Ми ввійшли у Страсний тиждень, який випереджує розп’яття і світле Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Належить сказати, що Ісус Христос не помер на хресті за якусь окрему групу людей, або за якусь окрему країну – Господь наш Ісус Христос помер за спасіння усіх людей, незважаючи на національність, на колір шкіри, на стать тощо. Тобто, Господь помер за спасіння людини, яку створив на Свій образ і на Свою подобу.
Як знаємо, наш розп’ятий Спаситель повис на Голгофі поміж двох розбійників. Один із них зневажав Господа, інший, йому на противагу, просив Ісуса Христа: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у Своє Царство» (Лк.23,42). На що отримав пряму відповідь: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо Мною в раю» (Лк.23,43). Як можемо зауважити, підставою для спасіння цього розбійника було усвідомлення ним його власної провини і щире розкаяння перед Господом. Цікавим є те, що ці євангельські слова читаються у кожному християнському храмі, зокрема, і у російському. Читаються вони кожною мовою і, зокрема, – російською. Це говорить про те, що люди, котрі їх читають, повинні усвідомлювати що вони читають, рівно ж повинні усвідомлювати, що необхідно для їхнього спасіння.
Однак, трагічні події, котрі чинить російський агресор в Україні, показують відсутність, як усвідомлення провини, так і будь-якого натяку на розкаяння. Та й з боку російських церковних інституцій не чути жодної реакції на те, що вбивство є прямим порушенням Божої Заповіді, – «Не убий». До речі, мовчати на гріх також кваліфікується, як гріх. Іноді в голові зроджуються думки: а яка, взагалі, віра тих людей? Яке у них сумління? Чи розуміють вони перед Ким доведеться стати на суді? Чи розраховують ці люди на спасіння? Для себе відповіді не знаходжу, а судити не можу – не моя це справа.
Однак, висновок виринає з прочитаного у св. Євангелії, як читаємо у євангелиста Луки: «Хтось сказав до Нього: «Господи, чи мало буде тих, що спасуться?» Він відповів їм: «Намагайтеся ввійти через тісні двері, багато бо, кажу вам шукатимуть ввійти, але не зможуть. І як господар устане й замкне двері, ви ж зостанете надворі й почнете стукати у двері та казати: Господи, відчини нам! – Він відповість вам: не знаю вас, звідкіль ви. Тоді ви почнете казати: ми їли й пили перед Тобою, і Ти навчав нас на майданах наших. Та Він відповість: кажу вам – не знаю вас, звідкіль ви; геть від Мене всі ви, що чините неправду! Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у царстві Божім, самих же себе вигнаних геть» (Лк.13,23-28)».
Те, що Господь помер на хресті за спасіння усіх людей, не означає, що автоматично спасуться усі. Очевидним є те, що бажаючі спастися мали б продемонструвати готовність бути спасенними. Доказом цього повинно бути усвідомлення власної провини і щире розкаяння, що й спостерігаємо в одного з розбійників. Інший розбійник також мав шанс, однак ним не скористався. Тож питання: якщо цього немає, чи може бути спасіння?..
Зауважмо: можливість мають усі, шанс дається кожному, вибір робимо лише ми. Це при тому, що наш вибір завжди має свої наслідки…
о. Іван Галімурка, адміністратор храму святих Ольги і Єлизавети Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
