Понад чверть століття в недільному ефірі найпопулярнішої радіостанції Львівщини радіо «Львівська хвиля» виходить релігійна радіопередача «Духовна мандрівка». Впродовж цих років програмою опікуються семінаристи Львівської Духовної Семінарії Святого Духа. Багато з цих семінаристів сьогодні вже є душпастирями, які служать в найрізноманітніших ділянках нашої Церкви. У цьому інтерв’ю своїми спогадами поділився отець Ігор Яців, керівник Департаменту інформації УГКЦ, що перейняв та розвинув цю радіопередачу в її засновника Михайла Перуна. Окрім своїх спогадів про період праці над програмою «Духовна мандрівка», отець Ігор розповів про сучасні тенденції у галузі релігійних ЗМІ в Україні.
– Отче Ігоре, як Ви потрапили на радіо та стали провадити «Духовну мандрівку»?
– Михайло Перун, який започаткував цю програму на «Львівській хвилі», їхав на навчання до Риму, отож необхідно було комусь продовжити його справу. Хочу зазначити, що тоді ще програма не мала назви «Духовна мандрівка». Пригадую, як ми навіть залучали слухачів до обговорення та вибору назви програми. Ось так, поступово відсіюючи різноманітні варіанти, ми назвали програму «Духовна мандрівка». Мені особливо приємно, що ця назва відповідала і відповідає суті та концепції програми.
А чому вибір впав саме на мене? Напевно тому, що Михайло Перун приходив на богослужіння до церкви Преображення Господнього у Львові, де я був сотрудником. Тож мені запропонували, і я не відмовився. Ось так я розпочав кожної неділі ходити на прямі ефіри «Духовної мандрівки».
Також пригадую, що від моменту, коли я очолив програму та від’їздом Михайла до Риму був лише один тиждень!!! Тому мені довелося самостійно та швидко опанувати елементарні навики праці на радіо. До того ж, коли я приходив в неділю на радіо «Львівська хвиля», там не було нікого, окрім охоронця. Якщо говорити світською мовою, то я сам-собі був «діджеєм», адже самостійно формував структуру програми та музичний матеріал. До слова, тоді ще у вжитку були популярними аудіокасети, тому мені доводилося вдома на магнітофоні перемотувати плівку на композиції, які я хотів використати в ефірі. Також пригадую, що в студії було лише два програвача. Тому якщо копозицій було три або чотири, мені доводилось одночасно вести ефірі та переставляти касети, та ще й не переплутати правильну сторону. І це все відбувалося в прямому ефірі, отож не було нагоди щось потім вирізати або перезаписати.
Це був надзвичайно корисний та цікавий досвід. Пригадую, як доводилося зустрічати людей, що були регулярними слухачами «Духовної мандрівки».
– Коли Ви вже очолили «Духовну мандрівку», то, напевно, мали якісь свої ідеї та бачення подальшого розвитку програми?
– Мій основний підхід полягав у створенні максимально простих та доступних передач. Без «нанизування» богословських термінів, а за принципом формування популярних рубрик, які були б цікаві для широкої аудиторії слухачів. Хоча незмінним правилом та принципом програми був початок ефіру з читання уривку недільного Євангелія та проповіді на цей уривок. Я самостійно формував рубрики. Вони не були сталими і часом їх змінював. Інколи до ефіру запрошував гостей. Хоча зрозуміло, що в неділю зранку було складно віднаходити охочих гостей.
Також я дуже хотів, щоб програма мала зворотній зв’язок із слухачами, які б мали нагоду ставити запитання чи брати участь в обговоренні теми програми.
Основні ідеї полягали в тому, щоб зберегти цю годину ефіру для церкви, та щоб програма була цікавою.
Пригадую, що була в програмі рубрика, коли слухачі могли зателефонувати та попросити про молитву. Чи навіть ми спільно в ефірі молилися у цих наміреннях. Були також тематичні випуски, як-от програми з нагоди свята Матері та інші. Також пригадую, що вели співпрацю із видавництвом «Свічадо». В ефірі ми інколи розповідали про нові видання чи навіть зачитували з них уривки. Потім ці видання залишалися в редакції, і я мав нагоду з них користати.
Отож, можу підсумувати, що наповнення програм було максимально душпастирським, так як я це вмів та розумів. Адже мене цього ніхто не вчив, тому здобувати ці навики доводилось самостійно. Проте я розумів, що ефірний простір – це не проповідальниця, а радіо. Також в ефірі я старався поширювати сучасну церковну музику, адже в той час почали з’являтися різноманітні гурти, зокрема музичний гурт Згромадження сестер святого Вінкентія, семінаристи, що писали власну церковну музику. Це була популярна музика, але церковна за духом.
