Одним із головних гріхів є обжерливість. Звичайно, що їжа необхідна для підтримання життя. Проте пристрасть до їжі спотворює природну потребу людини і призводить до гріха обжерливості. Напередодні Різдвяних свят вартує задуматися над цією проблемою. Адже пишно накриті столи породжують невимовне бажання до їжі, спотворюючи тим самим духовний аспект свята. Про гріх обжерливості та протилежну до нього чесноту – поміркованість розмірковує сотрудник храму Різдва Пресвятої Богородиці Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Руслан Грех:
«Продовжуємо розмірковувати над головними гріхами на основі Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха». Сьогодні ми поговоримо про такий гріх, як обжерливість, і протилежну до нього чесноту – поміркованість. Напевно, більшість з нас читали слова апостола Павла, який говорить про те, що не тіло створене для їжі, а їжа створена для тіла. Що це означає? Очевидно, що їжа і пиття є необхідними для життя людини, бо без цього людина помирає, але, водночас, людина має розум і свободу вибору. Людина має розуміти, що їй корисно, а що потрібно відкинути. Люди, які не християни або ж далекі від Церкви, вони дбають про здоров’я свого тіла. Вони розуміють, що не кожна їжа є корисною і, власне, яка кількість їжі потрібна для їх організму, щоб він добре функціонував. Але, очевидно, ми не зупиняємося на цьому тілесному виборі, нас цікавить стан духовний. Дуже часто, коли ми ввечері приходимо додому і не дуже поїли вдень, тоді важко стриматися і хочеться наїстися. Про що це говорить? Очевидно про те, що ми не маємо стриманості. Це, насправді, складно. Кожен, мабуть, переживав такий момент, але все життя ми намагаємося з цим боротися. Коли ми не можемо стриматися від того, щоб не поїсти, – це означає, що духовно ми також дуже слабкі, слабка у нас воля. Інший аспект обжерливості – це коли ми хочемо не так багато поїсти, як шукаємо в цій їжі насолоду, шукаємо чогось вишуканого. Очевидно, що час від часу це не заборонено, тим паче, коли, наприклад, прийшли в гості і господиня наготовила, то, відповідно, ми не можемо її образити. Але ми можемо самі в собі дослідити цей момент, коли це переростає в якусь таку пристрасть, коли ми шукаємо щораз кращого, щораз смачнішого, і, вочевидь, що це переростає в таку нестриманість. Наш Катехизм говорить: «Нестриманість у їжі та питті призводить до непогамованості також у всьому іншому, оскільки перенасиченням тіла людина намагається втамувати голод і спрагу душі». Святий Йоан Касіян зауважує, що ми ніколи не зможемо опанувати потягу до земних страв, якщо наша душа не віднайде більшої радості від споглядання Бога. Можемо собі зробити таку вправу: стаємо зранку чи ввечері перед чи після молитвою і роздумуємо над тим, а про що ж я сьогодні більше думав, що мені більше подобалося – молитися чи смачно поїсти.
Поміркованість – це протилежна до нестриманості характеристика. Очевидно, що знов і знов можемо розважати над тими словами апостола Павла про те, що не тіло створене для їжі, а їжа створена для тіла. Святий Йоан Золотоустий навчає: «Господь наш є милосердний та лагідний, тому не вимагає нічого, що було би понад наші сили». Він не вимагає від нас утримуватися від їжі, закликає до посту не задля Нього самого чи для того, щоб залишити нас без харчування. Він наказує нам це для того, щоб ми, відклавши життєйські турботи, трудилися в речах духовних».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
