о. Орест Фредина: «Наше життя неповторне, воно – надзвичайний Дар Господа Бога»

У  храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові, розпочався цикл катехиз для дорослих. На першій зустрічі зосередили увагу на тому, як важливо шукати живий зв’язок з Богом. Про реальні історії святих, важливість стосунків людини та Бога у житті кожного християнина, про цінність віри розповів присутнім настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Орест Фредина:

«Мені дуже подобається історія про святого Серафима, життя святого Януарія і багатьох інших святих в історії Церкви, де показано, що коли людина перестає бунтувати проти Бога, тоді мир з її серця передається на все творіння. Дуже яскравим прикладом є Герасим Преподобний. Якось одного разу святий побачив величезного лева, який заблукав. Звір страшенно мучився, бо йому у лапу потрапила скалка, яку він сам витягнути не зміг. А Герасим Преподобний все життя перебував у пустелі між дикими звірами, перед лицем Божим. Він підтягнув до себе цього здоровенного лева, вирвав йому з лапи скалку, і звір мав щастя ходити за Преподобним. Це була людина, яка не має страху. А ще у нього був осел, і лев жив поруч з ослом.

Преподобний Серафим, як оповідає історія, одного разу подорожував і побачив, як швидко прокинувся ведмідь навесні. І ці ведмеді, які прокидаються просто так, є дуже страшні, дуже злющі. І цей здоровий ведмідь підняв лапи, щоб порвати людину, – заглянув в її очі, сів, і за щастя мав до кінця днів ходити поруч із святим.

Коли святого Януарія поставили посеред цирку у Римі і на нього випустили голодних звірів, ті, спочатку, рвонули у його бік, бо були голодні і бачили людину, а потім посідали у його ногах і лизали їх.

Людина – унікальна істота. І кожній людині замало на тому світі просто жити. Ми від усього іншого творіння відрізняємося тим, що ми не живемо за інстинктами, ми маємо свобідну волю, розум. Ми завжди у нашому житті самі вирішуємо: сказати «так», сказати «ні». Звичайно, нас можуть обумовлювати обставини, на нас може тиснути суспільство, але сказати «так» або «ні» – завжди залежить від нас. За покликанням від Бога ми покликані жити, Бог не придумав ні смерть, ні хворобу, але внаслідок гріха воно ввійшло у наше життя. Бог не залишив нас самих. Людське серце настільки глибоке, що до тих пір, доки не відкриється на Бога, – не здатне пережити щастя. Людина завжди шукає Бога, навіть не усвідомлюючи цього.

Бог завжди і першим виходить нам назустріч. Він посилав до нас впродовж історії спасіння, коли ми зійшли зі шляху життя, найкращих людей на цій планеті. Дуже часто з цими людьми вчиняли по-різному, але вони переходять від смерті у життя. Насправді наше життя не в роках і не в речах, наше життя неповторне, воно – надзвичайний Дар Господа Бога. У своєму посланні апостол Іван пише: «Бог – любов» (1 Івана 4:8). Кожен, хто народився від Бога, – любить. Далі апостол Іван продовжує: «Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1 Івана 4:20)».