О. Кароль Манік: “Відносини і спілкування були фундаментом виховної моделі Дона Боска”

Сьогодні, 31 січня ми вшановуємо день пам’яті святого Івана Боска. Радісного святого, котрий ще за життя був улюбленцем молоді, а зараз продовжує бути їхнім покровителем. 

Отож, про особу святого, його життя і методику служіння, а також про богопосвячене життя,  труднощі і глибинну радість, про спільноту салезіян у світі та Україні розмовляємо в ексклюзивному інтерв’ю з о. Каролем Маніком, Провінційним настоятелем Згромадження Салезіян УГКЦ у Львові. 

Отче, чим на Вашу думку, сьогодні у XXI ст. особа Дона Боска може бути корисною для нашого духовного життя? 

На мою думку постать Дона Боска для нас є цікавою тим, що він будучи простим парафіяльним священником був дуже чутливим до знаків часу. Боско жив у Турині,  бачив багато молодих хлопців, які приїжджали на роботу до міста і не мали де жити, що їсти, працювали у жахливих умовах. Він відчував, що має щось зробити для цих хлопців-підлітків. Так він починає опікуватись ними: знаходить житло, розпочинає катехизацію, організовує дозвілля і навіть ходить з ними на роботу. Знаємо, що о. Боско уклав перший договір з хлопцями по їхньому працевлаштуванню. Таким чином, він створив для них достойні умови праці. 

Бути чутливим на знаки часу і слухати, що Бог хоче від нас. Це перше, що може бути актуальним для нас сьогодні.

А друге – це опіка над молоддю, яка живе сьогодні зі своїми потребами і викликами. Ми можемо цікавитись її життям і допомогти знайти свій шлях і місце у житті, а також знайти Бога. 

-В чому суть виховної моделі Боска?

-Отець Боско заснував запобіжну систему виховання. Цікаво, що він не був теоретиком. А дуже часто робив те, що йому підказував Святий Дух, навчала мама і підказували обставини. Особливістю його педагогічного виховання було те, що він великим акцентом звертав увагу на відносини. Найважливішим моментом у відносинах  для нього була зустріч. Він цікавився особою, його життям і потребами, спілкувався. Завжди мав для хлопців якусь пропозицію. о. Боско творив середовище, в якому всі себе почували як вдома. Вони разом молились, навчались, займались у різноманітних гуртках, мали катехизацію і бавились в ігри. Він робив це середовище родинним. З того радісного  середовища під супроводом Боска згодом виходили святі. Такою була його система.

-Якими цікавими фактами з життя святого Ви можете з нами поділитись? 

-Був випадок, коли отець Боско бачив майбутнє хлопця. Він за власною ініціативою  встиг висповідати хлопця, який згодом дуже швидко помер. 

Був ще один випадок, коли о. Боско мав кудись їхати поїздом, але запізнився на нього. В цей момент зустрів на вокзалі хлопців, які голосно сварились між собою. Він підійшов до них і з одним з них почав спілкуватись. Згодом цей хлопчак з вулиці став чемним і слухняним хлопцем. Так о. Боско змінював життя. 

-Цей  рік в нашій Церкві  є роком богопосвяченого життя. Чому Ви вирішили стати монахом? Як приклад Дона Боска  вплинув на ваше особисте покликання і вибір стати саме Салезіянином? 

-Так, Дон Боско мав великий вплив на моє покликання. Будучи  молодим я ніколи не думав про священство чи про богопосвячене життя. Родом я зі Словаччини, де виростав за часів комунізму. Тоді ще там не було ніякого монастиря. Все було закрито. Лише ми могли ходити до церкви на Літургію. Всі згромадження працювали у підпіллі. Також свої зустрічі проводили молодіжні спільноти. Серед них була спільнота організована Салезіянами. Так я потрапив на катехизацію, яку проводили Салезіяни і  поступово почав глибинно пізнавати своє духовне життя. У цій спільноті я знайшов своє місце. 

-Відомим став вислів Дона Боска, що “сумний святий є сумнівним святим”. Яким був рецепт радості Дона Боска? 

