Сьогодні Церква Христова відзначає свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Це день суворого посту. Вшановуючи Хрест Господній, ми урочисто прославляємо Спасителя. Звертаючись до нас, Ісус Христос говорить: «Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною» (Лк.9,23). Про історію сьогоднішнього свята, про Хрест Господній, як знамено Христової перемоги, про Хрест, як знамення нашого славного українського війська, розповідає адміністратор парафії Святого Духа Львівської Архиєпархії УГКЦ, капелан Львівської міської ради отець Павло Дроздяк:
«Сьогодні ми згадуємо історичну подію, яка відбулася ще у IV ст. на зорі християнства. Згадуємо експедицію, яку очолювала свята рівноапостольна Єлена, мати Костянтина. Вона вирушила на Святу Землю для того, щоби знайти Животворящий Хрест. Ця експедиція звершилася успішно. Хрест був публічно піднесений тодішнім єпископом Макарієм. Всі мали можливість поклонитися святому і життєдайному Хресту. І кожного разу християни згадують цю подію, згадують це справді велике торжество – віднайдення найціннішого скарбу Христової Церкви – святого Розп’яття, на якому Ісус Христос віддав своє життя заради кожного з нас. Ми думками повертаємося до Страсного Четверга, до Великодньої П’ятниці, адже знову і знову переживаємо все те, що відбулося з Христом заради кожного з нас зокрема. Ісус Христос, розмовляючи зі своїми учнями, казав: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Ів.12,23). І сьогодні в центрі Церкви Христової стоїть Розп’яття, яке нас притягнуло. Сьогодні звершуються слова Ісуса Христа, який говорить про те, що притягне всіх до себе. І так, ми є притягнуті, адже сьогодні ми прийшли для того, щоби почитати це знамено Христової перемоги, щоби почитати це знамено смерті і страждання, але водночас знамено, яким Господь Бог відкрив нам усім двері раю.
Коли Господь Бог створив людину, то подарував їй абсолютно все. Він подарував людині рай. А що було раєм? Рай – це бути у присутності Божій, тому що наше життя залежить від Творця. Ми знаємо, що посеред райського саду було два дерева. У Книзі Буття читаємо такі слова: «І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, принадне на погляд і добре для поживи, і дерево життя посеред саду та й дерево пізнання добра й зла» (Буття 2,9). І людина, яка не змогла виконати обітницю Божу, яка не змогла виконати єдину заповідь, яка дозволяла їй бути близько Творця, зрозуміла, яке добро вона втратила. Не раз у нашому житті буває так, що гріх виглядає дуже солодко, дуже гарно, дуже мило, а коли ми грішимо, то зовсім не боїмося, не встидаємося. Завжди здається солодким те, що може нам зашкодити. Але, як тільки скуштуємо це, нам зразу відкриються очі. Тоді ми усвідомлюємо наслідок нашого вчинку, наслідок гріха. І саме Господь Бог в дивний, але надзвичайно благородний для нас спосіб, вирішує змінити цю дійсність. Бог розуміє, що віддалитися нам від дерева життя – це означає померти. Бо саме це успадкували Адам і Єва, коли віддалилися від дерева життя. Вони померли, розуміючи, що таке смерть. І від того часу ця смерть стала таємницею. Ніхто з нас не знає, що таке смерть, що означає вмерти. Адже ми це досвідчуємо лишень раз у житті, коли нас торкається ця таємниця, проти якої ми безпорадні. Саме тоді людина розуміє цю таємницю смерті. І якщо до Христа ця таємниця смерті була справді печальною, тому що людина не знала куди вона йде, вона не розуміла того, куди рухається її душа, то у Христі їй все це відкривається.
Христос прийшов, щоб стати для нас воротами до раю. Христос прийшов, щоби віддати своє життя заради кожного з нас. Господь шукає кожного з нас. Він не хоче нашої смерті. Він шукає нас. Він кличе нас. Розіп’ятий на хресті Ісус став світильником для тих, які блукають, які страждають. Цей хрест став надією для тих, які впали у відчай. Ну, а хіба ж не так? Сьогодні відчай торкається багатьох з нас. Але, дивлячись на Христа, ми неначе зцілюємося від цього відчаю. Бо саме під знаменням хреста Господнього ми стаємо свідками нашої переможної ходи. Тому що ніщо не може протиставлятися хресту, жодне зло не може встояти перед святим Розп’яттям, на якому Бог віддав своє життя заради кожного з нас. Саме під цим знаменням Костянтин переміг ворогів. Саме під цим знаменням наше славне українське військо бореться не тільки проти тіла, а й проти духів злоби, проти самого воплоченого зла. І саме наші воїни мужньо ідуть вперед, бо на собі несуть знамення Христове. Сьогодні під цим знаменням Христової перемоги ми досвідчуємо велике чудо. І не треба боятися, але сміливо говорити про те, що Бог – мій Творець. Господь – мій пастир, і нічого мені не бракуватиме. Господь дав мені в руки цю велику зброю проти зла. Я не боюся сказати, що сьогодні Господь йде попереду нашого війська, тому що Він бореться за правду, за справедливість. Своїм Хрестом Ісус Христос відкрив нам двері нашого раю. Дорогі брати і сестри! Зібравшись довкола святого і Животворящого Хреста, обіймімо його з любов’ю. Вкладімо в нього всю свою силу і любов тоді, коли будемо його торкатися. Вкладімо в нього всю свою надію, яка, можливо, оповита якимось труднощами, болями, розчаруваннями, скрутами. Довірмося Богу, тому що Він може все. Він смертю смерть подолав».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
