Духовне капеланство у Львівській міській раді – це унікальний досвід, який не має своїх аналогів в інших містах України. Отець Павло Дроздяк, прес-секретар Львівської Архиєпархії УГКЦ, служить капеланом в ЛМР вже близько трьох років. Священик згадує, що цей час був надзвичайно складним через суспільно-політичні виклики у державі. Із захопленням духівних пригадує посвячення погруддя Митрополита Андрея Шептицького у приміщенні Львівської міської ради під час подій Революції Гідності, що було свідченням особливої молитви у Ніч гніву. З отцем Павлом Дроздяком говоримо про важливість капеланського служіння в органах місцевого самоврядування, а також особисті духовні виклики.
– Отче, як ви сприйняли звістку про те, що будете капеланом Львівської міської ради? Які перед вами були виклики?
– Це було несподівано, проте я прийняв цю звістку, як велику честь для себе, довіру Митрополита Львівського Ігоря (Возьняка). Перед тим я дуже активно співпрацював з прес-службою Львівської міської ради, знав середовище, мабуть, тому, Митрополит Ігор доручив саме мені цю місію. Звичайно, що спочатку було страшно прийняти цей виклик. Оскільки мій попередник – отець Орест Фредина – дуже активний львівський священик, який має чималий досвід у душпастирстві, брав участь у візиті Папи Івана Павла ІІ в Україну. Проте у цьому випадку мене врятував мій покровитель – святий Павло. Готуючись до інавгураційної промови у Львівській міській раді, прочитав слова першого послання апостола Павла до Тимотея: «Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!». Тому ці слова дали запевнення йти далі, намагатись нікого не навертати, а просто засвідчувати, що Бог є.
– Чим відрізняється капеланське служіння в ЛМР від, скажімо, служіння на парафії?
– Спочатку потрібно було налагодити співпрацю не лише з депутатським корпусом, адже в ЛМР є сотні працівників, які займаються роботою у різних підрозділах. Я не хотів, щоб у мене був персональний кабінет. Не хотів, щоб мене сприймали, як чергового працівника. Основне, що у нас у раді є каплиця, яка є екуменічною. Я називаю її «місцем зустрічі» − тут відбувається молитва або просто духовні бесіди, де ми можемо побачитись, порозмовляти, провести нараду. Це місце, яке позбавлене бюрократичного духу. Тішуся, що ми маємо нашу каплицю. Впродовж Великого посту намагався відвідати наші районні адміністрації. Мав короткі зустрічі-реколекції з працівниками. Спочатку була неоднозначна реакція, мовляв, що тут робить священик. Але пізніше звикли до моєї присутності. Дуже важливо підтримувати людей. Я зосередив свою увагу на тих, які працюють щоденно, інколи понад норму, бо саме вони найбільше потребують підтримки на дусі.
Крім того, кожна сесія Міської ради розпочинається молитвою та духовним словом. Це насамперед для того, щоб активізувати робочий день, а також, щоб продемонструвати, що Бог є на світі.
Моє духовне служіння у Міській раді відбувається впродовж двох скликань. Бачу, наскільки багато є позитивних зрушень. У державі відбулася Революція Гідності, тому не треба бути песимістичними і думати, що все настільки погано. Мусимо перейти цей період, коли треба викристалізувати свою думку, позицію, державність. Не боюся дорікати депутатам за спізнення, за агресивну поведінку. Хоча під час цього скликання я ще не робив зауважень. Дуже болить, коли ти є свідком політичних ігор. Адже розумієш, що у всьому цьому «буревії» ти маєш насамперед проповідувати. Коли розумієш, що за миті, коли завершиш слово, щось почнеться, просиш у Святого Духа благословення. Завжди молюся, щоб кожне зібрання пройшло добре.
Я є капеланом Міської ради не за призначенням міського голови, а за декретом Митрополита Львівського. Тільки Митрополит може мене відкликати. Працюю на волонтерських засадах, не отримуючи ніяких коштів. Вважаю це корисним у душпастирстві, оскільки є свобода – бути вільним від політичного заангажування. Ми знаємо, що політики у партії гуртуються навколо одного лідера. Лідером моєї «партії» є Христос і його розп’яття.
– Ви вже казали, що ваше завдання – не навертати, та все ж, мабуть, були випадки, коли працівники приходили до вас і духовно змінювалися…
– Звичайно, що я не маю права всього відкрити, але можу з приємністю сказати, що такі моменти були. Це були духовні розмови. Бо навіть політики мають совість, внутрішній світ. Є розмова, підтримка. Це дуже приємно, коли депутати просять про спільну молитву чи прощу. Наразі такого паломництва не було ще. Але, коли відбувається якийсь молитовний захід чи проща, то я їх спрямовую.
– Для вас священство – це радість чи тягар?
– Для мене священство – це не просто радість, це – повітря, адже дихаєш Богом, та людьми. Через подання Митрополита Ігоря Святіший Отець призначив мене місіонером у рік Божого Милосердя. Впродовж цього часу я сам утверджуюся у вірі через досвід життя осіб, які прагнуть змінити своє відношення до Бога. Відчуваєш, наскільки Бог сильно діє у твоєму житті, хоча ти немічний, з власними упадками, але це не заважає Богу через тебе, змінити світ інших людей. Дякую Йому за цей Дар!
Юліана Лавриш
Повязані записи
