Отець Андрій Корчагін вже вісім років є капеланом обласної влади Львівщини. Також він є парохом парафії святих мучениць Віри, Надії, Любови та їх матері Софії УГКЦ у Львові. Відео із останнім зверненням священника до депутатів Львівської обласної ради переглянули понад три мільйони людей. В інтерв’ю сайту «Духовна велич Львова» о. Андрій Корчагін розповів про те, чому він думав залишити служіння капелана, але не зробив цього. Також він вказав на причину того, чому ми маємо саме таку владу, а не іншу, і хто несе відповідальність за зміни в країні.
Сімейне становище: одружений, має четверо дітей
Улюблений фільм: «Царство Небесне» (2005 рік)
Улюблена пісня: український народна (фольклор)
Найближчий святий: Ангел-Хоронитель (вірний друг)
Улюблена книга (крім Біблії): «Життя Святих»
Улюблений історичний персонаж: св. Димитрій Солунський
Зразковий християнський політик: митрополит Андрей (Шептицький)
Андрій Толстой: Отче Андрію, уточніть, будь ласка, де саме ви служите капеланом?
О. Андрій Корчагін: Важливо не плутати Львівську обласну раду і Львівську обласну державну адміністрацію. Це дві різні юридичні структури, які розташовані в одній будівлі. До обласної ради входять депутати, яких обирає народ, а ЛОДА — це виконавчий орган влади, до якого входять чиновники, тепер через військовий стан називається «військова адміністрація» — ЛОВА.
Я є капеланом і Львівської обласної ради, і ЛОДА. У Львівській міській раді є свій капелан.
З якого часу ви несете капеланське служіння?
Від грудня 2015-го — вже вісім років.
До вас капеланів там не було?
Ні, не було. Зателефонував владика Венедикт (єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ 2010-2017 рр. – прим. ред.) від імені митрополита Ігоря і попросив мене бути капеланом в цих структурах. До Церкви був запит на таке служіння — прохання від державної адміністрації. На той час вже був капелан у Львівській міській раді, і, напевне, вони побачили, що це гарна ідея: депутати перед початком сесії встають, моляться як добрі галичани, як християни. І капелан – як священник – звертається до них з Божим словом.
Отця Андрія Корчагіна я застав за прибиранням території храму від снігу, допомагав йому інший священник, відповадальний за медичне капеланство у Львівськй Архиєпархії УГКЦ о.Тарас Гадомський. Фото: Андрій Толстой
Це штатна посада?
Все, що я роблю — на добровільних засадах. Я не маю, не хочу мати і не буду мати там зарплати, тому що тоді я був би залежний. Я абсолютно вільна людина, яка йде і проголошує Слово правди. І публічно, а кому треба – приватно.
Розкажіть більше, яка функція капелана?
Моя функція — бути голосом сумління для тих людей, які очолюють Львівщину та мають велику владу в нашій області, і керують грішми Львівщини. Народна мудрість каже, що влада людей псує. Я би сказав по іншому: коли людина осягає якусь владу чи більші можливості, вона показує свою внутрішню сутність, хто вона є насправді. І кожна людина має в житті багато спокус. Тому священник має бути голосом совісті.
В чому це проявляється на практиці?
Ну ось, наприклад, мій виступ на останньому засіданні Львівської обласної ради, яке відбулося 14 листопада. Я зауважив, що є незгода між депутатами щодо дуже важливого питання, що було для мене дивним: як це так – давати чи не давати, більше чи менше – кошти з обласного бюджету на підтримку армії? Мій виступ став вірусним в соцмережах: все, що я сказав, мене дуже заболіло, не буду повторюватись, відео є. Але впродовж восьми років я завжди щиро говорив депутатам те, що в мене на серці. І, як бачимо, воно дало результат, хоча я не приписую це виключно собі, бо депутати готувались, думали, як допомогти війську, та мали багато дискусій щодо цього в кулуарах — все ж таки на Львівщині живуть патріоти та свідомі громадяни. Але те, що я сказав, щось таки зрушило.
Отче, чи не з’являється у вас інколи відчуття, що вас використовують?
Я не раз упродовж цих восьми років питав: навіщо я там є? Коли я проголошував не раз Слово Боже, молився та йшов, а вони після того сварилися. І тоді я задумався: для чого робити картинку? Молитися, а потім все одно чинити те, що є далеким від правди, і взагалі від всього світлого, чистого і доброго? Я розмовляв приватно з депутатами різних партій та фракцій і запитував їх: для чого тут потрібен священник, який молиться з вами, а потім ми бачимо речі, які мене болять, людей болять? Може, не будемо тоді тієї картинки робити, не будете хреститися, молитися, а будете показувати себе такими, якими ви є? Для чого лукавити? І, знаєте, мені всі в один голос завжди казали: ні, отче, ми вас дуже просимо, щоб ви надалі були з нами і говорили нам слово правди, тому що воно нам дуже допомагає, воно нас приземлює, допомагає залишатися вірними присязі, яку ми давали українському народові. Вони це говорили щиро.
