Кожний день, кожний тиждень, кожна неділя все ближче і ближче наближають нас до початку Великого посту. У кожному недільному євангельському уривку ми читаємо розповіді про людей, які перебувають перед викликами життя, перед прийняттям особистих рішень. Вони постають із своїми духовними спокусами і людськими слабкостями. Про духовне значення підготовчих неділь, чому Церква акцентує увагу саме на цих євангельських персонажах, та як сьогодні християнам налаштувати себе духовно, розповідає настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці Львівської єпархії ПЦУ отець Андрій Сокальчук.
Отче, що означають підготовчі неділі до Великого посту? Чому Церква виділяє їх для нас?
Перш за все варто сказати, що ці неділі є підготовчими, але це дуже широке значення цього слова. Церква готує нас до прийняття любові, готує до того, щоб ми зробили порядок у своїй душі. Церква готує нас до того, щоб ми змогли прийняти любов Бога і зрозуміти те, наскільки Він є добрий. Впродовж року ми маємо пости в середу і п’ятницю, а перед Великим постом маємо загальні тижні, коли обмежень немає. Тим самим Церква показує, наскільки вона є доброю, показує те, що це не є примус християнина, що, власне, це має бути бажання людини, бажання того, хто хоче спастися. І на це гарно вказують саме неділі, які передують Великому посту. Це, наприклад, неділя про Закхея. Історія про людину, яка була абсолютно безбідною, але одночасно шукала нагоди, щоби просто побачити Бога. Тут варто говорити не про якісь надзвичайні труди людини, а про те, що просто потрібно прийти до храму і побачити Бога, просто побути з Ним, просто помовчати, просто відчути його любов до кожного з нас. Далі Церква показує нам те, що ми можемо для цього робити. Адже Закхей не просто шукав Бога, він робив дії для того, щоб Його побачити. І Святі Отці кажуть, що він заліз на смоковницю не просто так. Що би ми зробили, коли, наприклад, за нами гналася якась зграя злих собак? Ми б, напевно, втекли на дерево, іншими словами ми би заховалися від них. Відповідно, це дерево символізує молитву, і Закхей якраз втікає від цих гріхів до молитви, а через молитву він споглядає Бога. Отже, коли Закхей був на землі, то був малим на зріст, але вищим за духом. А коли він спустився з смоковниці, то став очищений. Господь каже: «Я прийшов воскресити все те, що загинуло». Тобто багато хто вже навіть не може відновити в собі тих зусиль, допоки не прийде Господь і не воскресить їх. Ми кажемо, що прощаємо, але, насправді, ми забули, як це робити. Ми кажемо, що любимо, але, насправді, багато хто не розуміє цих слів. Часто ми користуємося такими речами, яких інколи не розуміємо.
Власне, ви згадали про Закхея, однак Церква ще ставить нам до диспозиції притчу про митаря і фарисея. Чому саме цих персонажів Церква обирає у підготовці до Великого посту?