– Отче, Ви розповідали, що саме у період Вашої опіки над програмою, було придумано її назву – «Духовна мандрівка». Також розповідали, що Ви навіть радилися зі слухачами. Розкажіть детальніше, як це відбувалося?
– З часом прийшло розуміння, що цей «корабель» потрібно якось назвати. Я дуже хотів мати зворотній зв’язок із слухачами, та щоб вони взяли участь у цьому процесі найменування. Ми навіть задумали подарувати призи – книги видавництва «Свічадо» тим слухачам, які запропонують найкращі варіанти. Найкращі запропоновані варіанти ми представляли в ефірі для обговорення, та поступового відсіювання варіантів. Коли залишилось лише кілька назв, у вузькому колі було прийнято рішення назвати програму «Духовна мандрівка». Хочу сказати кілька слів про наш логотип – Ангеля, що сидить на хмарині і слухає радіоприймач. Створити його нам допомогли працівники «Свічадо».
– Отче Ігоре, що досвід праці на радіо дав Вам як священику?
– Це щось схоже на пасторальну практику останніх курсів семінарії, коли семінаристи мають нагоду працювати у в’язницях, лікарнях, школах, тощо. Це великий досвід. Я зрозумів, що таке «радіо», ефірний час, прямий ефір. Також одержав гарні навики праці перед мікрофоном.
Коли мене призначили прес-секретарем Блаженнішого Любомира Гузара та запропонували вести програму на Радіо «Воскресіння» один раз на тиждень, я вповні зреалізував всі навики, що їх здобув у програмі «Духовна мандівка». Також і тепер, на «Живому Радіо Воскресіння», я є одним з ведучих програми «Вечірні діалоги з душпастирем», для мене не має жодних проблем працювати з пультом чи самотужки вести програму. А ще ця праця розвинула вміння проповідувати різними стилями. Сьогодні місцем проповіді є не лише храм. Радіоефір – це також гарна нагода для проповідування Євангелія. Чи ми читаємо в ефірі уривок доброї книги, чи вмикаємо християнську музику, або ж безпосередньо коментуємо прочитаний євангельський уривок – це все є поширенням Божого Слова! Це також дозволяє душпастирю ставати відкритим до нових, нетрадиційних можливостей проповіді.
Зараз я є сотрудником у Броварах та служу Літургії для дітей. Здобуті навики дозволяють проповідувати їм Христа в інтерактивний спосіб, запитуючи їх, даючи відповіді та ведучи живі діалоги. Це дозволяє гарно інтегрувати дітей у богослужіння. Таким чином діти не просто граються собі на вулиці, чи є непосидючими у храмі, а стають активними учасниками проповіді.
– Отче Ігоре, «Духовна мандрівка» – є гарним прикладом співпраці церкви та комерційної радіостанції. Наскільки перспективними Ви вважаєте таку співпрацю у майбутньому?
– За мої роки служіння у медійній ділянці нашої церкви, я, на жаль, спостерігаю явище секуляризації. Церковний та й загалом релігійний контент має все менше шансів бути розміщеним на світських медіа. А якщо такі нагоди випадають, то зазвичай це коментарі про великі християнські свята або ж церковні скандали. Незважаючи на те, що релігійний контент може бути професійним, якісним та цікавим, все ж шлях на світські засоби масової інформації йому зазвичай є закритий. Яскравий приклад спостерігаємо на «Суспільному Радіо» та «Суспільному Телебаченні». Релігійні програми, що транслювалися на обласних телеканалах і радіостанціях стали неформатними для цих засобів масової інформації. Ще одним яскравим прикладом цих процесів є зменшення прохань про інтерв’ю з Главою Церкви від світських медіа. І це не тому, що Главою Церкви є Блаженніший Святослав, а не Блаженніший Любомир, адже всі відзначають його відкритість, ерудованість, комунікативність, проте для редакцій видається, що глядачеві, слухачеві або ж читачеві сьогодні цей контент видається не надто цікавим. Тому ефірного часу або ж газетної чи журнальної площі більше не готові виділяти.
На мою думку, церква в особі священиків, семінаристів та мирян має активно застосовувати сучасні медійні засоби, адже вони дозволяють в рази розширювати аудиторію. До прикладу, ми зараз маємо щотижневу телепрограму на 5 каналі «Відкрита Церква», над якою працює команда «Живого Телебачення». За статистичними даними аудиторія глядачів програми складає близько 300 тисяч осіб! Тому варто цінувати такі нагоди та вповні їх використовувати.
Гадаю, якщо світські канали поширення інформації є недоступними, тоді необхідно створювати власні. Про ці засоби варто говорити ще в часі навчання у семінаріях та виховувати розуміння засобів масової інформації як важливої складової сучасного священичого служіння.
Розмову провів: Богдан Романов,
Медіа-Центр Львівської Духовної Семінарії Святого Духа
Повязані записи
