Бажання і запал написати ці рядки народилися під час перебування у Києві, на Майдані Незалежності. Не тому Майдані, котрий був символом Революції гідності і на якому віддавали свої життя Герої Небесної Сотні, а тому, який залишився лише свідком героїчних подій з одного і кривавих злодіянь з іншого боків, тому який поступово, на жаль, трансформується у казна-що із ятками торговців символікою і пристанище незрозумілих, не конче чистих і не конче тверезих людей, котрим просто нікуди (чи немає бажання кудись) податися.
Отож: «Не зрадь Майдан». Гасло, котре свого часу, кілька років тому, стало передвиборчим (при чому не дуже чесним)мотто однієї із «пост помаранчевих» партій на чергових парламентських виборах набуло автентичну актуальність саме після Революції Гідності. Саме тепер. Саме тоді коли головними гаслами Майдану були не імена чи прізвищалідерів-«месій», не просто декларативні громгласно-пусті заклики, але виголошені із глибини серця, прожиті, вистраждані Вищі Істини. Такі як Чесність, Любов, Жертовність, Солідарність. І хай хтось докорятиме за першу велику букву і начебто надмірний пафос сказаного вище, та це робитимуть лише ті, хто у Вищі Цінності не вірить, або воліє не вірити в них, повністю їх ігноруючи…
Дуже вдалу дефініцію подіям листопада 2013-лютого 2014 років дав ректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ о. д-р Ігор Бойко: «Події, які відбуваються – це Переображення українського народу, а Майдан – це український Тавор». Подібно до апостолів на Таворі, українці на Майдані виголошували «добре нам тут бути». Переображення Господнє сталося перед Його Страстями. В нашому народі Страсті, а точніше смерті Найкращих синів народу стали поштовхом, приводом до Переображення.
Народ справді міняється. Стає більш жертовним, менш егоїстичним. Тверезішим. До умів доходить незаперечна істина, що навіть після Революції місії бути співтворцями щастя у своїй державі з нас ніхто не зняв. Народ перестав вірити у псевдомесій. Богу дякувати, помалу зʹявляється розуміння солідарності. Розуміння того, що всі ми співпричетні і всі ми співвідповідальні. І принцип «моя хата скраю» вже не діє. Не діє після того, як Герої, котрі на відміну зрадницькому «моя хата скраю» проголошували героїчне «якщо не я, то хто..?». Адже вони (зрештою, як і всі ми) мали вибір. І вони його зробили. Навіть знаючи, що для цього доведеться загинути.А Христос у Євангелії від Йоана так і говорить: «немає більшої любові, ніж та, коли хтось кладе своє життя за своїх друзів». Герої Небесної Сотні власне так, по-євангельськи і вчинили. Багато хто ішов під кулі снайперських гвинтівок, сповідаючись перед тим. Востаннє. Як кажуть у нас в Галичині «на смерть». І в них не виникала спокуса сказати щось на кшталт: «не піду до того ксьондза, бо він ще грішніший за мене…». Бо в палаючому літаку, який падає атеїстів нема…
Тому геніальна, як на мене, фраза про «кров небесної сотні на ваших\наших руках» є не просто красивими словами, метафорою, котра дає шанс жити в системі рішень «або-або», але є об’єктивною реальністю, котрою повинен формуватися кожен вимір суспільно-громадсько-економічно-політичного життя нової України.
І саме тут є велика аналогія актуальних подій в Україні з християнством. Всі, хто більш-менш катехизований розуміють, що коли ми з вами грішимо, то цим самим стаємо співпричетними юрбі, катам і «начальству» котрі розпинали Христа. І знову, ж – це не метафора, це об’єктивна реальність. Так і той, хто живе не згідно з тими ідеалами, за які загинули наші Герої стає тим же снайпером з Інститутської, котрий посилає кулю в серце беззахисного майданівця. Так-так. Беручи хабар, даючи його, «косячи від армії», порушуючи правила дорожнього руху, платячи за іспити чи вступ, ми не можемо із благообразною міною критикувати колишню злочинну владу, одночасно повторюючи їх злочини. Хтось скаже « в меншій мірі», «у благо»… Ні. Лицемірство є лицемірство. Злочин є злочин. Не можна двом панам служити… Не можна брати\давати хабар і одночасно звеличувати Героїв Небесної Сотні. Бо чинячи це ми в них стріляємо, ми віддаємо наказ про розгін студентів, ми підпалюємо Будинок Профспілок, ми знущаємося над полоненими… Ми. Бо ВОНИ гинули за Ідеали Гідності, а ми такими вчинками цю гідність руйнуємо.
Бажаю всім нам НЕ ЗРАДИТИ. БУТИ ВІРНИМИ. І будучи вірними переобразитися самим, і разом Переобразити світ навколо себе.
Володимир Мамчин
Повязані записи
