе і кола своїх близьких, його необхідно нести іншим. Про захід, його символізм і важливість говоримо із аспірантом кафедри історії Церкви УКУ, організатором проекту – Назарієм Петрівим.
– Назарію, розкажи коротко про ініціативу «Вифлеємської гостини».
Цей захід був ініційований чи, радше сказати, відновлений студентами Українського Католицького Університету. Подібні заходи на початку минулого століття організовував і підтримував Митрополит Української Греко-Католицької Церкви граф Андрей Шептицький. Із ліквідацією Церкви радянським режимом проведення таких заходів припинилося, оскільки Церква змушена була відійти у підпілля.
Однак із здобуттям Україною незалежності та відновленням діяльності Львівської богословської академії, а згодом ─ Українського Католицького Університету, активні студенти навчального закладу вирішили відродити добру традицію, започатковану великим Митрополитом. Спершу на Святвечір до Львова запрошували студентів зі сходу та півдня, проте, пізніше формат заходу було змінено. Відтак нашими гостями стали ті, які живуть поруч з нами, а ми можливо їх і не зауважуємо. Малозабезпечені, потребуючі, безхатченки.
– Чому цей захід має саме таку назву – «Вифлеємська гостина»?
Вифлеємська гостина ─ це глибоко символічна назва. По-перше, всі ми знаємо, що Вифлеєм ─ це маленьке містечко на Святій Землі, де народився Спаситель, для того, щоб засвідчити, послужити та спасти людство. Католицький Університет ─ це один із найменших навчальних закладів Львова, однак, він має свою харизму, дух і особливість, покликаний свічити та служити. Для мене оте, друге слово «католицький» сповнене глибокого богословського змісту. Етимологія слова ─ грецька і дослівно означає ─ «вселенський». Ставши офіційним організатором проекту, вирішив, що відтепер Святвечір ─ гостина, радісне очіккування народження Месії, покликаний об’єднувати довкола цієї сотеріологічної події різних людей.
– Як відбувається організація заходу? Наскільки потребуєте додаткових рук і сердець?
Зазвичай проект стартує наприкінці вересня. Впродовж декількох місяців ми пишемо листи-прохання, складаємо кошторис заходу, проводимо збір пожертв. Активна фаза роботи припадає на 5-6-те січня кожного року. У ці дні декоруємо зал, сервіруємо столи. накладаємо їжу. У цей час потребуємо від 20 до 40 волонтерів, частина з яких має особливе завдання та відповідальність ─ поспілкуватись з нашими гістьми. Часто люди, які приходять до нас на вечерю, потребують чогось більшого, ніж просто попоїсти. Ці люди відчувають голод дещо іншого виміру – це потреба спілкування, турботи та відчуття любові. Зрештою, першочерговим завданням, яке ставлю як перед собою, так і перед волонтерами, – це поділитись найбільшим багатством, яке є у кожного з нас, ─ часом з іншими. Побути поруч, поспілкуватись, допомогти віднайти надію. А іноді ─ навіть і повірити в чудо (Усміхається – Ю.Л.). Ось і перелік найголовніших завдань Святвечора.
Зрештою, Різдво , принаймні для мене, – це час особливого відчуття близькості Бога та Його присутності у моєму житті. Різдво – це не лише стала історично зафіксована подія, яку щорічно переживаємо у визначений календарний день. Різдво ─ це момент, коли ми відкриваємось для Бога і допомагаємо іншим зробити так само. Для мене ж однією з найбільших містерій є Різдво ─ момент, коли всемогутній і вічний Бог приймає людське тіло , народжується як маленька дитина, та ще й в бідних яслах. Коли починаєш роздумувати над таїнством Різдва, усвідомлюєш собі, якою великою і жертовною є Божа Любов до кожного з нас. Той, Хто створив усе, сьогодні (впродовж Різдва) спочиває на руках у свого творіння. Різдво не може не захоплювати. Часто кажу нашим гостям, що ми (волонтери) ─ це лише «олівці у руках Бога», ви не прийшли на вечерю до нас чи до університету, ви прийшли можливо як пастушки, що пасли своїх овець, аби спільно з нами зустріти народження Божого Сина. Це Він ─ головний іменинник та Той, хто запросив кожного з нас.
– Знаю, що така вечеря відбувається більше, ніж 20 років поспіль, – у чому особливість цьогорічної гостини?
Це вже 21 рік чи 21 раз, коли в стінах Філософсько-богословського факультету відбувається подібний захід. Про особливості можна говорити багато, адже кожен рік особливий. Що ж до цьогорічної гостини, то вперше вирішив запросити ієрархів різних християнських конфесій і не тільки на Святвечір. Зазвичай запрошували лише очільників УГКЦ. Проте, як на мене Різдво, ─ це свято надії! Надією ж слід ділитись з усіма. Я не знаю, чи відгукнуться владики інших Церков, але щиро сподіваюсь на це. Знаєте, ми всі називаємо Христа ─ Спасителем, Месією, то що заважає нам спільно очікувати на Його народження? Зрештою, присутність на вечері церковних ієрархів, важлива ще й з іншої причини ─ це живе свідчення того, що Церква перебуває зі своїм народом, що всі ми разом, що творимо її і називаємось Божим людом.
– Розкажи, будь ласка, ще нашим читачам, як відбувається сама вечеря?
Захід розпочинається 6 січня о 14:00 год зі співу спільних колядок. Відтак, через годину маємо Святкове Богослужіння, а о 16:00 год саму Вечерю. Все відбувається в корпусі Філософсько─богословського факультету УКУ ( вул. Хуторівка, 35).
– 2016 рік у Католицькій Церкві був присвячений осмисленню Божого Милосердя. Що для тебе особисто означає бути милосердним?
Зазвичай ми звикли, що бути милосердним – це займатися харитативною діяльністю, часто лише дбати про матеріальний вимір. Для мене бути милосердним – це вміти бачити не лише матеріальну нужду-потребу, але й вміти подивитись на людину в її цілісності. Бути милосердним ─ вміння дарувати свій час і турботу ближньому, це не лише давання іншим, а постійна праця над собою, тобто двосторонній зв’язок. Ти і даєш, і отримуєш,бо багатий не той хто багато має, а той, хто багато дає.
Спілкувалась Юліана Лавриш
Фото – Олександра Ласкіна
Повязані записи
