Період Великого посту – особливий час у житті кожного вірного, який провокує до заглиблення і осмислення своєї християнськості, провадить до пережиття особистого воскресіння. У християн західного обряду цього року Великий піст розпочинається 18 лютого. Про особливості, символізм і значення цього часу у західній традиції, а також про великопісні заходи для «Духовної величі Львова» розповідає о.Григорій (Гжегож) Драус, настоятель парафії Святого Папи Івана Павла ІІ Римо-Католицької Церкви (вул. Хуторівка 35А; каплиця філософсько-богословського факультету УКУ).
– Отче, наскільки Великий піст є важливим для життя християнина і загалом Церкви?
– У Католицькій Церкві латинського обряду Великий піст триває 40 днів – від Попільної середи до Великого четверга (без врахування неділь).
Варто згадати про те, як у Церкві виникла традиція приготування до свята Пасхи і потреба посту. Вже у перших століттях християнства ті особи, які готувалися до хрещення, мали пройти процес катехуменату, у слов’янській термінології найкращим відповідником для таких людей є слово «оглашенні». Катехуменат – час слухання слова Божого, коли неохрещені дозрівали у вірі, адже християнами стаємо поетапно. Пізніше, коли християнство не було переслідуваним, охрещувались не окремі люди, а цілі народи, був також особливий час приготування – 7 тижнів перед Великоднем. Це був час скороченого катехуменату. Пізніше у країнах дедалі менше було груп неохрещених, проте Церква зберегла цей час особливого приготування для всіх вірних, щоб кожного року вони могли знову проходити цю дорогу до зустрічі з Христом. Сьогодні Великий піст – це можливість повторного катехуменату.
Отже суть Великого посту – це дорога втаємничення і введення у християнство. Тобто цей особливий час, по-перше, вказує на те, що завжди можна розпочинати шлях до Господа заново і зрозуміти цінність свого хрещення. По-друге, Великий піст заглиблений у покаяння. Це знову-таки пов’язано з історією перших століть. Коли ті, які вчинили важкі гріхи, – зречення віри, вбивство, перелюбство та інші, мали час на покуту. У Попільну середу вони збиралися при вході до храму, на них посипали попіл і протягом всього часу вони не мали права заходити у святиню, тільки стояти при дверях. Для таких мирян це був час інтенсивної молитви і водночас ще один шанс пройти свій катехуменат. Для них цей період називали другим чи третім хрещенням, у Великий четвер такі вірні були знову впровадженні у Церкву. Єпископ накладав на них руки як знак відпущення гріхів. Тому ця традиція дещо збережена сьогодні, адже для всіх членів Церкви покаяння є важливим, бо знову-таки є дорогою віднови свого хрещення, яке є не тільки обрядом, а найголовніше – постійним прямування до Христа.
– Ви вже згадували про важливість Попільної середи, з якої, власне, розпочинається мандрівка Великого посту. Що хоче сказати Церква цим днем?
– З Попільної середи відраховуємо 40 днів до Великого четверга. 40 – доволі символічне число, яке представляє собою найкращий період для дозрівання: 40 років ізраїльський народ ходив пустинею, у Біблії вважається, що людина у 40 років має свою чітку життєву позицію і мудрість. У Попільну середу служимо Літургію, після акту покаяння є спеціальні читання, які впроваджують у піст. Сам день означає для кожного християнина те, що, коли я хочу прийняти Христа, мушу відректися від всіх людських похотей. Тому вірним символічно посипають голову попелом, який є із спалених минулорічних посвячених вербових чи пальмових галузок. Тобто це показує, що якими б гарними не були ці галузки, вони здатні втрачати свою красу і розпадатись. Так само і людська тілесна природа. Попіл символізує смертність наших тіл, адже ми виходимо з праху і у прах повертаємось. Також цей обряд спрямовує нас до покаяння. Ми, ніби Йов, який перебував у смутку і своєрідному попелі, каємось за наші гріхи і розуміємо, що маємо прямувати до того, що є вищим, ніж наша тілесна сутність.
– Отче, знаю про те, що впродовж Великого посту є особливі Богослужіння, які притаманні тільки цьому часові. Чи можете розказати про них детальніше?
– У нашій Церкві відбуваються скрутіння, що з латинської означає «іспит», – це три останні неділі посту, знову-таки призначені спеціально для тих, які будуть охрещені під час Пасхи. Впродовж цього часу вони отримують знак хреста на собі, тобто помазуються, визнають свою віру, отримують для почитання молитву «Отче наш». Навіть у випадку, якщо сьогодні на парафіях нема таких дорослих катехуменів, то такі обряди можна проводити і з охрещеними, адже вони символізують нове впровадження у християнство. Впродовж Літургій у ці неділі маємо євангельське читання про воскресіння Лазаря та оздоровлення сліпонародженого. Тобто таким чином Церква хоче наголосити, що дорога прямування до Бога – період воскресіння і прозріння. Також серед популярних молитов періоду Великого посту є Хресна дорога, яку служимо щоп’ятниці. Маємо 14 стацій, тобто 14 частин, присвячених стражданням Ісуса Христа, тому на парафії є ікони Хресної дороги, священик разом із процесією з хрестом підходить до кожної стації, спільно читаємо роздуми, співаємо пісні. Ця молитва показує, що кожен із нас приймає страждання Спасителя і прагне Його наслідувати. А що значить наслідувати Христа? Це приймати і давати Любов, жертвувати себе для інших.
