Сучасна родина перебуває у стані багатьох викликів, зокрема через різні цифрові технології та вигоди. Зважаючи особливо на сьогодення, коли діти більшу частину свого часу проводять в Інтернеті. Як вберегти дітей та молодь від інформаційних викликів? Як проводити час у сім’ї якісно? Про це у ексклюзивній розмові розмірковує сотрудник храму Різдва Пресвятої Богородиці Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Дмитро Романко.
Отче, як Церкві сьогодні реагувати на ті виклики, які є у просторі соціальних мереж, де здебільшого є зосереджена увага дітей?
Специфіка людини у тому, що ми живемо короткий час. За 2000 років існування Церква мала різний досвід, загалом це були виклики існування на початку минулого століття, коли зародилися соціальні рухи. Молодь проводила багато часу у гуртках. Сам соціалізм походить від християнства, бо Церква – це про рівність та партнерство, роботу у громадах та спільнотах. Церква, бачачи місію молоді у таких рухах, які закінчувалися смертю, загибеллю, втратами, давала альтернативу. Це були різноманітні гуртки, активності. Вартує згадати «Католицьку акцію» у межах Церкви. Ця акція була відповіддю на тогочасні виклики. Так само, як в УГКЦ є Українська Молодь – Христові. Подібні активності є для того, щоб убезпечити молодь від різноманітних війн, які загрожували можливості пізнати Бога. Отже, маємо два шляхи, один із яких – шлях, який ти будуєш з Богом, з повагою до іншої людини, з повагою до цінностей сім’ї. Нові виклики – такі самі, як були колись. Як Церква на це все реагує? Через католицькі школи пропонувалася та освіта, яка не відкидала Бога. Сьогодні чимала кількість парафій дає можливість різних шкіл чи гуртків, починаючи від спорту, закінчуючи театральними гуртками. Церква пропонує пізнавати Бога у повсякденних викликах. Що стосується сім’ї та батьків, то нічого не змінилося. Якщо батьки не хочуть втратити свою дитину, щоб вона пішла іншим шляхом, необхідно проводити більше з нею часу. Соціальні мережі та їхня популярність зумовлені тим, що батькам не вистачає часу на виховання дітей. Це прирівнюється до того, якби дитину залишили на вулиці і переживали, що з нею щось трапиться. Якщо батькам не вистачає часу на дітей, то це насправді трагедія. Наприклад, ми у своїй сім’ї стоїмо на позиціях, що смартфон доступний для дітей, віком від 16 років, телефон – від 12 років.
Часто можна натрапити на ситуацію, коли у неділю у кафе сидить вся сім’я у смартфонах. Видимо всі разом, однак кожен перебуває у своєму світі. Як руйнувати ці бар’єри?
Є таке явище, як сексуальне зловживання у кібер-просторі, коли дорослі чоловіки видають себе за ровесників для дітей і здійснюють насилля, здобувають приватну інформацію, фотографії. Чому так відбувається? Коли тримаєш у руках телефон, здається, що ти контролюєш ситуацію, однак це є певна пастка. Це є певна ілюзія, особливо якщо в смартфоні є камера, тоді може бути інформаційний витік. Якісний час – тоді, коли ніхто не витягує телефони. Є кафе, коли всі віддають свої телефони. Хто бере першим, той платить за всіх. Тому фізична присутність з телефоном не означає, що ви всі разом. Колись люди дивилися телебачення. Мене дивувало, як у помешканнях було кілька телевізорів, які кожен дивився окремо. Кожен із членів родини переглядав окремо, їхні світи не перетиналися. Сьогодні людина має можливість дивитися із смартфона і паралельно із комп’ютера інформацію, тобто перебувати у різних паралельних вимірах. Найбільша проблема у тому, що ми мало часу проводимо якісно – обговорюємо книги, фільми.
Часто для дітей у соціальних мережах позиціонується трансгендерність. У тому ж таки інформаційному просторі модно розмивати поняття статей. Які важелі комунікації Церкви стосовно цього питання?
В Україні ще є мало таких випадків. Однак, загалом у Католицькій Церкві є ціла мережа опіки над молодими католиками, що мають труднощі із ідентифікацією. Зокрема, чимало таких прикладів у США. Що для нас є поганим порадником? Жити так, ніби проблеми немає, а коли стикнутися з проблемою, то реагувати так, наче проблеми нема. Поняття «гендер» походить з філології, а не з біології. Коли ми одне слово називаємо іншим родом, наприклад, слово «біль» – жіночий рід, а не чоловічий, то кажемо, що це помилка. Наша стать полягає в акцептації, тобто прийнятті самих себе. Найскладніший момент – у підлітковому віці, коли кожен думає над прийняттям себе. Є чимало історій, коли через травми – прості зауваження чи булінг життя підлітка було травмованим. Потрібно на цю проблему не реагувати, як на пожежу, а випереджувати події, розглядати красу тіла і статевості.
Як заохотити дитину, яка має широкий інформаційний асортимент, все ж ходити до храму?
Пригадую свій досвід. У дитинстві у мене ніколи не було питання йти чи не йти до храму. Для мене храм – це тоді, коли ти належиш до світу дорослих. Бо ті дорослі, що для мене були кумирами, на яких хотів бути подібним, це робили. Якщо батьки ходять до храму, не пропускають Літургій, то для дитини зовсім не буде ніяких труднощів. Якщо ми своє життя організовуємо довкола Літургії, то дитина буде теж цього потребувати. Є 5 поганих звичок для дітей: говорити погані слова, не слухати дорослих, куріння, алкоголь, секс. Чому молодь так все це хоче спробувати? Бо всі ці характеристики асоціюються із дорослими. Якщо у світі дорослих інші цінності, тоді дитина до них тягнутиметься. Діти наслідують те, що важливе.
Сьогодні чимало підлітків є користувачами Тік-Току. Якщо говорити метафорично, чи можна Бога зробити кумиром Тік-Току?
Тік-Ток – занадто маленька мережа, щоб вмістити Бога. Навіть всі фільтри і маски цієї мережі не передадуть величі нашого Творця. Але це хороша платформа для комунікації, щоб кожен із нас міг ділитися прикладом служіння Господу. Якщо батьки не присутні у Тік-Току, а їхня дитина там є, то це означає, що вони викинули дитину напризволяще. Це не означає, що вони мають контролювати її, але просто розуміти цей інформаційний простір.
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