-Отець Боско не жив поверхневою радістю. Можна часом бути веселим, бігати туди-сюди, а не мати глибинної радості. Отець Боско мав  глибоку радість. Він черпав її з Воскреслого Ісуса Христа, який переміг смерть. Священник знав, що тільки Він зможе перемогти всі наші біди. Тому, він завжди був радісним і старався з усмішкою підходити до справ. У  радісній атмосфері люди швидше відкриваються і йдуть на контакт. Натаку атмосферу ми ставимо великий наголос. . Дон Боско через ігри, банси катехизував молодь. Він підбирав зрозумілу мову спілкування з молодими людьми. Салезіяни цікавляться тим, що цікаво молоді. В тому полягала радість Дона Боска, яку він передавав молоді.

-Як він долав труднощі? 

Так, у  нього були великі  і постійні труднощі. Він їх долав через  глибоку віру. Цей дар він отримав від батьків, зокрема від мами. Віра в те, що його супроводжує Господь завжди  допомагала йому перейти усі труднощі. 

-Де в сьогоднішньому світі християнину, який прагне святості черпати  радість? 

-На початку Нового року  Генеральний настоятель дає всій Салезіянській спільноті гасло на рік для призадуми.  Така традиція була започаткована ще за Боска. Цього року гаслом є такі слова: “Бути добрим християнином і чесним громадянином”. Як на мене в цих словах є все необхідне. Ми мусимо старатись бути добрими християнами, молитись, пам’ятати про Бога, а з другого боку жити чесно в тому світі, де ми є.  Щиро виконувати всі обов’язки, які маємо.

-Розкажіть, будь ласка, в кількох словах як розвивається салезіянська спільнота    у світі ? 

-Сьогодні у світі салезіяни працюють у 134 країнах. Всього нас є близько 15000. Розвиток побудований на святості отця Боско. Це не була людська справа, а Божа тому розвиток триває. Молодь завжди була, є і буде. Опіка над молоддю завжди буде потрібною, особливо, над бідною молоддю, або над такою, про яку ніхто не дбає. Місія працювати з молоддю є завжди актуальною. Раз на 6 років відбувається у салезіянському згромадженню Генеральна Капітула, яка збирає з кожної країни делегатів і вирішує питання згромадження. Наприклад, обирає нового Генерального настоятеля.  Якраз в нас через місяць починається капітула. Цього разу вона відповідатиме на питання яким має бути салезіянин сьогодні? Ми всі розуміємо і відчуваємо, що маємо бути близько до молоді. відповідь. 

-Якою  є історія і досвід Салезіян в Україні? 

– Важливо сказати, що наша провінція в Україні складається з 30 осіб, ЇЇ особливістю є Східний обряд.  Наша історія дуже проста. Салезіян покликав Митрополит Андрей Шептицький. Велика постать, який був дуже відкритий, дивився вперед, мав візію праці з молоддю і знав Салезіян латинського обряду. З таким проханням він офіційно звернувся до наших настоятелів. На основі того в 30-тих роках минулого століття три групи хлопців з України поїхали в Італію на салезіянську формацію. Вони  не змогли повернутись назад через те, що розпочалась Друга світова війна і після неї настала епоха радянської влади. Багато з тих українських хлопців, котрі  пройшли формацію і були Салезіянами працювали по всьому світу. В 90-х рр. у всіх був виклик повернутися в Україну, бо вже була можливість. Троє з них приїхали. Двоє з них це брати Сапеляки. Один із них владика Андрій. Мене це дуже вразило те, що вони, маючи майже 70 років, троє старців приїхали сюди до Львова, щоб розпочати салезіянську діяльність в Україні. 

-Як можна знайти про Вас інформацію і долучитись до Вашої праці? 

-Можна інформацію про нас знайти на сайті, на сторінках соціальних мереж, а також прийти до нас і поспілкуватись. Ми завжди відкриті до зустрічей, спілкування, підтримки людей. Тому, хай приходять до храму і ми кожного вислухаємо і підтримаємо.

Дуже дякую Вам за розмову! 

Підготувала Христина Кутнів