Торбинка книг, самотність і гори – саме так полюбляє проводити свою відпустку протоієрей, декан богословського факультету Львівської православної богословської академії УПЦ КП Назарій Лозинський. Де шукати влітку користь для душі, чи можна “відпочивати духовно”, та чому тепла пора року стає для вірян сходинкою до екуменізму спілкуємося.
– Існує теорія, що у священиків не буває відпусток і вихідних. Це правда?
У духовенства немає відпусток, точніше немає вихідних, якщо брати загально. Адже не даремно у священика не праця, а служіння. Парафіяни мають вихідні у суботу і неділю, а духовенство тоді максимально служить. Ну і серед тижня, звичайно, є богослужіння, справи. Я — декан на факультеті і тому присутній на роботі щоденно, а субота і неділя є часом відправ. Втім будь-яка людина і зокрема священик втомлюється. Він же не камінь, не пам’ятник. Відтак є практика серед духовенства мати недовгі відпустки. Які у мене теж є.
– Як зазвичай виглядає Ваша відпустка?
– Я народився у приміській частині, в селі. Не походжу із заможної родини, і батьки все життя намагалися щось вдома зробити, будували будинок, працювали. Ми ніколи не їздили відпочивати сім’єю. Зараз я щороку намагаюся вирушати в гори. Бо море чомусь не люблю. Там треба прийти на пляж і лягти. А мені подобається трохи інший тип відпочинку. Самотній, я б так сказав. Коли я їду в гори, то мешкаю в будиночку, який мені на певний час надають у користування. У той період там нікого немає. Коли я у горах, то беру із собою торбу книжок, сідаю на подвір’ї, дивлюся на річку і читаю книжку.
Побути на самоті — це найкращий відпочинок для мене
Чому? Бо протягом року я дуже багато часу спілкуюся із людьми. Таким є служіння священика. У першу чергу — це праця з людьми. Тому тоді, кілька днів у році, хочеться побути не у спілкуванні з кимось, а у спілкуванні із собою і з Богом, звичайно.
-Іноді, коли люди їдуть кудись у відпустку, то вирішують також “відпочити” від духовного життя. Чи це доцільно?
– Тут можна сказати, що більшість людей, які думають про так званий “духовний відпочинок” і поза літом не дуже часто храм відвідують. Бо для вірян, які присутні на богослужіннях щонеділі і частіше, — це вже позитивна звичка. Деякі старші люди кажуть: “не був у церкві, нема неділі”. І навіть під час відпочинку, я знаю це по собі, внутрішньо тебе тягне прийти до храму.
“Духовно втомитися неможливо”
Про втому від храму можуть казати люди, які рідко там бувають. А внутрішня праця над собою, духовне життя — це не тягар. І поняття духовного відпочинку є абсурдним. Це те саме, що відпочити від Бога. А від нього відпочити неможливо. Чим більше людина віддаляється від Бога, тим складнішим стає її життя. Це — шлях в нікуди.
– А якщо у містечку, де проводиш свої літні вакації, немає парафії УПЦ КП? Як бути тоді?
– Є радикальні, категоричні священики, які забороняють відвідувати храми інших конфесій, крім своєї. Я до таких не належу, мене часто називають церковним лібералом. Можливо це так, я справді досить широких церковних поглядів, якщо вони, звичайно, не суперечать ученню Церкви. Якщо у деяких локаціях Південної і Східної України немає храму нашої конфесії, то треба йти до того, який є. Навіть у Московський патріархат. Хоча ми розуміємо, що там духовенство політизоване, а русифікована церковнослов’янська мова ріже нам вухо. Але ми пам’ятаємо, що ідемо у храм не до священика і не до конфесії. Ми не повинні там причащатися і сповідатися, хіба що у випадку смертельної небезпеки. Але ніщо не заважає нам молитися. Наприклад, я ще зі студентських років часто бував у римо-католицьких храмах, коли зранку ішов на лекції, а мав багато часу, то завжди заходив у римо-католицьку катедру Успіння Пресвятої Богородиці. І зараз найближчим сусідом храму св. Іоана Золотоустого, де я служу, є костел св. Антонія. Часто заходжу туди помолитися.
– Що можете побажати нашим читачам на літо?
– Побажання на літо є ті самі, що і на кожний інший період року. Адже — це не якесь окреме життя. Хоча часто так говорять. Літо є частиною життя. Для когось кращою, а для когось і ні, бо не кожен любить літо, насправді. Особисто мені подобається осіннє тепло, може тому, що я вересневий. Адже так кажуть, хто народився у яку пору року, той її найбільше і любить. Це справедливо, бо я люблю “золотий” початок осені, коли вже немає спеки, але й холод ще не прийшов. Тому не для кожного літо – улюблена пора. Бажаю нам цього літа в першу чергу залишатися людьми. Зараз важкий час і для України і для світу, адже нівелюються дуже багато цінностей. Важливо, щоб ми пам’ятали, що закони, конституції, різні правила — все минає.
Не минає лише Божий закон, а це — закон любові.
Святе Письмо будується лише на одному — на законі любові. Тому бажаю залишатися людьми в любові один до одного. І тоді неважливо буде до якої конфесії ми належимо, навіть неважливо, чи будемо ми християнами, чи ні. Чи християнин ти, чи мусульманин, чи юдей, чи просто атеїст. Закони моралі — спільні для кожної людини: насамперед йдеться про повагу і любов. Якщо ми зможемо зберегти їх на всіх рівнях, то і життя буде іншим.
Тому я бажаю усім цього літа залишатися Людьми і бути людяними.
Хто християнин, має старатися упродовж літа і завжди бути добрим християнином. А це означає: “Що Він каже — те зробіть”. Ці слова промовила Богородиця слугам під час першого чуда Спасителя у Кані Галилейській. Оце для нас і є закон. А Христос заповідає любити один одного. І бажаю усім, хто має час для відпочинку влітку набратися сил фізичних і духовних. Щоб це літо минуло з користю. У Ліни Костенко є такий вислів “Єдиний, хто не втомлюється — час, а ми живі, нам треба поспішати”. Тому варто не втрачати часу намарно і проводити його з користю, вдосконалюватися в добрі. Щоб стати кращими, щоб колись з’єднатися із Богом у вічності.
Розмовляла Оксана Бабенко
Світлини із фб-сторінки о. Назарія Лозинського, зображення костелу св. Антонія і книг з Інтернету
Повязані записи
