У 2022 році День батька припадає на 19 червня. Про те, як важливо казати батькові про свою любов, яку почесну місію мають чоловіки перед своїми дітьми, роздумує адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради отець Павло Дроздяк:
«Ми заходимо в дуже особливе свято – День батька. І не залежно від того, хто ти за професією: священик, юрист, військовий, лікар, ти, перш за все, – батько. І, власне, сьогодні дуже важливо зрозуміти, а що ж означає бути татом. Що означає вповні відчувати себе тим, у кого дитина черпає свої сили і важливі цінності, якими вона буде керуватися у своєму житті. Бути татом – складно. Чому? А що відбувається тоді, коли ти, як тато, дивишся на Господа? А, насправді, ти дбаєш про свій моральний рівень життя. Ти докладаєш максимум зусиль для того, щоб у своєму житті реалізувати ці фундаментальні Божі Заповіді, які дав нам Господь, а, відтак, показати своїм дітям цей найцінніший дороговказ у житті. Бути татом – важлива місія. Одного погожого літнього дня ми з моїм сином задрімали. Звісно, що мав задрімати він, а задрімав я. І коли я прокинувся, то побачив, що він солодко спить, але у своїй долоні тримає мій мізинець. Тоді ти розумієш, що твій син тримається за життя, бо саме ти є життям для своєї дитини. Адже ти стаєш тим, хто своїй дитині дає відчуття неймовірного захисту і любові.
Сьогодні ми перебуваємо у дуже особливому часі народження великої нації. Сьогодні діти бачать наочний приклад своїх Героїв. Найбільшим Героєм для кожної дитини є її тато, батько, який сьогодні знаходиться на фронті, який жертвує своє життя, який віддає все, що має, задля великої любові до Батьківщини. І саме це є найбільший сенс цієї боротьби: кожен батько йде на цю боротьбу, адже знає, що за його плечами знаходиться дружина і діти. І саме сьогодні ці діти стають свідками народження новітніх Героїв. Вони чекають на своїх батьків. Нещодавно колеги журналісти спитали мене: «Отче, а який найважливіший меседж мав би прозвучати сьогодні від дітей до наших чоловіків, які знаходяться на фронті?» Напевно, що найважливіший меседж сьогодні: «Тату, я тебе люблю!» Сьогодні від нас, дітей, вимагається дуже багато, адже ми розуміємо, яку жертву складає мій тато. Але я, як син чи донька, розумію це? Чи розумію я, що відчуває мій тато, будучи далеко від дому? Чи розумію я, що відчуває мій тато в момент, коли перебуває під кулями, під загрозою постійної смерті? А мій тато піклується про мене, навіть там, на фронті. Він думає про те, чи я, як син чи донька, маю у що одягнутися, що їсти. Від мене, як від дитини, залежить дуже багато – не зруйнувати все те, що мій батько здобуває своєю кров’ю і власним життям. Від мене, як від дитини, залежить те, а що я зроблю з тим скарбом, який залишив мені мій батько. Адже цей скарб є неоціненний, він є самим життям. Неодноразово мені доводилося зустрічатися із сім’ями наших військовослужбовців, спілкуватися з їхніми дітьми, і відчувати в тих дитячих розмовах велике прагнення знову відчути тата, який знаходиться поруч, який надихає, який є цим самим життям. Роль батька є неоціненною. Батько – це є фундамент, на якому діти будують своє життя.
Ми всі є різними. І коли ми говоримо про пошук досконалого батька, то чи є такий? Чи є досконалий батько? Напевно, що серед нас, земних людей, такого немає. Адже щодня ми вчимося цієї досконалості. І найбільший образ, який може відкрити нам це правдиве батьківство, – це образ Отця Небесного, нашого Бога, який відкрився нам через Ісуса Христа, який прийшов об’явити нам ім’я Боже. Власне Христос, який Духом Святим об’являє нам образ Отця, дає свідчення і розуміння того, що ми з вами не є сиротами. І тому саме Син Єдинородний Ісус Христос об’являє нам цей образ Отця. І перебуваючи в цій найбільшій темряві найбільшої злоби і ненависті, будучи розіп’ятим на хресті, Ісус Христос молиться і просить: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». Він, немовби, звертався: «Тату…». І Його кінцеві слова були настільки потужними, що поставили знаки запитання для багатьох оточуючих. Ісус Христос промовляє: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?», тобто «Тату мій, чому ти мене покинув?» Чи справді батько покидає своїх дітей, коли вони перебувають у великій напрузі свого життя? Батько завжди знаходиться поруч.
Сьогодні, у часі війни, ми стаємо свідками цього великого і пекельного сирітства, яке відчули наші українські діти, які втратили своїх батьків-Героїв. Ці Герої вже прийшли до нас не із обкладинки кольорових журналів чи з гарних фільмів. Ні. Ці Герої справжні. Вони – Герої мого життя. І мій тато завжди буде для мене моїм Героєм. І тому сьогодні для мене, як тата, постає виклик, бо для своєї дитини я стаю героєм. Що би ми сьогодні могли сказати своєму тату? А маємо сказати: «Тату, дякую тобі за все те, що ти робиш для мене. Дякую тобі, що ти в свій час віддавав все, що маєш: життя, зусилля, мрії». Дорогий тату, я дякую тобі за все те, що ти зробив для мене! Я справді хочу жити так, щоб ти ніколи мною не посоромився. Я пам’ятаю цю Божу Заповідь: «Шануй батька і матір, і буде тобі добре, і ти довго проживеш на цій землі». Тату, я шаную тебе, і виявом моєї шани до тебе є постійна пам’ять про тебе, прагнення чути твій голос. Допоки ти чуєш голос свого тата, доти відчуваєш себе сином чи донькою. Я хочу чути твій голос якомога довше. Дорогий тату, який сьогодні знаходиться на фронті, сьогодні ми, як діти, чекаємо тебе вдома. Дорогий тату, який сьогодні отримав важке поранення і чекаєш одужання, я молюся за тебе. Дорогий тату, який пропав безвісті, і я не знаю, де ти знаходишся, я тебе люблю і чекаю. Я прошу милосердного Господа про те, щоб дав мені маленьку звісточку про тебе, але я знаю, що ти в мене є. Дорогий тату, я тебе люблю і прошу тебе про те, щоб ця любов була взаємною. Любіть своїх батьків. Любіть своїх татів і не соромтеся про це говорити».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами програми «Ресторація життя» для Львівського радіо
Повязані записи
