О. Павло Дроздяк: “Коронавірус – це випробування нашої людяності”

Цей час посту дуже особливий для кожного з нас. Напевно,що десь можливо ще декілька місяців тому , ми не думали, що можемо увійти в такий час, такий простір, де, без сумніву, будемо боятися. Бо коли я скажу, що ми не боїмося -це буде неправда. Тому що кожен з нас переживає, за своїх рідних, близьких. І ми бачимо, як цей страх є невидимий, але має джерело свого походження. Тому, ми як Церква, є завжди присутні, щоб допомогти спільно разом пройти це випробування і залишитися людиною.  Адже це випробування на нашу людяність. Тому що ми напевно тільки входимо в усвідомлення того, що на нас очікує, за день-два, чи за тиждень. Ми напевно тільки входимо у розуміння того, що боремося з пандемією, яка рано, чи пізно, але у своїй активній фазі буде присутня серед нас. І ми розуміємо, що ми маємо докласти максимально всіх зусиль, щоб цю пандемію, яка виражена у конкретному вірусі, ми не могли впустити до свого розуму і до свого серця. І тому нам так важливо бути разом. Триматися спільно. Не дорікати одне одному, але працювати спільно. Для того, щоби ми могли  якомога швидше пережити цей час і справді пережити Христове Воскресіння.

Тому що, якою буде Пасха 2020 року, я не знаю. Чи ця Пасха буде такою радісною і веселою? Я не знаю, але я сподіваюся. Я вірю у те, що Господь добрий милосердний і допоможе нам  і цілому світу взяти цей великий урок. Бо бачимо у цілому світі, як би далеко не зайшла, генна інженерія, але чомусь станом на сьогодні, ми не можемо подолати те, що насувається на нас з різною силою. Як би далеко не зайшло людство у розумінні своїх технологій,але без сумніву, ми зустрічаємося тут з Господом Богом. І тому Церква є, і молиться.

Вчора ви мали можливість чути у центрі нашого міста,де по наших кафедральних храмах,дзвонили дзвони. І ми цю ініціативу, яку почали вчора, хочемо продовжувати не лишень 1 раз, але о 18:00 упродовж часу, поки нам вистачить сили і можливості. Адже дзвін має своє особливе значення і у різні періоди часу дзвін рятував і допомагав людям пережити не одну пандемію. Адже цей дзвін є свідченням того, що Церква молиться, що я не залишився віч-на-віч зі своїм страхом,а  Церква молиться. Молиться священик, який є у храмі. Так, можливо він у храмі зараз перебуває один. Але ми знаємо, що для того, щоб ми могли зараз якомога менше допомогти  розповсюдженню цього вірусу, Церква Христова, заохочує залишатися вдома, є інтернет-трансляції. з різних храмів нашого міста. Є можливість таким чином молитися разом. І у цьому немає жодного гріха, коли я не йду до церкви, але десь біля екрану свого телевізора. Так, тепер я можу показати, наскільки я віруючий християнин, тепер таким чином можу показати якими важливими для мене є молитва і Церква, і так маю можливість досвідчити, що я втратив, хоча повсякчасно мав можливість.

Ми будемо дзвонити у дзвони,будемо просити Господа Бога, щоб дав нам можливість гідно перенести цю пандемію і  справді залишитися людьми. Бути взаємновічливими одне до одного. Бути тими людьми, які допомагають тим, хто сьогодні можливо не може вийти придбати собі продукти,чи заплатити комунальні послуги. Ми маємо бути ввічливими. Небезпека є тоді, коли ми самоізолюємося, закриємося, а поруч, зовсім поруч, сусід у кімнаті може помирати. Бо він не має що їсти, що пити. Це і є розуміння людяності. Адже  у всі часи, які були пандемії: холери, тифи, грипи різних штамів, людина залишалася людиною. І допомагала одне одному.Забезпечуючи себе всіма можливими захистами. Нашим захистом є Господь. Я хочу, щоби ми як наше місто Лева,показали всьому світу нашу гідність, гідність у боротьбі з пандемією, причасниками якої ми стали. Щоб ми показали свою велику відкритість, людяність одне до одного і бажання бути відповідальним. А це бажання бути відповідальним полягає у тому, що я якщо я сьогодні не йду до церкви, то це не означає, що я за півгодини беру своїх друзів і йду гуляти. Це не означає те, що я сьогодні намагаюся уникнути будь-якого контакту і цього ж дня зустрічаюся зі своїми колежанками, так як би не було пандемії. Ні! Вона є. І дай нам Боже, щоб ми її пережили гідно, достойно, і всі наші близькі залишилися живими і здоровими. 

В особливий спосіб прошу про молитву за медичних працівників, адже вони наражені  на найбільшу небезпеку. Я прошу молитися за всіх, хто працює у наших аптеках, адже вони також дуже сильно наражені на цей вірус. 

Тому ми як Церква о 18:00 дзвонимо у дзвони. І ви коли почуєте десь цей дзвін, скажіть один раз: “Господи помилуй!” за всіх тих, хто справді сьогодні потребує цієї молитви і хто служить для того, щоб ми справді могли пережити Христове Воскресіння.

Я дуже прошу Вас і всіх менше жити у соцмережах, менше бути “експертами” у всіх тих моментах. У нас є джерела, які дають вичерпну інформацію і не треба собі надумувати, вигадувати інших цілющих рецептів, щоб отримати зцілення і захист від цього вірусу. Будьмо розумними і будьмо витривалими! 

Є велика проблема знаєте у чому? У тому, що ми не звикли бути разом. Тепер, коли є карантин, і коли чоловік і жінка повинні залишитися у одному помешканні, не йти на роботу, це також великий виклик: навчитися спілкуватися одне з одним.Це чудовий виклик навчитися бути разом одне з одним.  Послухати, поговорити, поділитися своїм болем, можливо якимись своїми труднощами, це чудова можливість побути разом. Скористаймося цією можливістю, яку нам дав Господь Бог і використаймо для цього, щоби справді бути людиною. 

Фото з Інтернету