О. Петро Верхоляк: “Храм — це не театр і не розважальний комплекс, а нагода для спасіння”

Такою  думкою поділився  зі слухачами о. Петро Верхоляк, координатор академічного душпастирства Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ,  під час вечірньої розмови у прямому ефірі на радіо Воскресіння. Також пропонуємо вашій увазі підбірку цікавих порад священика, які прозвучали у часі ефіру.

Коли я запитую молодих людей, чому вони не були у церкві, вони відповідають: “А навіщо? Є один день, коли я можу відпочити, церква є далеко, там холодно, горячо, хор не так співає, коли я приходжу до церкви, то почуваюся там самотнім, непотрібним, ніхто мене там не чекає”.  Певно, ці складні питання потребують якогось пояснення. Звісно, я не зможу зробити так, щоб у кожній церкві було тепло, щоб ангельськи співав хор. Якісь парафії мають такі можливості, якісь не мають. Ми не завжди говоримо проповіді, які захоплюють, може десь грає роль брак уваги, можливо, десь не конче потрапив “у десятку” те, що я кажу, можливо, причина у тому, що людині не цікаво, не хочеться бути у храмі, на молитві.

Але треба розуміти, що храм – це не театр, не один із розважальних комплексів.

Коли розважаю про любов, любов Божу, то бачу як Він нас любить і як полюбив мене. Ми зараз  є у часі Різдва, тому неможливо не згадати про Різдво Христа, про Воплочення. Не погордив нами, а радо приймав і пастухів і царів з Далекого Сходу. Там точно Йому не було тепліше, ніж у наших церквах, не були ті умови, де зручно сидіти. Але Господь захотів бути до нас таким відкритим, а згодом став Жертвою на Хресті за нас, а згодом дарував нам Царство Боже.   

 Апостол Павло говорить, що Церква кориться своєму Женихові. Це порівняння, яке ми чуємо на кожному Чині Вінчання. Я би хотів звернути увагу на ті слова, де Господь є Жених, а Церква Наречена Христа. Тоді кожен,хто прийняв Христа за Спасителя, є Нареченим Христа. Тоді це порівняння стосується мене особисто. Як я відповідаю на Божу любов? Що я Йому даю у відповідь? Звісно, є багато можливостей засвідчити віру і любов до Бога. Але однією з них є “Пам’ятай день святий святкувати”.  Про нього Господь ще говорив Мойсеєві. У 1 Заповіді Господь говорить : “Не матимеш більше Богів, крім мене”. 

Якщо Господь є Той, Хто мене чекає, все життя є зі мною. Але є особливий день, коли Господь у непересічний спосіб промовляє, що це місце побачення з Ним. Йти до церкви, бути на Літургії, на Євхаристії, це зовсім інше, ніж виконати свою працю на підприємстві і так далі, це є зустріч Того, Хто тебе любить і хто чекає на тебе. Тому особливої ваги має присутність. Люблю це порівнювати з хлопцем. Хлопець, який любить дівчину і хоче засвідчити свою любов, навіть якщо 6 днів працював десь на будові, у суботу приходить додому і перше, що робить – це біжить до коханої.  І у відповідь, якщо він чує :”Ось, сьогодні я не можу”, – “Окей”, а наступного разу чує: “Ну, сьогодні такий класний серіал, я помила голову, треба було зателефонувати за 3 дні перед тим, в мене інші плани”. То на 5, 6, 7 раз він зрозуміє, що вона не любить його. 

Так само і з Богом. Коли в неділю ми маємо безліч важливих речей, а не маємо часу піти до Того, Хто помер за мене на хресті, то наша відсутність свідчить про те, що Він не є важливий у моєму житті.  А Господь нам показав, що ми для нього є найважливіші.

Моя присутність на молитві є відповіддю на Божу любов. 

Церква не є зібранням тих, хто не грішить. Справді у Церкві ми стаємо святими.  Церква є чимось глибшим, чим просто нагодою для мого особистого спасіння.  

Якщо Вас є зібрано 2-3, то це вже є “Домашня Церква”. Не думайте, що в Церкві є окремо духовенство, а є окремо миряни. Ні, коли ми разом збираємось на літургії, то ми разом співслужимо Літургію і стаємо членами містичного Тіла Христового

Я би також хотів звернутись до тих, хто ходить до Церкви. До Вас, хто знає, що в неділю не бути на Літургії, то день прожитий намарно. Вам бракує тої єдності з Христом.  Ви хочете почути його слово. Ви спішите до Нього. Я вас дуже прошу з великим розумінням ставитись до тих, хто вперше переступив поріг храму Божого. Страшенно важливо, щоб ми змогли їм відкрити Христа. Ми є Його руками. Через нас Господь обіймає тих людей, які є поруч з нами у звичайному житті, а тим більше, коли ми творимо Церкву, коли ми разом зібрані на Євхаристію. Є дуже важливо, щоб вони відчули себе любленими, що Господь на них чекає. що коли вони приходять, то через Вашу усмішку їм відкривається стежина до Бога. Відчувають вашу підтримку. 

Ми є обличчям Бога і від нас також залежить, чи хтось через нас згіршиться, коли прийде до храму, а чи отримає живе спілкування. 

Апостол Павло у посланні до Тита дав повчання єпископам  як зробити так, щоб спільнота справді зростала у любові. Бо “по любові пізнають, що ви учні мої”. 

Апостол Павло у цьому посланні серед інших рис виділяє гостинність і добролюдність.  

Прикладом гостинності є Авраам, який кинувся приймати юнаків і він слугував їм. Євхаристія теж має бути прикладом гостинності і любові. Я  як душпастир маю знайти спосіб, щоб донести кожному, що Господь його любить. Гостинність є дуже важливою прикметою християнина.

Що особливого стається на Літургії, що ми маємо відповідальність, щоб усі там були присутні? Це таїнство Церкви, на якому вона будується! Це спосіб прийняти Христа до свого серця і стати дітьми Божими. Небо стає відкритим. Господь для нас готує вечерю, де поживою є Він сам і Він сам її нам подає. Він нам служить. Ви маєте стільки вже життєвого досвіду. Ви маєте стільки свідоцтв Божої любові,в яких Бог показував вам наскільки ви є важливі для нього. наскільки Він поруч з вами і ви можете цим ділитись з тими, які ще не смакували правдивих стосунків з Богом. Для кого Він  не є ще Тим, хто їх так полюбив. А чимось відносним і аморфним,далеко на небі. Пам’ятаймо, що на кожному із нас лежить відповідальність. Коли закінчується літургія, то наша місія не закінчується. Ми пережили радість неба на землі Тепер Господь кличе нас, аби ми повернулись у той світ і були як місіонери. Були тими, хто свідчить про Божу любов у себе вдома. Замість пустил балачок після літургії поділіться Божим словом з тими, хто залишився вдома. Дайте їм свідоцтво. Наступного разу вони разом з вами спішитимуть до храму на молитву. Немає готового рецепту, який би спонукав у життя Бога поставити на перше місце. Стукайте і відчинять вам. Будьмо витривалі в любові і в молитві. Він неустанно стукатиме до дверей їхнього серця і знайде спосіб зробити так, щоб вони раділи разом радістю дітей Божих. 

Записала з ефіру Радіо “Воскресіння” Христина Кутнів