У другу неділю травня наш волелюбний український народ святкує День Матері. В цей час важких випробувань і терпіння наша українська жінка і мати – це символ нескореності і незламності нашого народу. Не зважаючи на війну, на велику небезпеку, яка оточує нас повсюди, наші жінки народжують нове життя, а навіть дуже часто в бомбосховищах і підвалах будинків. Про те, як в часі війни переживати цю вагітність, цю надію, яка розвивається в жіночому лоні, та які слова подяки маємо сказати нашим матерям, роздумує адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради отець Павло Дроздяк:
«Після Великодня ми святкуємо День Матері. І, без сумніву, коли ми говоримо про цей День Матері, то можемо сказати, що він є дуже близький серцю для нашого українського народу. Адже ми розуміємо, що для кожного з нас наша мати – найцінніший скарб. Для кожного із нас наша мати є тією, яка дала нам життя. І якою вона б не була, який спосіб життя не вела, вона все одно залишається нашою матір’ю. Одна із народних мудростей каже, що мати дарує сину руку на деякий час, адже потім дитина відпускає цю руку і йде далі своїм життям. Але, натомість, мати назавжди дарує дитині своє серце.
У час війни ми розуміємо, як Господь Бог любить нас. Навіть попри бомбардування наших міст Господь показує, що Він є сильнішим за смерть, адже Він – життя. І скільки такого нового життя за час війни народилося під бомбардуваннями, під звуки сирен в укритті. Скільки сьогодні дітей, які народилися під гуркіт війни. Тим самим вони стали символом незламності України і українського духу. Але, щоби це життя змогло зачатися в лоні кожної матері, мусить бути присутнє Боже благословення. Тому немало батьків сьогодні з ніжністю і турботою ставляться до цього найціннішого дару, який називається людське життя. Будучи поцілованим Богом, жінка розуміє, що з неї Господь Бог творить дуже особливий простір, тобто місце, скинію, в якій твориться чудо. А це чудо – нове життя. Як трепетно споглядати, коли жінки, які перебувають при надії, просять цієї молитовної підтримки. Вони з ніжністю обходять кожний місяць перебування у цьому благословенному стані, і яка важлива роль у цьому всьому процесі тих, хто цю жінку оточує. Важливою є роль чоловіка, який покликаний дбати про те, щоби його дружина, яка має життя, що розвивається, могла насичуватися Богом і переживати Його любов.
Як в часі війни переживати цю вагітність? Як в часі війни переживати цю надію, яка розвивається в жіночому лоні? Наші жінки – неймовірні. Вони вміють зберігати цей внутрішній спокій, навіть серед шуму війни, навіть серед страшного гуркоту бомбардування. І нам, чоловікам, цього ніколи не зрозуміти. Нам, чоловікам, ніколи не зрозуміти, що означає носити життя в своєму лоні. Нам, чоловікам, ніколи не зрозуміти, що означає слово пологи, навіть тоді, коли ми є присутніми. Ми не зможемо зрозуміти все те, що в цей момент переживає жінка. Адже благословенний момент, коли ти нарешті чуєш, як розкриваються легені твого сини чи доньки. Дитина починає плакати, і ти розумієш, що вона є жива. На цей світ з’явилося нове життя. Господь дозволив вдихнути цю радість життя. З цього моменту дитина знаходиться поруч матері. Вона вигодовується материнським молоком для того, щоб з ним разом прийняти у своє життя цю любов, ніжність і підтримку. Скільки сьогодні наших матерів покликані до героїчних вчинків. Сьогодні ми бачимо і читаємо історії наших жінок, які в часі війни разом із дітьми і немовлятами долають страшні перешкоди, щоби врятувати свою дитину. Багато наших жінок сьогодні опинилися поза межами своїх рідних домівок, своєї країни. І це все викликає у жінок відчуття внутрішнього болю, розчарування, ба, навіть більше, – втоми. І тому ми не боїмося про це говорити, що справді, жінка втомлюється від цього постійного переживання, що вона знаходиться поза межами свого рідного простору. І що для цього робити? Насправді, потрібно пити багато води. Потрібно пити воду, щоби наш організм, який переживає стрес, необезводнився, і ми не втратили розуміння того, що мусимо мати сили. Дорогі жінки, не біймося сказати самі собі про те, потрібно берегти свої сили.
Дякую тобі, дорога мамо, за цю велику жертву, яку ти складаєш. Дякую тобі, що одного разу ти сказала Богу «так», і дозволила мені з’явитися на світ. У своєму житті я багато чого не розумів, але ти, дорога мамо, завжди мене вчила. Я завжди пам’ятатиму твою теплу материнську руку, яка водила мене стежками і рятувала від всіх небезпек. Дорога мамо, я завжди буду згадувати твій поцілунок, який рятував мене від страху. Я буду згадувати твої обійми, в яких я відчував себе захищеним від усього світу. Дорога мамо, я дякую тобі, що протягом всього мого життя ти благословляла мене, навіть попри ті всі недоліки, які я мав у собі і ними дошкуляв тобі. Дорога мамо, пробач за те, що часто не телефонував тобі, що не звертав на тебе увагу. Можливо, що я образив тебе в слові, в ділі, в думці. Так хочеться багато сказати для кожної мами. Але, найбільше дякую тобі за те, дорога мамо, що ти народила і дала світу Героїв, які сьогодні віддають своє життя за нашу державу. Дякую тобі за все! Ми молимося за твої благословенні материнські руки. Ми цілуємо твої руки, які втомлені важкою працею. Дякуємо Богу, просячи для тебе і для матерів всього світу доброї долі. Дякую тобі, дорога мамо! Тож куштуймо цю воду життя, яка має відродити в нас бажання і сміливість долати ще не одну перешкоду для того, щоби наші діти були щасливими в нашій Незалежній Україні».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами програми «Ресторація життя» для Львівського радіо
Повязані записи
