Кожен день – це ще один суєтний кругообіг: дім, робота, зустрічі, справи. Часто у цьому кругообігу ми не можемо знайти кількох хвилин для Бога, для молитви. Нещодавно отець Андрій Дудченко, священик Спасо-Преображенського собору УПЦ, що у Києві, здійснив переклад і укладення молитовника сучасною українською мовою. На думку священика, це допоможе парафіям краще молитися і служити рідною мовою. Вже у жовтні отець Андрій презентуватиме видання у Львові. Ми ж вирішили поговорити з ним напередодні цієї події про специфіку, особливість і мету видання.
Отче, чим цінний переклад цього молитовника від інших перекладів українською мовою?
По-перше, головна відмінність цього молитовника — не тільки переклад, а й самий підбір молитов. У православній традиції ми звикли до того, що ранкові та вечірні молитви в усіх виданнях молитвословів одні й ті самі, хіба що можуть бути скорочені видання. Цей же молитовник принципово новий. В його основу покладено щоденне правило церковної молитви. Сам переклад текстів українською мовою також відрізняється від інших. До роботи над проектом долучився перекладач Володимир Шолох, який блискуче знає давньоєврейську та давньогрецьку мови. Літературний редактор — один з кращих церковних мовознавців отець Богдан Огульчанський, автор українського “Словника Нового Завіту”.
Ми не могли взяти якийсь існуючий переклад і його опублікувати. По-перше, це не було б коректно з точки зору авторського права, поваги до наших колег. По-друге, переклади на живу мову постійно вдосконалюються. Ми звикли до того, що церковнослов’янською мовою маємо один усталений варіант перекладу. Але це теж наш стереотип. Навіть православні та греко-католицькі видання церковнослов’янською мовою мають невеликі розбіжності. Не тому, що якийсь переклад більш точний, а тому що різні видання спираються на різні текстуальні традиції. В часи рукописів розмаїття в текстах було набагато більше. Це природно, це живе передання, не треба цього уникати. Хоча, зрозуміло, набагато було б простіше, коли всі парафії, а може навіть і всі церкви мали б один єдиний варіант перекладу. Але жива мова постійно розвивається, і переклади також постійно вдосконалюються.
Греко-католицькі видання молитовників, як я помітив, тяжіють до збереження церковнослов’янської лексики. Це красиво, це приємно тим, хто давно в церкві, але не зовсім може бути зрозуміло для новачків. Видання Української Автокефальної церкви орієнтуються на діаспорні видання, мова яких також відрізняється від літературної норми. Видання Київського патріархату — це, як правило, переклади з церковнослов’янської, а не з мови оригіналу. Вони найбільш близькі до сучасної мови центральної України, але в них присутні помилки. Тому ми не могли уникнути того, щоб зробити ще один переклад. Всі тексти в ньому вивірені з мовою оригіналу, а у випадку псалмів — водночас з давньоєврейським і давньогрецьким варіантами тексту. Крім того, ми брали до уваги і церковнослов’янську традицію, яка у більшості з читачів на слуху. Найскладніше було з Акафістом. Це в оригіналі дуже насичений поетичний текст, який непросто перекладати. Просто знахідка, що до нашого проекту підключилася поетеса Олеся Мамчич. Вона додала до перекладу поетики, що мені дуже сподобалося. Яким вийшов результат — нехай оцінюють спеціалісти та читачі. Молитовник — це не закритий проект. Його можна і потрібно вдосконалювати. Запрошую на сайт Молитовник.укр.
Чи можете коротко окреслити структуру видання? Чи, можливо, ввійшли у видання також якісь новітні молитви, які ще до того не оприлюднювались перед вірними?
Я вже сказав, що цей Молитовник принципово новий. Відомий вислів, що нове — це добре забуте старе. Основна мета цього видання — оживити молитву вірян через знайомство з багатством молитовного надбання церкви. Молитовник можна поділити умовно на дві частини: молитви на різні часи доби та принагідні молитви. Підбір молитов для добового кола зроблено на основі Часослову. Саме за Часословом молиться церква, і саме за Часословом молилися віряни в давнину, до 17-го століття, коли були складені відомі нам тепер чини ранішніх та вечірніх молитов. В нашому виданні служби Часослову скорочені, щоб не переобтяжувати вірян, та спрощені — для тих, хто не знайомий з особливостями богослужбового уставу. Ми б хотіли відродити традицію церковної молитви у молитві приватній. Друга частина — молитви на різні потреби. Тут є молитви до і після Причастя, класичний Акафіст і канон до Божої Матері, молитви перед трапезою, за недужих, за дітей, молитви нещодавніх святих та наших сучасників — Силуана Афонського, Оптинських старців, Софронія Сахарова, Олександра Меня. Це свідчення того, що молитовна творчість в церкві не припиняється. Окремий розділ — молитви за Україну, в тому числі в скрутний час нашестя ворогів. Деякі з них написані кліриками нашого собору.
Наскільки я розумію переклад і представлення молитовника — це можливість певним чином вирішити проблему перекладів церковних текстів, зокрема це примітно в українському Православ’ї, – з церковнослов’янської з російським акцентом на сучасну українську мову. Як зараз виглядає ця проблема і яка перспектива зміни стану речей?
