22 вересня, Православна Церква України встановила Днем молитви за сім’ю. Про головні завдання шлюбу, покликання до батьківства і любов ми поспілкувалися із кліриком Свято-Покровського кафедрального собору Православної Церкви України о. Артемієм Бабленюком.
Отче, деколи сучасна молодь ставиться до вінчання, як до гарної традиції, не заглиблюючись у його зміст… Як Ви вважаєте, із чим це пов’язано?
-У нинішньому світі ,на превеликий жаль, ставлення людини до створення родини, не завжди є правильним. Тут йдеться не лише про те, чи беруть шлюб у церкві, чи ні, чи засвідчують свою родину перед державою, чи не планують цього робити. Трапляється так, одружуються лише для того щоб розвинути бізнес, або сприяють своєму егоцентризму. Коли особа думає лише про те, щоб реалізувати себе краще. У таких випадках людина своє “Я” ставить на першому місці. Втім у шлюбі “Я” має відійти на задній план. Тоді дійсно родина може бути міцною.
-Але іноді люди бояться, що втратять себе, якщо відмовляться від власного “Я”…
-Відкидаючи своє “Я”, людина ніколи не втратить свою особистість. Навпаки, Господь так нас створив, що людина стає по-справжньому людиною лише коли любить. Тоді і особистість реалізовується. Адам для якого була створена Єва, свою справжню людськість усвідомив через Єву. А тому справжня особистість виявляється лише через любов, а любов потребує того, щоб була інша людина. Тому через іншу людину ми маємо можливість самі пізнати себе.
-Чи народження дітей – це головна мета шлюбу?
-Коли взяти саме Таїнство шлюбу, то те, що у церкві священик пропонує, воно показує до чого людина повинна прагнути. Яка мета стоїть перед людиною, які мають бути засоби у сім’ї, щоб вона зміцнювалася. Бо шлюб, який дається у церкві – не є кінцевою метою життя людини, а це є початок створення нового життя, зародження єдності. І тому слова, які говорять під час цього Таїнства містять у собі все, чим є шлюб. Коли співають “Святі мученики”, то це показує, що сімейний шлях прирівнюється до мучеництва, він є важким. Чи, наприклад, коли читається Апостольське зачало, то показується як людина повинна жити, щоб досягти тої єдності. І мета шлюбу, згідно вчення православної Церкви, полягає у тому, щоб спастися. Але засобом пізнання один одного, засобом реалізації любові є дітонародження. Втім це лише один із засобів. А кінцевою метою є досягнення святості, спасіння. Люди, які створюють родину, повинні прагнути до того, щоб реалізовувати у ній любов. А дитина є наслідком любові. А коли створюють сім’ю і бажають жити лише заради себе, не виявляти цю любов комусь іншому, то це не зовсім правильний напрямок. Бо звісно є сім’ї, коли Господь не дарує дітей, то це інша ситуація. Церква не змушує такі родини, наприклад, усиновлювати і у жодному разі не каже, що це неповноцінна сім’я. Але коли люди свідомо не бажають мати дітей у родині, то вони і любов не можуть реалізувати.
-Чи на Ваш погляд свідомий християнин апріорі має бути багатодітним? Чи у нього є вибір?
-Християнин завжди має вибір. Не говориться за те, що лише багатодітність це якість любові. Коли створюється сім’я, то план народження дитини повинен бути у цих людей. А скільки – це співдія і людей, і дія Божа. Але також не варто виключати фактор людський і Божий у народженні дитини.
-Втім зараз дуже багато людей надають перевагу так званому цивільному шлюбу. Чи завжди він є блудом?
-Звісно, Церква говорить про те, що це є блудом. Але сама людина часто не усвідомлює чому це блуд, адже вона думає, що вона жертвує собою заради іншої особи. Але якщо людина не має відповідальності перед державою, перед Богом і не слухає голос Церкви, то потрапляє у своєрідний світоглядний капкан. Адже Церква не має прагнення змусити людину любити Бога, бо Бог такої любові не потребує і самій людині також теж непотрібно. Але коли створюються такі шлюби цивільні, то коли якісь складності у родині стаються, а вони завжди є, то звісно дуже легко повернути свої очі і знаходити інший шлях.
За цих умов люди не несуть відповідальності і перед державою при розлученні. Коли ж шлюб створюють саме християни, то вони завжди усвідомлюють, що несуть відповідальність перед Богом.
І людина завжди живе з тим, що вона йде цей шлях не сама, досягаючи любові справжньої, а разом з Богом. От треба оце справжнє розуміння поняття шлюбу. Адже на те і беруть шлюб, щоб у житті родини діяв Бог. Щоб не намагалася людина сама уподібнитися Богові, так як хотіли прародичі зробити, без Бога досягти спасіння… Тому потрібно з любові нести послух Церкві, бо Церква для нас тисячоліттями дарує те у чому людина зможе по-справжньому бути людиною і зрозуміє своє призначення. І не даремно Христос своє перше чудо робить на весіллі і тим самим показує , що у цьому світі сім’я для Бога являється великою цінністю, яка у собі зображає і поняття самого Бога, творця. Бо коли є чоловік, є жінка і у них народжується дитина, то це є символом Трійці, де постійно відбувається також жертовна любов. І Трійця також зображає собою жертовне життя у любові. Тому християнин повинен цим не нехтувати, а по-справжньому замислитися. І ніколи не пізно стати на шлях того, щоб створити сім’ю, усвідомити, що люди, які не створюють сім’ю ні у державі ні у Церкві,не можуть один одного пізнати повноцінно. Бачать лише “верхню оболонку”. Бо якщо дійсно по-християнськи живе сім’я, то у старості люди будуть любити одного одного не менше. Бо зовнішньо людина змінилася, а внутрішнє наповнення -ні. І навіть у старості людина стає кращою.
Повязані записи
