Одного разу, у закладі харчування, я мав нагоду спостерігати за двома парами людей.
За одним столом сиділи тато із сином. Їхні погляди були несамовито красивими. Вони спілкувалися між собою жестовою мовою, оскільки були незрячими. Попри це, вони посміхалися, одне одному щось пояснювали. Були щасливі, це було видно.
За іншим столиком сиділа пара закоханих людей. Хлопець з дівчиною, які прийшли перекусити, але я так побачив, що їхня головна мета була посидіти у телефоні. І цілий час були сумні. Майже не їли, а опустили голови в телефон, щось гортали. І завершивши свій обід, з тими самими поглядами та незмінними телефонами у руках, вийшли із закладу.
Друзі, ми напевно справді у цьому часі гаджетів і смартфонів, тіктоків, фейсбуків та інших соціальних мереж, губимось. Не бачимо одне одних і за цим всім втрачаємо відчуття щастя, радості. Не вдивляємося в очі одне одного. Навіть не завжди можемо сказати якого кольору очі нашої коханої людини. Не пам’ятаємо наших розмов, бо наша увага була у телефоні. Можливо сьогодні є нагода зробити певні висновки. Подивіться, яка погода, який чудовий світ. Візьмімося за руки, подивімося в очі одне одного, усміхнімося. Обіймімось. Обміняймося добрими словами. Добрими почуттями, радістю. Виходьмо з дому без телефонів. Зробіть експеримент – вийдіть сьогодні ввечері погуляти з друзями без телефонів. Подивіться, які ми є чудові, скільки довкола багато є позитиву, скільки багато радості. Є чому радіти. Тому друзі – не сидімо! Не гаймо часу!
Повязані записи