– На мій погляд, важливо також розповісти про час пасхального трідууму або тридення, адже протягом цих днів Церква також по-особливому молиться…
– Пасхальне тридення має на меті відновити історію страждання, смерті та воскресіння Ісуса Христа. У Великий четвер ввечері, на спомин про Тайну Вечерю, де відбулось встановлення Таїнства Євхаристії та Священства, служимо Євхаристію, а також часто на парафії священик омиває ноги своїм парафіянам. Пам’ятаємо, що після вечері Ісус пішов до Гетсиманського саду і саме там був схоплений. Тому переносимо Пресвяті Дари до спеціальної темної частини храму на знак перебування Христа у темниці. На спомин про Його ув’язнення священик знімає скатертину з вівтаря. Також виносимо з храму свічки і квіти. Це має символізувати для нас час жалоби.
У тих країнах, де п’ятниця є вихідним днем, зазвичай Богослужіння Великої п’ятниці або П’ятниці Страстей Господніх розпочинається о 15.00 год. (приблизний час смерті Ісуса), за інших умов – можна служити і ввечері. У цей день служимо Літургію, у якій є читання про Страсті Господні, а опісля відбувається адорація хреста. Так, як щодня ми відправляємо месу, Євхаристійну Літургію, тобто згадку про смерть і воскресіння Ісуса Христа, то саме в цей день смерть Христа переживаємо поклонінням хресту. Тому у храмі виносять хрест і вірні мають можливість поцілувати його і прикластись. Потім є змога причаститись Святими Дарами, після чого їх відносять до гробу Господнього, тобто особливого і символічного місця у храмі, можна сказати такої своєрідної декорації, яка відображує гробницю Христа. Цікаво, що декорація Господнього гробу на парафіях також співзвучна із місцевою культурою чи актуальними подіями. Тоді ж виставляємо монстрацію, тобто літургійний посуд з Євхаристією ( Пресвятими Дарами), вкритий прозорою накидкою. Це знову-таки на спомин про полотно, яким вкрили тіло Ісуса Христа у гробі, тобто плащаницю.
Велика субота – час літургійної тиші, яка вказує на тишу Господнього гробу. У цей день не дзвонять дзвони і не грає орган. У суботу ввечері, а на деяких парафіях і вночі, відбувається обряд пасхальної Вігілії. Тобто це своєрідні чування, впродовж яких вірні пригадують всі головні етапи історії спасіння: створення світу, жертву Авраама, вихід з Єгипту, ніч воскресіння Христа. Опісля можна уділяти хрещення для катехуменів, потім розпочинається святкова Літургія. Також ходимо навколо храму з хресною процесією, як спомин про те, що воскреслий Христос іде до людей.
– Отче, ви вже говорили, що Церква протягом Великого посту промовляє до своїх вірних через знаки. Часто у римо-католицьких храмах впродовж цього часу можна побачити те, що всі хрести у святині вкриті тканиною фіолетового кольору. Що це символізує?
– Так, мова символу є глибшою, ніж звичайна розповідь, бо провокує до глибшого замислення. За два тижні перед Великоднем хрест у храмі справді закривають. Це робиться для того, щоб у Велику п’ятницю ми змогли по-особливому пережити значення хреста. Бо, коли ми чогось позбавлені, то після отримання ця цінність буде найкраще до нас промовляти. За два тижні до Пасхи ми величаємо Христа, Який ще є у дорозі до Єрусалиму. Під час Вербної неділі маємо процесію з пальмовими чи вербними галузками на знак того, що Господь приходить до нас. Тобто прикриття хреста – це зміна концентрації нашої уваги, щоб ми могли поетапно переживати історію останніх днів нашого Спасителя. У Римо-Католицькій Церкві фіолетовий є кольором скорботи, смерті і тому також зречення гріха. Тому під час Великого посту священики одягають фіолетові ризи, тільки у Велику п’ятницю ризи є червоними, що символізує кров Христа, а на Великдень – білими, тобто знаком воскресіння.
– Які рекомендації дає Церква своїм вірним, щоб ефективно пережити цей час і духовно самовдосконалитись?
– Зазвичай Церква пропонує взяти участь у реколекціях, тобто днях духовної віднови. Слово «реколекції» з латинської «зібрати наново». Протягом трьох-чотирьох днів мирян запрошують на Літургію, а також послухати науку від запрошеного священика з іншої парафії, оскільки важливо завжди слухати щось нове і когось іншого. Впродовж таких днів є можливість приступити до Сповіді. Тому Церква насамперед заохочує взяти участь у реколекціях.
