Нещодавно у структурі Гарнізонного храму св.ап.Петра і Павла відбулися «кадрові» зміни, а саме 12 січня 2020 року у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ відбулася єпископська хіротонія владики Степана Суса, зачинателя і настоятеля храму. 6 лютого 2020 року Декретом Архиєпископа і Митрополита Львівського Ігоря о.Тараса Михальчука призначено настоятелем Гарнізонного храму св.ап.Петра і Павла, а вже сьогодні, 7 лютого, отець отримав своє призначення. Гарнізонний храм справді став платформою творення чималої кількості благодійних проектів, перехрестям різних сегментів капеланського служіння, мистецьким майданчиком і просто одним із духовних центрів для громади міста. Варто зазначити, що згідно із рейтингами локальних туристичних агенцій Гарнізонний храм входить до п’ятірки найбільш відвідуваних туристами святинь міста. Про життя храму на найближчий рік, реалізацію ініціатив та проектів говоримо із настоятелем храму о.Тарасом Михальчуком.
Отче, у житті Гарнізонного храму св.ап. Петра та Павла відбулися певні зміни, зокрема «кадрові». Сьогодні вас призначили настоятелем храму. Які емоції наповнюють вас у цю хвилю? Як розвиватиметься спільнота вже у новому році та найближчим часом?
Перш за все у моєму серці є велике почуття вдячності моєму попередникові, сьогодні владиці Степанові (Сусу), куріальному єпископу Києво-Галицького Верховного Архиєпископа і титулярному єпископові Зиґрісу. Окрема вдячність Архиєпископу і Митрополитові Львівському Ігорю за довіру, а також єпископу-помічнику Преосвященному Владиці Володимиру (Груці). Прошу Господа, щоб допоміг звершувати служіння у Христовій Церкві.
Починаючи своє служіння як настоятель, відчуваю і є впевнений, що мій попередник, Владика Степан буде надалі вболівати за храм, зокрема, за реставраційні роботи у ньому. Тому наш амбітний план вже у найближчому майбутньому – завершити реставрацію фресок. У грудні 2021 року, з огляду на масштабність цього проекту, бо, мабуть, це один із найбільших проектів в Україні, матимемо особливе відзначення події, зберемо представників іноземних держав на найвищому рівні. Але нашим найпершим пріоритетом є душпастирське служіння для інших. У 2019 році у розпорядку богослужінь храму відбулися певні зміни. Сьогодні ми у Львові є єдиним храмом, у якому у неділю служимо аж 8 Літургій, остання – о 20:00 год. Також хочемо особливо закцентувати на Сповіді. У храмі щоденно присутній священик. Тому кожен охочий може поговорити з духівником чи у межах Сповіді, чи просто через бесіду. Також кожної першої п’ятниці місяця ми запровадили додаткову Літургію о 20:00 год., оскільки щодня маємо 4 Літургії (о 7:30, 10:00, 13:00, 18:00 год.). Ми називаємо цей час Вечором Сповіді. Хочу сказати, що справді саме на цю Літургію до нас приходить дуже багато людей, тому бачимо величезну ефективність від такого нововведення. Звісно, ми плануємо розвивати цю практику. Зокрема, вже найближчим часом священик у храмі перебуватиме до його закриття, тобто до 22:00 год., щоб наші вірні, можливо, повертаючись з праці і маючи духовну потребу у розмові з отцем, могли скористати з цього. Окремо хочу зазначити, що кожної неділі у нас є богослужіння англійською мовою, о 15:00 год., тому теж запрошуємо англомовних вірних та гостей міста. Без сумніву, у новому році, ми будемо планувати також проведення мистецьких вечорів у нашому храмі, вже сьогодні ведемо перемовини із іноземними колективами. Оскільки невдовзі розпочнеться Великий піст, то вже після Великодніх свят реалізовуватимемо у храмі мистецькі проекти.
Розмовляючи про життя храму та парафії, ми, без сумніву, не можемо не згадати про владику Степана, як ви вже зазначали самі. Розумію, що роль владики масштабна. Та все ж, як ви могли б її схарактеризувати. І що для себе особисто почерпнули з його служіння?
