о. Андрій Березівський: «Якщо людина помирає у стані важкого гріха, – це кінець»

Напевно кожен знає історію про те, як у раю до Адама і Єви приступив змій, спокушаючи їх. Але вони відповіли змію, мовляв, що Бог заборонив їм їсти плід з конкретного дерева, а якщо все ж таки скуштують його, то помруть. І все ж таки, як знаємо, Адам і Єва скуштували цей плід, але, знову ж таки, залишилися жити. То що ж виходить? Бог сказав неправду? А, насправді, ні. Після того, як вони скуштували плід, вони померли. Адже їхня внутрішня духовна смерть стала найважчим, що може бути.

У сьогоднішньому Євангелії Господь каже: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть» (Мт.10,28). Мати Тереза Калькутська каже: «Єдине зло, яке існує в світі – це не якісь там катаклізми, метаморфози, що можуть забирати безліч людських життів. Єдине зло, яке існує, – це гріх». Адже саме гріх може погубити людину в кінцевому варіанті, тобто в пеклі. Гріх приносить правдиву смерть. Наприклад, ми молимося за померлих, за тих людей, які вже зазнали смерті. Це є просто фізичне явище, але воно не приводить до смерті, як такої. Це можна назвати успінням, тобто так, як ми лягаємо спати, а коли просинаємося, то наступає новий день, а в цьому випадку – нове буття.

І потрібно боятися, щоби у нашому житті не було гріха. Коли у нашому житті присутній гріх, то він одразу призводить до смерті. Якщо людина помирає у стані важкого гріха, – це кінець. Тоді це не є чистилище, не що інше, ніж кінець – пекло. За 23 роки свого священства я чув оправдання із найважчих гріхів, які тільки можна уявити, коли людина не бачить, що там існує якась проблема. Наприклад, коли людина пропускає Літургію в неділю. То що ж тоді? Нічого не стається, правда ж? Каміння з неба не падає. Канонічне право Церкви каже: «Людина, яка у неділю чи свято без важливої на те причини не відвідує святу Літургію, тоді вона важко грішить». Це гріх, що є важкий у своїй матерії. У Старому Завіті написано про те, що людина усі дороги власного життя оправдовує, але Господь судить справедливо. І, власне, Господь каже: «Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий» (Ів.5,30). Він нічого до цього суду не додає, і не віднімає. Ми маємо завжди пам’ятати, що знаходимося у Божих руках. Ісус Христос порівнює до горобців і каже: «А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого» (Мт.10,29). А, відповідно, далі Він продовжує: «А вам же все волосся на голові пораховано!» (Мт.10,30). Господь все тримає під своїм контролем. Інша справа, щоби кожний із нас віддавався Йому у руки, щоби ми довіряли своє життя Йому.

о. Андрій Березівський, сотрудник храму Христового Воскресіння Львівської Архиєпархії УГКЦ