Сьогодні, 14 листопада, християни східного обряду вшановують пам’ять святих лікарів-безсрібників Косми і Даміана. Ці святі прославилися своїм милосердям до ближніх та безкорисливістю. Чого можуть навчити св. Косма і Даміан сучасних лікарів? Як медику відкрити своє серце назустріч ближнім і не стати циніком і чим на цьому шляху може допомогти біоетика? На ці та інші запитання ми попросили відповісти о. Ігоря Бойка, ректора Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, керівника “Школи біоетики” УКУ, члена-кореспондента Папської академії Pro Vita.
Як саме ми можемо наслідувати приклад святих мучеників Косми і Даміана у своєму житті?
Особливою рисою святих мучеників, чудотворців і безсрібників Косми і Даміана було те, що вони лікували людей і не брали за це винагороди. Тобто ішли за Христовою Заповіддю “Даром ви приймаєте – даром віддавайте”. Тому вони отримали місце у історії саме як лікарі-безсрібники. Водночас і колись і сьогодні є багато таких людей, які часто прагнуть в житті мати якусь винагороду за свою працю, за зусилля. І можуть цю винагороду навіть вимагати, вважати, що вона їм належить. Але дивлячись на приклад життя святих Косми і Даміана варто ставити собі питання: “Чи я готовий жертовно працювати, можливо навіть без винагороди?”. І це не залежить від того, ким ти є, чи лікарем, чи вчителем, чи священиком. І напевно у цьому безсрібництві і причина того, що ми досі пам’ятаємо про святих чудотворців Косму і Даміана. Насамперед за їхнє безкорисливе служіння. Бо іноді виникає бажання думати про винагороду і лише про неї, про комфорт, зручність, вигоду. І дуже часто людина у цьому комфорті закривається і дбає лише про свій добробут, на перше місце ставляться матеріальні цінності. Звісно, є обов’язки і відповідальність перед родиною та дітьми. Але навіть коли ми забезпечуємо родину, то маємо думати про те, чи ми є добрим лікарем, вчителем, добрим фахівцем. І якщо це так, то Господь поблагословить і про добробут подбає.
Поруч зі святими Космою і Даміаном варто пригадати постать святого італійського лікаря Джузеппе Москаті, який просто і самовіддано служив своїм пацієнтам та відважно боровся за порятунок їхнього життя і покращення стану здоров’я. Раджу у цьому контексті переглянути фільм “Джузеппе Москаті. Зцілення любов’ю”. І всім, кого він зустрічав на шляху – він намагався присвятити свій час, зрозуміти потреби своїх пацієнтів. Також він молився біля них і за них, що не менш важливо. І він не чекав, поки йому щось принесуть, а сам намагався їм щось дати і матеріальне зокрема. Джузеппе Москаті помер, роздавши все. Попри те, що його десь рідні і не розуміли. Як бачимо, саме такі постаті входять у історію людства, запам’ятовуються.
-Існує думка,що робота медика – це найлегший шлях до спасіння, за умови, що ти правильно розумієш своє покликання. Попри це, у цій професії є велика ймовірність стати циніком. Як знайти баланс і відкрити своє серце назустріч людям?
-Думаю, що варто слухатися голосу Божого. І я завжди кажу, що у серці кожної людини, яке б покликання вона не сповняла, присутній голос Божий, який завжди каже робити добро і не чинити зла, сумлінно виконувати свої обов’язки, використовувати свою владу для служіння ближнім. І зокрема це стосується лікарів, яким я висловлюю велику вдячність за те все, що вони роблять. Бо вони важко трудяться і щоденно зустрічаються з людським болем, а це є і хвороби, і стреси, і інколи нарікання, нерозуміння того, чому ця хвороба стається. І лікарі у тому всьому присутні. Не один день і не два, а все своє життя. І я думаю, що у тому всьому без підтримки зі сторони Бога, духовного життя, і при цьому гідного служіння людям, важко бути лікарем. Щоб у якомусь часі не підходити до пацієнта цинічно. Тому завданням лікаря є не просто з увагою підійти до хворого органу з яким пацієнт звертається, але з увагою і цілісно ставитися до нього. Намагатися зрозуміти пацієнта, чому він занедужав. Я думаю, що лікар має бути тою особою, яка готова не лише надавати фахову допомогу, але цілісно (родинні обставини, середовище праці, стресові ситуації) дивитися та оцінювати стан здоров’я пацієнта і у такий спосіб допомагати людям.
-Однак серед лікарів є чимало атеїстів, далеко не всі живуть духовним життям.
-Лікар, який вірить у Бога, покладається у своєму служінні на Нього, то (мені хочеться вірити у це) сповняє своє служіння у дещо інший (особливий) спосіб. Бо, якщо він, наприклад, хірург і оперує, то при цьому ще просить Бога допомогти і оперувати його руками і думками, бути максимально присутнім. І навіть якщо станеться щось непередбаченого, (якась помилка), чи пацієнт загине, то довіра до Всевишнього допомагає ці моменти переходити. Хоча я вірю, що коли лікар довіряє Богові, то і його праця буде йти значно легше і простіше.