Загалом ми маємо три основні дороги Великого посту: молитва, піст і милостиня. Молитва – це участь у особливих Богослужіннях, про які я вже згадував, а також маємо ще одну особливу молитву, яка називається Гіркі Жалі. Її можна молитися впродовж всього часу, також на парафіях часто моляться після недільних Богослужінь. Вона уособлює розважання над страстями Ісуса Христа. Гіркі Жалі складаються із чотирьох частин: у кожну неділю ми окремо згадуємо про суд над Христом, про хресну дорогу, про Його смерть. Щодо посту у їжі то сьогодні у Церкві ми заохочуємо мирян щоп’ятниці не вживати м’яса, а у Попільну середу і Велику п’ятницю один раз у день поїсти ситно, а два наступні рази – менше. Ці мінімальні вимоги вказують на те, щоб самому, не примушеним приписом, брати своє постове постановлення. Тобто загалом у приписі обмеження щодо їжі є невеликими, бо правдивий піст тоді, коли ти сам розумієш, від чого потрібно відмовитись. Бо, коли відрікаюсь від чогось матеріального, з’являється духовна потреба, а отже – духовний голод, який є великим прагненням Бога! Тобто піст – не лише відмова від їжі, але від Інтернету, соціальних мереж, музики. Це все добрі речі, але коли є необмежене, неправильно вживане, може руйнувати наш духовний світ. Більше поту на полігоні – менше крові у бою!
Милостиня – це третя дорога посту, те, що допомагає перемогти жадібність, не тільки матеріальну. Коли відрікаюсь від свого гроша, щоб комусь допомогти, то це насамперед мені допомагає. Пам’ятаймо, що цьогорічний піст є особливим часом молитви за Україну! Тому наші єпископи заохочують молитись за мир в нашій Батьківщині.
– Отче, ви говорили про молитву Гірких Жалів, якою Церква молиться у неділю. У східній традиції субота та неділя – це дні, які є звільненими від посту. Чи спомин страстей Господніх після недільного Богослужіння означає, що у західній традиції не знімається піст у цей день?
Теоретично піст знімається у неділю. Проте Церква пристосовується до потреб сучасної людини, яка через роботу не завжди має можливість взяти участь у Літургіях на буднях. Тому у неділю, коли вірні приходять до храму, даємо їм можливість пережити час для роздумів. Також у Вербну неділю часто читаємо про страсті Христові, бо через брак часу вірні можуть не взяти участь у наступних Богослужіннях, а як можна пережити радість Пасхи, не роздумуючи над стражданнями Христа? Тому згадуємо про страсті Христа у неділю тільки з огляду на практичне застосування, адже у Святому Письмі читаємо, що субота є для людини, а не людина для суботи.
– На завершення розкажіть про те, як ваша парафія переживатиме цьогорічний Великий піст?
Перед постом, 15 лютого, ми організували на парафії карнавал. Адже для того, щоб пізніше переживати смуток і самозаглиблення, варто пережити радість і навпаки для того, щоб християнин жив радісно і щасливо, має перейти час покаяння і зречення.
Крім того, ми вже розпочали цілу серію катихез, тобто у нас реколекції будуть не 3-4 дні, а набагато довше, хоча триденні також будуть. У нас на парафії катехези відбуваються у понеділок і четвер – о 19.15. Також подібні зустрічі вже щорічно проводяться у храмі Святого Климента Папи УГКЦ (вул. Чупринки , 70), а від цього року – у храмі Вознесіння Господнього УГКЦ (вул. Володимира Великого, 10 а). Вірю, що такі бесіди допомагають найкраще зустрітися з Христом, адже сучасна людина потребує інформації, лекцій про християнство. Катехизи це більше, ніж лекція. Їх проводять не тільки священики, але і подружжя, окремі миряни. Тому радо запрошуємо долучатись! Також впродовж Великого посту будемо дбати про катехизацію для дітей. Це важливо, бо віра приходить від слухання Божого слова. Для дітей будемо проводити античну катихезу. Це катихеза про чотири ночі: перша присвячена спомину ночі створення світу, далі ночі віри, коли Авраам жертвував своїм сином. Є катехиза про ніч виходу з Єгипту і про ніч воскресіння Христа. Наприклад, під час другої катихези ми попросимо діток принести улюблені іграшки, а потім заберемо їх, як спомин про жертву Авраама, а під час Великодня віддамо назад. Ця катихеза буде відбуватися протягом чотирьох неділь перед Вербною неділею, після Літургії о 12.00. Тому загалом Великий піст на парафії буде дуже динамічним, проте, де ще можемо пізнати правдивого Бога, як не у храмі?
Юліана Лавриш
Повязані записи