Упродовж багатьох років я був помічником владики Степана, тому перш за все хочу відзначити, що владика – це людина високого польоту, яка мислить на випередження, яка не боїться нових викликів, прийняття швидких і важливих рішень. Наприклад, у проектах владики було те, щоб більше присвятити увагу служінню особам похилого віку, об’єднавши їх на основі мистецьких аспектів, зокрема, у нас була ідея системно відвідувати із такими людьми театр чи організувати спільні поїздки, наприклад. Тому ми ще над цим думаємо, як все зреалізувати правильно. Мене завжди захоплювало, що владика Степан був відкритим до знедолених осіб. Зокрема, щодня, окрім неділі, адже у цей день не маємо заупокійних Літургій, у нас у храмі бідні особи можуть взяти хліб. Кожного дня до нас приходить близько 30 людей. Також щовівторка роздаємо харчові набори біля храму. Завдяки нашим добродіям можемо реалізувати таку ініціативу приблизно для 80 осіб.
Все ж основний напрям служіння Гарнізонного храму – це військові. Як розвиватимете цей сегмент праці вже у прийдешньому році?
Ми, капелани, не втомлюємось дякувати нашим військовим, адже вони постійно вчать нас безпосередності, сміливості і різності. Для нас було надважливо бути для молодих курсантів чи військовослужбовців своєрідними «дверима» для відкриття віри, Божої Любові. Виклики, що є у нашій державі, спрямовують нас шукати ці інші аспекти у душпастирстві для військовослужбовців. Приблизно півсотні військових впродовж війни ми привели до Бога через Таїнство Хрещення, допомогли пізнати їм віру. Я вже не говорю про величезну кількість тих, які вперше приступили до Сповіді чи почали молитися «Отче наш», «Богородице Діво». Впродовж десяти років у нас є стабільні випрацьовані душпастирські напрацювання: тематичні зустрічі кожної неділі, сповідь, релігієзнавчі гуртки у всіх практично військових закладах, де ми є присутніми, зупинки з Богом. Хочу зазначити, що наша душпастирська концепція праці з військовими лягла в основу наукової ліценціатської праці владики Степана, захищеної минулого року в Українському Католицькому Університеті.
Варто зазначити, що крім духовної праці, ви допомагаєте військовим матеріально. Чи збережуться ці традиції?
Безумовно, матеріальна допомога – це один із наших акцентів. З розвитком подій у державі дещо їх зміщуємо. Якщо на початку війни ми найбільше звертали увагу на придбання засобів захисту, то сьогодні більше зосереджуємось на реабілітації військових, а саме поранених. Зокрема, нещодавно ми надали суттєву допомогу нашому пораненому захиснику, якому була необхідною операція на хребті, а саме потрібно було вставити пластини. Звичайно, у його сім’ї таких коштів не було, а рішення потрібно було приймати миттєво. У нас також є проект, що діє впродовж тривалого часу, завдяки пожертвам добродіїв ми лікуємо зуби військовослужбовцям. Тут хочу зазначити, бо не всі знають. Переживаючи стреси, часто уві сні людина сильно скрегоче зубами. Я бачив на власні очі, як у наших військових через оте скриготіння зуби стиралися до основи ясен. Очевидно, що тут потрібна праця психологів, але й стоматологів, які вставляють зуби, видовжують їх і таке інше. А як відомо такі послуги не з дешевих, тому не всі можуть собі дозволити те, що, можливо, непомітно, але вкрай необхідно. Хочу сказати, що досі продовжуємо ці ініціативи. Також матеріально допомагаємо сім’ям військовослужбовців. Вже є сталими наші подарунки на Миколая чи проекти «Стрітенська свічка», «Благодійна верба», коли від продажу свічок чи верби маємо кошти на добрі справи.
Отче, ви у храмі від самого початку. Що для вас особисто символізує храм?
Дійсно, я був від початку творення спільноти Гарнізонного храму св.ап.Петра і Павла. Займався документацією, нарадами духовенства. З першого дня, коли храм відчинив свої двері, я є тут як священик. Храм для мене є доторком Божої Любові, від самого Господа. До відкриття Гарнізонного храму я вже служив капеланом три роки. До того нашим храмом були полігони, храм в Академії сухопутних військ або локації, де ми могли служити Літургії. Впродовж цих трьох років я звершив тільки раз хрестини, до того ж у свого друга-отця та один шлюб людей похилого віку у їхньому помешканні. Храм став для нас центром і осередком служіння, бо тут ми реалізовуємо наші принципи, зокрема кредо військового капелана – «завжди бути поруч». Тому для мене особисто храм став потужним місцем для служіння, допомоги людям, молитви за них. Також навзаєм прошу молитися за нас, за капеланів, щоб Господь спрямовував нас приймати правильні рішення і ще більше робити добрих справ для наших вірних, військових, громади міста.
Спілкувалася Юліана Лавриш,
світлини з відкриття храму у 2011 р.надані о.Тарасом Михальчуком
Повязані записи