Закхей, власне, показав нам, що потрібно робити. У притчі про митаря і фарисея нам розповідається про те, як потрібно робити. Тобто митар і фарисей показують нам молитву. Потрібно відзначити той факт, що дія проходить не в соціальному служінні Спасителя, а в Церкві. Ми бачимо, як двоє людей прийшли до храму, щоби помолитися, але молитва в них різна. Один підносить себе і говорить про те, що він не такий, як всі. Тобто фарисей дякує Господу за те, що він не такий, як всі інші. А що важливого відбувається сьогодні: лицеміри вийшли поза межі Церкви, адже багато хто проходить біля храму, але говорить навпаки, про те, що я, мовляв, не грішу, я не ходжу до Церкви, не стаю на перше місце, адже я такий, який я є. І ось це лицемірство перебралося в соціальне життя нашого суспільства. І коли переступаєш поріг Церкви, то ти вже апріорі визнаєш себе грішною людиною, ти вже просиш допомоги. І, власне, цей митар, який прийшов до храму, зрозумів це, він прийшов для того, щоб справді помолитися. І саме цим Господь показує нам, якою має бути наша молитва. Наша молитва має бути короткою і розумною. Багато людей сьогодні кажуть: «Я так багато молюся». Ми повинні не багато молитися, а мало грішити. Завдання людини – відходити від гріха. Сьогодні всі моляться, але багато є лукавства, лицемірства, злоби. Тобто суть молитви полягає не в тому, щоб її було багато кількісно, суть молитви полягає в тому, щоб змінити людину. Якщо ми постимося, якщо ми виконуємо закон, якщо, можливо, вже досягнули якоїсь досконалості, – це не дає нам права осуджувати інших, не дає нам права говорити про те, що я кращий за інших, але, навпаки, заставляє нас побачити власні гріхи. Основна молитва Єфрема Сирина звучить: «Так, Господи, Царю, дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого». В цьому, власне, і полягає помилка, яку зробив фарисей. Він піднісся вище за свої можливості і осудив брата свого, який прийшов для того, щоби покаятися. В першу чергу, ми повинні боятися осуду, ми повинні не осуджувати тих, хто, можливо, не виконує посту, адже ми не знаємо душі цієї людини. Наше завдання – це впродовж посту виправити не когось, а самих себе.
Отче, в чому полягає духовне значення притчі про блудного сина?
Притча про блудного сина – це історія про кожного із нас. Багато років ми слухаємо цю притчу. Ми зворушені, читаючи цю притчу. Немає людини, яка би слухала з уст священика цю притчу і десь не просльозилася. Ми читаємо про те, наскільки батько любить свою дитину. І, власне, любить не в момент, коли ти щось досягнув, а в момент, коли ти впав і хочеш повернутися до отчого дому. Це стосується кожної люди, адже, щоби повернутися додому, потрібно визнати власну гріховність. Інколи нам важко приходимо до храму Божого. Інколи нам дуже важко по-справжньому сповідатися, нам важко прийти до храму, бо ми дуже часто боїмося того, а що скаже священик, а як я скажу йому про те, що грішний, а як я скажу про те, що вчинив те чи інше. Дуже часто людина шукає час, щоби вернутися додому. Бажаю всім не боятися і все ж таки прийти додому і відчути те, наскільки Небесний Батько обіймає нас своєю любов’ю. У часі Великого посту Господь всіх нас чекає. Немає такого грішника, якого Бог би не прийняв. Немає такого гріха, якого Бог би не простив, але для цього потрібно прикласти зусилля і принести гідний плід покаяння. Тобто суть неділі про блудного сина полягає в тому, що всі ми маємо шанс бути прощеними нашим Батьком. Хочу нагадати, що Великий піст – це не дієта, це не можливість просто поправити здоров’я. Це цілі труди для того, щоб бути здоровими і духовно, і тілесно. Адже Христос прийшов і розп’явся не для того, щоб ми чогось не їли, а для того, щоб ми спаслися і осягнули небо. А сиропусна чи м’ясопусна неділі – це лишень така згадка про те, що ми будемо від чогось відмовлятися і будемо трудитися для того, щоби не в нас забрали щось, а щоби ми щось віддали.
Зараз ми проживаємо дуже непростий психологічний час. Як сьогодні християнам налаштувати себе духовно, щоб цей страх і тривогу дещо забрати із свого серця?
Хочу сказати про те, що християни мають свій меч, – це молитва. Ну, і, звісно, якщо є потреба, – це безпосередня участь в тих подіях, як, наприклад, волонтери чи медична допомога. Тобто і священики, і християни можуть долучатися, і це не обов’язково тільки зброєю, але і всіма іншим речами, які в часі війни є актуальними і дуже потрібними. Не зважаючи ні на що, ми завжди маємо проявляти милосердя. У Євангелії слово «не бійся» написано 365 разів. Тобто кожного дня ти прокидаєшся, а Бог каже: «Не бійся».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