Я не прийшов у це служіння по своїй волі, Церква мене попросила йти туди. І я зрозумів ще одну важливу річ — священник, як Ісус, має сіяти зерно правди, а чи проросте воно – я не знаю, то вже Божа справа. Бо кожен депутат – це людина, яка має серце, душу, має проблеми, сім’ю, стареньку маму… І якщо він відразу чогось не зрозуміє, то з часом в житті може статися та чи інша ситуація, і тоді він сприйме.
Також читайте: Ігумен Йона: «Одним зі завдань студитів у свій час є піти на Схід»
Чи приходять до вас депутати сповідатися?
Депутати, які не є моїми парафіянами, в мене не сповідалися.
А є депутати-парафіяни?
Є депутати, які виросли в нас на парафії, які прислуговували тут в церкві.
І вони зараз є депутатами обласної ради?
Зараз є один такий депутат, і він вірний до кінця — Богові, Церкві, Україні і українському народові. Ті люди, які виросли в реально побожній християнській сім’ї, які були при церкві, які є при церкві, які в неділю завжди приходять, моляться, сповідаються, причащаються — вони вірні та надійні. Від нашої парафії також був чудовий депутат Львівської міської ради, пан Роман Іванців, надзвичайно порядна, чесна, розумна та професійна людина. Він, його дружина і п’ятеро його дітей живуть святим життям, я за свої слова відповідаю.
Приїжджали до мене на духовні бесіди та сповіді працівники ЛОДА. Це їм дуже допомагало. Люди мають душевні рани, біль та проблеми. А кому вони відкриються? Також маю щомісяця загальні зустрічі, на які можуть прийти за власним бажанням працівники ЛОДА та обласної ради. Ми разом читаємо Святе Письмо і роздумуємо над ним. Перед коронавірусом приходило до 100 людей, потім почалась війна, тож тепер відновили цю практику — приходить багато молодих людей. Це допомагає створити довіру між нами.
У когось може виникнути запитання: якщо у нас, згідно з Конституцією, Церква відділена від держави, то чи не суперечить принципам світськості присутність капелана в органах влади, ще й до того ж священника лише однієї конфесії?
На мою суб’єктивну думку, Україна ніколи не була світською державою. Як капелан я ніколи не наголошую на тому, що я священник УГКЦ. Ми не торкаємось конфесійних питань, а завжди говоримо про морально-духовні аспекти життя: як бути чесною, справедливою, відповідальною та щасливою людиною на основі вчення Святого Письма. А воно для всіх християн одне.
Окрім того, запит на капелана був від держави, а не від Церкви. Друга річ, що капелани в цілому світі та в Україні є також у військових частинах, в лікарнях, в тюрмах… І тепер вони там офіційно. Бо держава бачить велику потребу в тому, щоби духовні наставники були поруч з людьми, які вірять в Бога. Хто такий капелан? Це священник, який проповідує людям слово Божої правди. А хто такі люди? Переважна більшість мешканців Львівщини – християни. І вони потребують, щоб хтось їм допомагав боротись зі спокусами: бути чесними, справедливими, людяними, відповідальними… Хто це має робити? Священники. Завдяки цьому люди стають кращими, і це не шкодить державі, а навпаки – допомагає їй. Люди навертаються до Бога згідно свого вибору, у нас немає мети навернути їх до УГКЦ. І ніхто не змушує людину нас слухати, ніхто нікого насильно не заганяє, як було за комунізму, коли всі мали слухати, що сказала «Партія». Приходять ті, у кого є потреба.
Також читайте: О. Григорій Драус: «Силою є любити людей»
За вісім років капеланського служіння що вам запам’яталось найбільше?
Розкажу вам те, що буде смішне. Запам’яталося, що я завжди плачу штрафи… місту. Поставиш машину на вул. Просвіти, оплатиш парковку, а сесія затримується… з телефона знову проплачую, а потім я вже не вмію як третій раз проплатити, і коли приходиш на 15 хвилин пізніше, на тебе вже чекає штраф. Два рази оплатив, а потім ще й штраф платиш (сміється). Таке було не один раз.
Капелан не може впливати на якісь політичні процеси. Богу дякувати, що в нашій Українській греко-католицькій церкві заборонено священникам йти в політику, бути депутатами. Я це вітаю двома руками. Чому? Тому що політика і брехня — це дві рідні сестри, які завжди тримаються за руки. Хоча якщо людина, яка йде в політику, має моральні духовні якості та чисті наміри, вона може дуже допомогти народові жити краще. І навпаки – якщо людина має темну душу, має виключно меркантильні бажання і приходить з тим всім до будь-якої влади, вона принесе людям багато горя, біди, сліз та незручностей. І це стосується не лише політики, це може бути людина, яка працює в прокуратурі, в поліції, в СБУ, на митниці… Будь-де, де є можливість викручувати людям руки.
