Молячись ми визнаємо, що наші сили обмежені. Що джерело нашого життя і наснаги є десь поза нами. Полюбивши молитву ми переживаємо смак віри і духовного життя. Молитва відкриває світлу таїнственну радість для душі. Чим більше ми не знаходимо часу на молитву, тим більше у нас немає бажання молитися. Причина проста. Душа мертвіє, висихає і як нерозорана нива не здатна приймати у себе вологу благодаті. Такий стан духа мовою Отців називається «сон нечулості».
***
Час, проведений на молитві ніколи не може бути витраченим намарно. Гляньте який парадокс! Часто люди, їдучи кудись на вихідні відпочивати, здебільшого насправді повертаються звідтіль втомлені, хоча їхали відпочити. Звідси і «тяжкі понеділки». І протилежно, людина йде на молитву, стоїть на службі і логічно, що мала б втомлюватися, бо молитва – це труд, а труд – це втома! Але після такої праці протилежно людина чується у якісь особливій гармонії і піднесені духу. Чисті струмки радості осяюють наше серце і душу, коли ми добре помолилися.
***
Одного разу юна студентка в розмові мимоволі кинула фразу, що молитва – це, на її думку, духовний релакс. Так думають чимало сучасних людей. А насправді це помилка. Молитва – це якраз навпаки труд. Тут справедливий вислів Отців: «молитися за людей – це як кров проливати». То важка духовна робота, яка передбачає потужну концентрацію зусиль волі, напруження сил, долання ліні. Молитва не має ставати духовним наркотиком, у пошуці ейфоричних станів і захоплень, а свідомим вибором жертовної відданості Богові. Бог ніколи перед нами не залишається в боргу.
***
У цьому сенсі завдання Церкви – не стати дешевою тусовкою верескливого галасу, а подавати перевірену їжу молитовного досвіду. Багато сучасних форм молитви є нічим іншим, як дешевою імітацією молитви, яку Отці Церкви називали “улеслевістю”, обманним духовним станом. Ось такі форми молитви якраз і створюють фон релаксу, щоб «купити» увагу людей, захопити їх емоції, штучно зацікавити. За цим криються духовно небезпечні речі для приманювання людей. Це абсолютно чужий духу Євангелія спосіб. Це типовий сектанський штиб! Ну і ок! Прийдуть цих багато людей. Потішимо своє марнославство. І що далі? Ефект виконано, люди зарелаксували, але чи увійшли вони в справжній стосунок з Богом. Я дуже в цьому сумніваюся.
***
Часто людина переживає досвід безпорадності у житті. У пошуці вирішення проблем метається і впадає у відчай: у скорботах, хворобах, складних ситуаціях, і не може зрозуміти, що Бог є поруч, на відстані витягнутої руки. Варто лише до Нього звертатися, взивати і Він прийде на поміч!
***
Молячись ми справді будуємо Церкву, робимо її сильною. Зрештою у часі молитви ми власне стаємо Церкою, Божим народом.
***
Один із парадоксів церковного життя, які я зауважую, як священник, полягає у тому, що чим більше людина вчиться про Бога, тим, о диво, чомусь менше прагне молитися. Прикладів чимало. У мене взагалі утверджується стійке переконання, що теологічні факультети не виховують богословів в принципі! Наведу лише один приклад: часто чую від духовенства (богословів!!!) про потребу скорочення служб, бо, мовляв, вірянам це надто довго, не цікаво. Коли ж спілкуюся з вірянами, то все з точністю до навпаки. Вони готові молитися, інколи про це навіть просять. Пишу це цілком відповідально, маю безліч прикладів, за майже 20 років священства.
***
Чому так? Гордовитий ум горе-богослова, занурившись в оригінальні богословські конструкції стає полоненим звичною чванливістю і марнославством. Мниме відчуття накопичених знань про Бога, часто закриває самого Бога. Ось чому серед теологів можна зустріти немало холодних циніків або і відверто невіруючих людей. Які ставлять під сумнів найсвятіші постулати віри. Я з цим часто зустрічався на Заході і багато разів чув від знайомих те саме.
***
Ум, який очищується благодаттю Святого Духа стає знатним проникати у Божі тайни. Святий Єфрем Сирійський, автор численних коментарів на тексти Святого Письма, без класичної освіти отримав благодатний дар розуміння Божого Слова, у яких ми не знайдемо хибних догматичних міркувань.
***
Ми зустрічаємо серед Отців Церкви великих інтелектуалів, які пізнавши Христа, відкрили для себе його простоту. Їх знання потім видавалися їм мізером, перед величчю Христа. Перед християнином важливе завдання осідлати гордовитий інтелект і просвітити його світлом благодаті. Без останнього він духовно згубний.
***
Теологія, з моєї точки зору, може бути виправдана тільки в одному випадку: коли вона пробуджує глибинне прагнення до духовного життя, до подвижництва і богопізнання. Все інше – звичайний фарс, який немає нічого спільного зі справжнім богословієм Отців.
***
У наш час ми спостерігаємо виразну кризу богословія, як академічної дисципліни. І у цьому немає нічого дивного. Бо вона чисто академічною не може бути засадничо! Мертві речі не здатні нікого оживляти чи зацікавлювати. Якщо, до прикладу, Писання досліджувати у відриві від літургійного досвіду і молитви ми обов’язково зайдемо в тупик. Біблія – це по суті перша літургійна книга. Євреї укладали і прочитували її, між іншим, якраз для спільного богослужбово-молитовного вжитку. Це була книга молитви.
***
Часто читаючи Біблію без молитви, ми у скорому часі переживаємо нехіть до неї. Трапляється, що приходимо до хибних висновків і невірної інтерпретації, заплутуємося або думаємо, що хтось ззовні через лекції “завантажить” нам правильне розуміння Божого Слова. Та ні! Без ревності і духовного життя, ми нічого не зрозуміємо в Божому Слові. Подібне пізнається подібним. Писання, надхнене Святим Духом, і пізнати його глибини можна тільки завдяки тій же благодаті і життю у Святому Дусі. Тільки воно зможе ввести душу у святилище справжнього богословія. Божа любов сама в собі і є богословієм.
Повязані записи
