Вечірнею неділі, яку Літургійна традиція називає Сиропусною, або Неділею Всепрощення, Східна Церква увійде у благодатний час Святої Великої Чотиридесятниці – простіше – Великого Посту. На цій же вечірні, перед тим як розпочати свою постову мандрівку у покаянні і сокрушенні серця за свої гріхи, християни Східної традиції просять один у одного прощення. Над вмінням прощати і над тим, що ж є правдивим прощенням із християнської перспективи пропоную сьогодні застановитися.
Особливо актуальним це питання є для сучасної України. Адже більшість українців називає себе християнами, а вся країна перебуває у стані війни. Ця війна страшна. Загарбницька, несправедлива, гібридна. Але ще одним великим лихом, яке вона несе із собою є те, що наші вороги – своїми діями вселяють в наші серця ненависть. Можливо зараз скажу велику крамолу, але справді всім нам варто прощати тим, котрі нас ненавидять. Власне про це вчив Христос. Саме таким найвищим виявом прощення, який Він сам нам показав є Його слова на хресті скеровані до Отця у молитві за тих, котрі із нього жорстоко знущалися і заподіяли Йому смерть: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!» (Лк 23, 34). Саме так. Парадокс, але якщо ми правдиві християни, то мусимо знайти в собі сили прощати.
По собі чітко усвідомлюю, що це не легко. Неймовірним і абсурдним виглядає можливість простити потворам, котрі розстрілювали беззбройних Героїв Небесної Сотні на Майдані. Ще більш неможливим виглядає – простити тим морально деградованим особам, котрі віддавали накази робити це. Нереальним виглядає можливість простити тим, котрі із зброєю прийшли на нашу Землю аби в нас її відібрати. Аби вбивати наших мирних жителів. Аби захоплювати наші території. Аби знущатися над нашими полоненими героями, примушуючи їх падати лицем в болото і запихаючи їм до рота погони. Неймовірним здається простити головного кремлівського натхненника усіх описаних вище подій.
Неймовірним здається простити екстремістів, котрі заживо спалюють невинних християн, знімають це на камеру, а потім тиражують у інтернеті.
Потвори. Виродки. Нелюди. Тварини. Саме так хочеться їх називати.
Вбити, покалічити, четвертувати, різати, палити, розчленовувати, тортурувати, знущатися. Саме це хочеться із ними зробити.
А Христос каже – любити. Прощати. Бачити у них ближнього. Створеного на образ Божий. Відблиск Його слави. Хоч тьмяний і майже повністю затертий.
Так і треба. Простити. Простити не означає забути. Ні. Всі винні у злочинах мають понести справедливу кару. І вони її обов’язково понесуть. Але не можна їх ненавидіти. Аби не стати такими як вони. Аби вбивши дракона не стати драконом самому. Бо якщо чинитимемо як вони чим кращі будемо від них? Як станемо перед Христом?
Володимир Мамчин
Повязані записи
