о. Ігнатій, священник УГКЦ, який залишився у Херсоні: “я не міг покинути парафіян самих”

 

Єдиний священик греко-католицької церкви в завойованому росіянами центрі. «Третина жителів втекла. Від 400 до 500 людей зникли безвісти».

 

Я вирішив так в перший чи другий день після окупації». Так обчислюють тепер час у Херсоні. Введення російських військ, які прибули з поблизького Криму, є точкою відліку для першого і поки що єдиного обласного центру, завойованого Москвою. Попереднє життя перервалося в ніч з 28 лютого на 1 березня, всього через чотири дні після початку військового нападу, який розв’язав Володимир Путін. І почалася незвична звичайність окупованого міста, в якому мер та решта місцевих урядовців залишилися на посаді. Але тільки формально. Тому що насправді владу здійснюють військові та агенти спецслужб Кремля. Ніщо не в’їжджає і не виїжджає з Херсона без їхнього дозволу, включно з гуманітарною допомогою. Ніхто з інших регіонів України не може приїхати. Тому їжі бракує, а ліків уже неможливо дістати. Ті, хто зміг, — близько 100 тис. осіб, третина жителів — втекли на захід у хаосі початку окупації. Ігнатій Москалюк не захотів цього робити і зараз є єдиним священиком Греко-католицької церкви Херсона, крім якого ще є священник латинського обряду. «Херсонський парох», – називають його.

«Я мав можливість виїхати. І ще досі її маю… Але не хочу. Я зробив вибір залишитися. Повторюю, я вирішив це першого або другого дня після окупації». Того разу отець Ігнатій та інші співбрати василіяни монастиря Святого Володимира – двоє священиків і двоє ченців – зібралися, щоб обговорити, що робити. «Ми домовилися, що більшість із нас поїде. У місті, однак, залишається частина, хоч і невелика, вірних Греко-католицької церкви. Один із співбратів у монашестві, брат Піо, і я виявили бажання залишитися. Чому я це зробив? У той момент я замислився над такими словами Ісуса: «Добрий пастир готовий покласти життя за своїх овець. Хто є тільки найманим сторожем, той, побачивши вовка, який наближається, покидає вівці і втікає, бо вівці не його. Тож вовк викрадає їх і розпорошує». Я багато разів читав цей уривок, але по-справжньому зрозумів його лише тоді. Ким був я? Добрим пастирем чи найманим сторожем? Чи ж міг я залишити своїх овець вовкові напризволяще? » – розповідає священник.

 

Перші дні нового відліку населення було у стані шоку. «Вулиці були порожні, люди були занадто налякані, щоб виходити. У наступну неділю після приходу росіян я відслужив Святу Літургію з участю дванадцятьох вірних. Зазвичай їх було близько сотні». Невдовзі після початкової паніки надійшло поєднання гніву та рішучості чинити опір, яке знайшло вияв у сміливих маніфестаціях проти вторгнення. При різних нагодах громадяни виходили на вуличні мирні протести. Щоразу Москва застосовувала силові методи, щоб їх розігнати, деколи при допомозі стрілянини, кидання гранат і погрозами депортації демонстрантів до Росії. «Казали, що для придушення спротиву вони без вагань вивезуть навіть половину жителів. Тиск і залякування стали нестерпними. Від чотирьохсот до п’ятисот людей зникли безвісти, ми не знаємо, де вони поділися». Центр підтримки інформації (Center for information sustainaibility – Cir), лондонська правозахисна організація, повідомила вчора, що на основі дослідження супутникових фотографій від Platen Lab, з 28 лютого на міському кладовищі з’явилися 824 нових могили: практично щодня помирало в середньому шістнадцять громадян. З яких причин – нема змоги дізнатися. Прояви тиску і насильства не зламали протест. Проте маніфестації ставали більш епізодичними та менш людними. Зростаючий труд виживання поглинає і так малі ще наявні ресурси.

 

Ми немов намагаємося «пристосуватися» до цього трагічного сценарію. Згодом потрохи люди знову почали приходити на Святу Літургію. Минулої неділі було близько сімдесяти людей. Принаймні стільки ж приходить просити у нас щось поїсти. На щастя, деякі друзі, які працюють в оптовій торгівлі, надсилають мені основні продукти для роздавання найбільш потребуючим. Крім того, наприкінці богослуження організовуємо в нас свого роду спільнотний обід, який для багатьох є єдиною можливістю поїсти. Це братерська зустріч, під час якої намагаємося підтримати один одного. Вона трохи нагадує мені «агапе» перших християн».

Організують його і наступної неділі, коли Греко-католицька церква, разом із Православною церквою, святкує Великдень. «Це якщо не буде бомбардувань… Херсон і вся Україна переживатимуть Страсний тиждень у час болю. Це довга Хресна Дорога. І все ж я хочу побажати радісного «Алилуя», у впевненості, що зло, яким би великим воно не було, ніколи не має останнього слова».

Джерело: вебсайт газети «Avvenire» www.avvenire.it

 

Світлини з цього ж сайту.

 

Переклад з італійської: пресслужба сайту osbm.info