Сьогодні наша Україна святкує свій 25-й День Народження. Саме 25 років тому Верховна Рада УРСР своєю постановою прийняла Акт проголошення Незалежності України. Наша держава стала Незалежною. До того (за винятком, мабуть, лише часів, які звикли називати часами Русі) ми завжди були «під кимось». Безумовно, найбільше поневолити, уярмити і зробити залежною від себе нашу державу тисячі років, як і сьогодні прагнула «братська» північна орда. Завжди намагалась «задушити у братських обіймах». Були десятки інших великих і не дуже імперій, котрі хотіли бачити нас залежними від себе.
25 років тому ми здобули омріяне. Але попри те, що ми українці, ми також і християни. Що означає для християнина незалежність? Чи є і чи має бути християнин від когось чи чогось залежним? Чи не є те ж християнство, як і будь-яка інша релігія (як часто стверджують атеїсти) формою рабства? Спробуймо над цим роздумати разом.
Почнемо із дефініцій. Отож що таке «незалежність»? Звернімось до Тлумачного словника. Цей словник каже нам, що «незалежність» – абстрактний іменник до слова «незалежний». Подаємо дефініції цього слова:
НЕЗАЛЕ́ЖНИЙ, а, е.
- від кого—чого і без додатка. Який не залежить від кого-, чого-небудь, не підкоряється комусь, чомусь.
// Самостійний, рішучий у поведінці, діях і т. ін. (про вдачу, характер людини).
// Який виражає або свідчить про самостійність у поведінці, вчинках і т. ін.
- Самостійний у міжнародних відносинах та у внутрішніх справах; суверенний.
Розуміємо, що друге визначення має на меті характеристику саме держав. Тому й не дуже будемо його використовуваи, бо Церква поза політикою, і не варто, аналізуючи богословські концепти, заглиблюватись у політичні питання. Хоча в цьому контексті важко не згадати перли «православних експертів», на кшталт Кирила Фролова чи Олександра Чаленка або Дмитра Скворцова, котрі регулярно глаголять про щось на кшталт «єресі українства» (цитата неточна, але суть в цьому). Тобто «політичне православ`я» настільки глибоко засіло в голови цих «експертів», що вони насправді вважають мову про українську націю, а особливо незалежну українську державу єрессю.
Зрештою і багато документів Католицької Церкви і постанови законодавчих зібрань Православної виступають із чітким засудженням того негативного явища, котре у Православній Церкві описується дуже влучним, як на мене, терміном – «етнофілетизм».
Зрештою, згадаймо Павла, котрий казав: «ні юдея, ні грека…»
Та повернімось до «незалежності» нас, християн. Буду висловлювати не якісь філософські чи антропологічні концепти, але лише свої прості і скромні теологумени. Отож, виходячи із дефініції слова «незалежний» важко сказати, чи зробив Господь людей незалежними, давши їм розум і свобідну волю. Надто вже неоднозначне питання. Адже те, що вони були вільні вибирати і робити будь-що, не скасувало їхню реальну залежність від Бога.
Говорю це не лише про прародичів, але і про всіх нас. Адже чи можна, навіть маючи розум, волю і здатність вибрати будь-що, бути справді незалежним від Бога, який є єдиним джерелом буття? Та й чи потрібна нам така незалежність. Адже усе є в Бозі, а що тоді поза Ним?
Часто можна почути закиди войовничих атеїстів про те, що будь-яка релігійність – це апріорі ярмо, котре не передбачає жодної свободи. Звичайно, ж що це не так, бо якби таке твердження було правдою, то це б означало, що всі релігійні люди – добровільні мазохісти. Тому в контексті християнства, як на мене, не варто казати «хочу бути незалежним від Бога», але радше питати «а навіщо»? Навіщо намагатись отримати якусь міфічну незалежність від доброго і люблячого Батька, котрий, до того ж, є єдиним джерелом буття..?
Тому, даючи людям свобідну волю, Бог справді зробив їх вільними, суверенними, такими, котрим ніколи не буде щось нав`язане проти їх волі. Разом з тим Його добрий син і дочка (котрі вільні вибрати будь-яке життя, в тім числі і без нього) мали б розуміти, що поза Богом – життя в повному розумінні цього слова – немає.
Тому в стосунках із Богом варто говорити не про якісь міфічні ярма, а про Безмежну Любов, котра огортає і притягує до себе.
Дає вибирати, дає чутись сводібними і незалежним, та все ж зігріває настільки, що хочеться вічно перебувати у цій Любові.
Володимир Мамчин
Повязані записи
