Сьогодні ми зібралися, щоби вчергове вшанувати пам’ять наших померлих, пам’ять наших близьких людей. А також ми збираємося, щоб помолитися кожен у своєму наміренні. На Літургії за померлих ми в більшій мірі молимося за живих. Ці намірення, які ми виголошуємо, в більшій мірі є за живих людей. Чому так? Чому ми молимося за померлих і за живих на одній Літургії? Але очевидно, що більший акцент ставимо на живих. Померлими є тільки фізично, духовно і душевно – вони є поруч з нами. Вони є в тих місцях, куди їх покликав Господь. Ми їх не бачимо, але можемо їх відчувати. Ми їх не чуємо, але прислухаючись, можемо почути їхні прохання про молитву.
Сьогодні ми відзначаємо свято трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова, Йоана Золотоустого. Ці троє мужів Церкви були творцями тими, хто уклав тексти Божественної Літургії. Зокрема сьогодні ми молимося Літургію святого Йоана Золотоустого. Літургія Василія Великого є дуже подібною до Літургії Йоана Золотоустого, але молитви анафори є більшими. Ми вшановуємо цих трьох святих. Повертаючись до тематики померлих, хочу сказати, що ці троє святителів, які давно померли, за життя вони не мали титулу святості. І кожен, хто живе, не отримує титулу святості за життя. Таких людей було дуже мало, хто за життя отримав титул святості, якщо взагалі такі були. Цей титул присвоюється посмертно через чуда, які відбувалися, через інші речі за посередництвом молитов до цих людей. І, власне, сьогодні Господь вчергове нам пригадує, що на землі ми є покликані до святості. Він хоче пригадати нам, що ми повинні прагнути до святості, бо святими не народжуються, а святими стають.
Наші померлі прожили різне життя: хтось прагнув до святості більше, а хтось, можливо, менше; хтось робив добрі вчинки, а хтось – менш добрі вчинки. Але, очевидно, ми не маємо права ні в якому разі засуджувати людину. Не маємо права засуджувати людину, яка живе тут, на землі, чи людину, яка переставилася до вічності. Не маємо права навіть тоді, коли вчинки цієї людини не відповідали християнській моралі чи засадам. Не маємо права засуджувати навіть тоді, коли ця людина вела аморальний спосіб життя. Ми ніколи не знаємо того, чи Господь саме її не покличе до святості. Ми, як християни, покликані повсякденно і повсякчасно молитися за померлих. Це єдине чого вони насправді потребують від нас. Нехай Всемилостивий Господь допомагає нам у цьому добре вправлятися. Будьмо певні, що там, де вони є зараз, вони також моляться за нас тут, на землі.
о. Олег Кришталь, капелан Військового храму Стрітення Господнього Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