Дійсно, в більшості наших парафії (УПЦ) звучить зросійщена церковнослов’янська. Так нас учили в семінаріях, і до певного часу я сам не знав, що українська вимова церковнослов’янської більш відповідає тому, як могла звучати ця мова за часів Київської Русі. Мені дуже приємно слухати церковнослов’янську мову з українською фонетикою. Раніше, пам’ятаю, на парафіях були розповсюджені видання “зелених міней” — це московські транслітеровані видання російськими літерами. Тексти з таких видань не можна прочитати в українській фонетиці.
В УПЦ років десять тому видали “Древній Києво-Печерський молитвослов” – тут у три стовпчики було поміщено два церковнослов’янські варіанти молитов: сучасний та з “Полууставу” митрополита Петра Могили, та переклад останнього українською мовою. Кілька років тому, ще за життя Блаженнішого митрополита Володимира (Сабодана), видали два богослужбових Євангелія — напрестольного і требного формату. Підготували і видання Апостолу, але цей реалізацію цього проекту, як я розумію, тепер відкладено на невизначений час. Тим не менш, є ініціативи “знизу”. Одна робоча група перекладачів і мовознавців працює над новим перекладом Нового Завіту. При нашому Спасо-Преображенському соборі в Києві іде робота над перекладом тексту Божественної літургії. Але це вже інша тема…
Однією із цілей цього видання є спільна молитва різних за своєю юрисдикцією православних спільнот в Україні. Як саме молитовник зможе об’єднувати? Можливо, у вас є конретний план дій?
Мені хотілося створити, так би мовити, “позапатріархатне” видання, яке могли б сприйняти віряни будь-якої православної юрисдикції, або ширше, будь-які християни візантійського обряду, тобто і греко-католики також. Тому я дуже радий, що проект сподобався світському гуманітарному видавництву “Дух і літера”. Одна з цілей видання — об’єднати в молитві православних вірян різних церковних юрисдикцій, які поки що, на жаль, не можуть об’єднатися за спільною Чашею. Спеціально для цього видання була написана молитва про єдність українського православ’я. Вірю, що об’єднання церков станеться тоді, коли потреба в ньому постане “знизу”, від церковного народу, а не від церковних ієрархів і не від державних політиків. Звісно, буде добре, як ієрархи і політики підтримають, але ініціатива має бути більш широкою — від народу Божого. Що можуть зробити для цього віряни? Багато хто думає, що їхня справа маленька і незначуща. Але це неправда. Кожен із нас, кожен із читачів має великий засіб — молитву. Ідея така: поки ми не знаємо як вплинути на майбутнє єднання, на ієрархів, давайте будемо про це молитися! Що більше людей буде долучатися до молитви, то краще. Може тоді Господь відкриє шляхи до єднання й іншим. І навіть вже коли ми починаємо молитися про єдність — ми вже йдемо шляхом єднання. Ми вже починаємо дивитися один на одного як на братів і сестер у Христі, а не як на розкольників чи ворогів. Тому молитва — це не тільки початок, але й важливий постійний зміст майбутньої єдиної помісної Православної Церкви в Україні.
Чому, на Ваш погляд, сучасний вірянин має мати вдома такий молитовник?
Цей Молитовник покликаний не замінити інші видання, а бути доповненням. Він втілює ідею розмаїття у приватній молитві. Молитися можна по-різному. Чомусь багато хто з християн думає, що стандартний підбір молитов — це закон. Навіть часто на сповіді говорять про “скорочення молитовного правила”. Але вірянин може сам встановлювати собі правило молитви. Брати різні молитви — в залежності від того, чого просить душа. Епіграфом до видання стали слова преподобних Варсонофія Великого та Іоана: “У кого за обідом багато різних страв, той багато їсть і з насолодою, а хто щодня вживає ту саму їжу, той не тільки без задоволення сприймає її, але часом, може статися, відчуває відразу”. Преподобні порівнюють молитву з їжею — це і є пожива духовна. А ще це є розмова з Богом. В розмові з близькими людьми ми говоримо завжди різні слова і речення. Так можемо говорити і з Богом. Це те, до чого закликав, наприклад, Феофан Затворник.
І ще один аргумент: це вийшло дуже красиве видання, вишукане. Мені хотілося відродити традицію художнього оформлення молитовних текстів. Зробити таку книгу, яку було би приємно не тільки читати, а й роздивлятися, доторкатися до паперу. Яку хотілося б частіше розкривати. Естетика має велику силу. Подивіться на стародруки: це не просто книги, це часто — справжні витвори мистецтва. Дуже радий, що до проекту долучився найкращий український каліграф та чудовий дизайнер Олексій Чекаль. Він створив понад сто оригінальних малюнків від великих до маленьких, розробив шрифт для заголовків на основі написів у Софії Київській. Як каже Олексій, йому вдалося поєднати шорсткість і нерівність літер з ароматом грецької пластики. Все це стало можливим за підтримки українців з Канади — товариства святого Іларіона Київського. Так що на самому початку роботи над проектом вже багато українців з двох частин світу об’єдналися. Вірю, що Молитовник сприятиме ідеї християнського примирення.
Розмовляла Юліана Лавриш
Фото надані о. Андрієм Дудченком
Повязані записи