Чи готові такі люди змінюватися?
Люди змінюються, дуже змінюються. У нас на парафії тисячі людей, які поміняли своє життя. Вони при різних посадах, це люди і з великими погонами… І вони живуть чесно та справедливо. Віра в Бога змінює цілі родини. Сім’ї стають міцними і щасливими.
Після мого останнього виступу в обласній раді було багато коментарів про «таких-сяких» депутатів. Але я хотів би, щоб люди зрозуміли, хочу на цьому дуже наголосити, що влада є віддзеркаленням народу. За 30 років ми мали багато різних партій і депутатів, а ситуація кардинально не змінюється. Чому? Прийшло ж багато нових свіжих людей, виросло нове покоління. Чому ситуація змінюється на краще дуже повільно? Чому люди, які носять ту ж саму форму Збройних Сил України, одні – гинуть на війні, а другі – заробляють на війні неймовірні капітали? І те ж саме стосується Служби безпеки, прокуратури, судів… Будь-якої сфери суспільства, незалежно від того, хто яку форму і які погони носить: священник це, лікар, військовий, політик чи чиновник. Немає змін, тому що проблема в самому суспільстві.
Я священник з 2007-го, вже 16 повних років, і я зауважив, що людина тішиться, коли її син чи донька осягнули якусь посаду, коли її дитина має гарну зарплату, кращу машину, добру квартиру. А яким способом? Більшість матерів на це закривають очі. Вони тішаться, що їхній дитині добре. Натомість, коли чужа дитина таким самим способом збагатіла, її відразу обливають брудом: такий-сякий, поганий, нечесний… Це проблема. Люди не хочуть бути справедливими, не хочуть жити за Божими законами, за моральними принципами, але вимагають цього від інших.
Також читайте: О. Володимир (Борейко): «Життя вартує того, щоб жити ним вповні і не шкодувати»
Та ось простий приклад. Як ми поводимо себе, коли ми за кермом? Коли наші люди лише в’їжджають в Польщу, всі їдуть дуже чемно. Бо там штрафи, бо там діє закон. А тільки повертаються на рідну землю — по газах, село – не село… Правил не дотримуються. Чому? Правила ж такі самі. Ми всі творимо одне суспільство. Якщо би кожен з нас змінювався, мав любов до своєї землі та ближнього, не було би тих проблем, які ми сьогодні маємо. Я дуже негативно ставлюсь до «диванної сотні». Тому що людей, які хочуть зробити світ кращим навколо себе, одиниці. Варто розпочати з толоки під своїм будинком, а не шукати завжди крайнього і винного.
А як капеланське служіння змінило вас, отче? Вісім років – це немалий час.
Я не маю жодної матеріальної винагороди за своє капеланське служіння. Навпаки, за часом, за бензином, за штрафами йду тільки в мінус. І мені приносить радість та задоволення, що я жертвую частину свого життя на Божу славу і для добра людей. Я б хотів, щоби Господь зарахував це мені в Книзі життя.
Всі мрії мого життя збуваються. Священство робить мене щасливим. Я завжди маю трішки більше, ніж очікую, і це все мені дає Господь. Найбільша мрія мого життя — це вінець в Небі, і я до неї йду. Хочу бути знаряддям в руках Отця Небесного, підтримувати інших. Психологи сьогодні – це дороге задоволення, а зі священником можна поговорити безкоштовно.
У храмі святих мучениць Віри, Надії, Любови та матері їх Софії дуже гарні вітражі. Фото: Андрій Толстой
Що б ви порадили людині, яка вросла в гріх, в корупцію, і їй здається, що вже нічого не зміниш? Який перший крок, з чого почати?
Я відповім словами світлої пам’яті Блаженнішого Патріарха Любомира (Гузара). Свого часу журналісти запитали, що б він порадив українським політикам. Блаженніший каже: «Ну, знаєте, я би їм порадив частіше ходити на похорони». І це працює. Бо коли ти йдеш центром міста, а навколо кав’ярні, світяться магазинчики, гуляють молоді гарні люди, музика грає, а життя вирує, то це притягує тебе до земного. А коли ти йдеш на похорон воїна в Гарнізонний храм, в тому ж самому центрі, і бачиш молоду дружину, маму, маленьких діточок, що плачуть за татом, який віддав своє життя за нас, то ким би ти не був – це вплине на твою душу.
Яка з наших партій ближча до Бога?
Нема хороших і поганих партій. В кожній партії є люди порядні, а є люди зіпсовані.
Спілкувався Андрій Толстой
Також читайте: О. Михайло Сивак: «Я не уявляв собі, що священник може бути якийсь інший»
Повязані записи