І Біблія дуже часто говорить про те, що кожен лікар є покликаний з Божої волі. Тому в Біблії є дуже багато згадок про лікарську справу. Якщо ж ми говоримо про атеїстів, то атеїст мусить декларувати, що є Бог, щоб Його заперечити. І тим не менше на таких лікарів, які є атеїстами, можуть впливати чи життєві обставини, чи середовище. Тим не менше я вірю, що більшість лікарів у світі покладають свою надію на Бога. Тому що це є той шлях, яким би хотілося, щоб лікарі йшли. Оскільки коли ти є з Богом, довіряєш Йому все своє життя і життя твоїх пацієнтів, то тоді сприймаєш усе не як випадковість, але як Боже Провидіння. Адже Бог нас до цього життя покликав і ми відповідаємо на це покликання у своєму житті. І тому важливо, щоб своє життєве покликання ми максимально довіряли у руки Божі. Сказати: “Боже, ось я, ось все моє життя у Твоїх руках”. І якщо ми з такою довірою будемо жити, то буде набагато легше жити та приймати важливі рішення.
-Про цінність життя людини говорить зокрема біоетика. Чому сучасним лікарям важливо її опанувати?
-Я наведу такий приклад. У “Школі біоетики”, яка діє при УКУ вже 10 років, ми мали досвід спілкування із однією лікаркою. І вона розповіла цікаву річ. Коли вони разом із ровесниками були зовсім молодими лікарями і ще навчалися в медичному університеті, у часи Радянського Союзу, то їх вчили, що якщо дитина має певні патології, виявлені на пренатальному обстеженні, то жінку неодмінно треба переконувати перервати вагітність. І вони жили та виховувалися з тим переконанням, що успіх медицини – це якомога більше абортів, аби запобігти народженню хворих дітей. І багато років ці медики так працювали – допоки не прийшли у Школу біоетики, допоки до кінця не зрозуміли, що цінність людського життя не залежить від стану здоров’я, а цінність життя залежить від тих особистісних стосунків з Богом у яких перебуває кожна людина від моменту свого зачаття. Чи ця дитина буде здорова, чи квола, цінність людського життя від моменту зачаття і до природної смерті має бути пошанована. І тепер після того, як ця жінка прослухала те, що викладається у Школі біоетики, вона і її колеги зрозуміли, що не можна подружні пари так легко переконувати перервати вагітність. І той принцип на якому ми стоїмо – це не якість життя, а його святість. Ми не маємо права забирати це життя, перериваючи вагітність, роблячи аборт, тому що не ми даємо життя і не ми маємо право забирати життя. І наше завдання – це покращувати стан здоров’я. Тому біоетика, яка розвинулася за останні 50 років активно поширюється і в Україні все більше лікарів відчувають потребу в тому, щоби приймати правильні рішення. Бо це не тільки про початок людського життя. Ще біоетика стосується питання безпліддя, лікування і допомоги безплідним парам, питання створення і використання зайвих (“надлишкових”) ембріонів. Чи завжди при штучному заплідненні пошановується людське життя? Це все та інші аспекти вивчає біоетика.
-Що Ви порадите молодим лікарям?
-Медикам, які тільки стають на шлях цієї професії, я раджу дуже сильно її любити. Бо коли ти йдеш на роботу у лікарню і йдеш із любов’ю, зустрічаєшся із пацієнтами із любов’ю, повагою та пошаною і справді любиш це місце, то ця робота буде приносити тобі щастя і радість. А якщо ти не будеш це любити, а думати про те, що батьки за навчання заплатили певну кількість грошей і прагнутимеш ці кошти у лапках кажучи “відбити” їх, повернути всі витрати за рахунок пацієнтів, тобто через хабарі, чи через вимагання, то думаю, що такий лікар не буде користуватися пошаною серед пацієнтів і навряд до такого лікаря пацієнти будуть радо поспішати за допомогою і порадою. Він не буде до кінця любити свою професію, а просто перебуватиме на роботі. Я дуже шаную лікарів, серед них є прекрасні люди. Думаю, що більшість з них посвячують своє життя, щоб служити своїм пацієнтам. Особливо це ті медики, які працюють у відділеннях новонароджених дітей, у відділеннях реанімації чи інтенсивної терапії. Адже іноді дитина може народитися вночі, з маленькою вагою і навіть якщо медик у цей час відпочиває, він все одно їде у лікарню та рятує людське життя. І служіння ближнім є у різних сферах. Все залежить від людини. Якщо я став лікарем, бо я люблю людей, дбаю про здоров’я пацієнтів та покращую його стан, то це правильний вибір. А коли просто хочу стати лікарем, бо медиками є батьки, бо це “легкий хліб”, то не варто це обирати. Якщо ми любимо те, що ми робимо, то це дає правильний результат.
Розмовляла Оксана Бабенко
Фото з Інтернету
Повязані записи
