Преображення Христа на Таворській горі – одна із найважливіших і знакових євангельських подій, глибоке значення і сенс якої стосується кожного із нас. У Преображенні Христос відкриває перед нами безконечну перспективу нового творіння, обожненого, сповненого Божої слави. Це означає, що, живучи в Христі, в якого ми хрестилися і зодягнулися, ми безнастанно преображаємося, тобто кожний на свою міру сповнюється слави Божої, відкриваючи в собі улюбленого Сина Отця. Цей процес в першу чергу здійснюється в нас силою і дією Божої благодаті. На іконі Преображення це передано променями, які йдуть від Ісуса Христа і торкаються апостолів. Промені на іконі Преображення – це символ нествореного світла, благодаті, Божого дару, який дається людині, щоб вона могла стати святою, уподібненою до Христа. Євангелист Іван, свідок Преображеного на Таворі Ісуса, про цю благодатну переміну говорить так: «Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до нього подібні, бо ми побачимо його, як є» (1 Ів.3,2). Ось тому Преображення і є сенсом християнської святості, яка не ототожнюється з природною досконалістю людини, а осягається завдяки дієвій участі людини у святості Бога. Водночас Преображення не здійснюється і без наших особистих зусиль, без боротьби, без духовної праці над собою, без дотримання заповідей і здобування чеснот. Перемінити себе є найважче, тому праця над собою – найскладніша. Христос свідомо запрошує своїх учнів піднятися з Ним на Таворську гору, щоб вказати на життя людини, як на безнастанне підняття вгору і сходження вниз і для осягнення нею трудом і подвигом щораз вищих духовних вершин. Ось тому часто християнство порівнюють з височенною горою, а християнина порівнюють з альпіністом, який прагне здобути цю вершину.
Слово преображення (з грец. метаморфозіс) є глибоке за своєю суттю і вказує на те, що виходить далеко за межі звичного підходу до дійсності. Воно означає непросту видозміну, еволюцію, трансформацію чи зміну структур, а саме внутрішню, особову переміну, що забезпечує ріст і розвиток. Правдою є і те, що людина і суспільство вдосконалюються за допомогою розвитку науки, освіти, техніки, мистецтва та спорту. Але це не можна назвати преображенням, бо тільки рух вгору, в напрямку неба, Бога, святості, є правдивим преображенням людини, її внутрішнього світу, душі, серця, а, відтак, людської спільноти, тобто народу, суспільства, світу. Преображення – це стан, коли людина стає причасником вічності. А це значить, що без Христа, без єдності з Ним цього осягнути неможливо.
З чого починається преображення людини? А розпочинається з віри, продовжується в надії і завершується в любові. Віра у Бога – це перший крок у преображенні людини, бо без віри людина схожа на сліпця, який нічого і ніколи не бачить, тобто є без орієнтації. Саме через це людина почуває себе загубленою, вона втрачає сенс життя. Коли ж людина увірує, тоді це називається духовним прозрінням, чудом Преображення. Тому віра – це дар Божий і чеснота. Завдяки вірі людина відкривається на Бога Отця, пізнає Єдинородного Сина і приймає Його животворящого Духа, тобто бере участь у Божому житті, тим самим стає новою людиною, яка отримує нове розуміння дійсності і всього, що її оточує. В світлі віри людина бачить Божу присутність і дію всюди: в собі, в світі, в історії. Тому жити вірою – це споглядати на все Божими очима. Водночас, чеснота віри для християнина є основою його релігійного і морального життя, його внутрішньою силою у подоланні труднощів і випробувань та світлом розуміння шляхів Божого промислу. Тому святий Іван Золотоустий називає віру матір’ю усіх чеснот, без якої людина не може нічого зрозуміти. Споглядаючи Христове Преображення на горі Тавор, побачмо Бога, Який любить нас, Який вмирає за нас, і обдаровує новим життям, сповненим світлом Його Воскресіння.
о. Тарас Коберинко, викладач Дрогобицької духовної семінарії
За матеріалами відеоблогу для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
