Сьогодні Церква святкує пам’ять святого великомученика Димитрія Солунського. Про постать святого Димитрія, як приклад для наслідування, та як прямувати до святості розмірковує настоятель Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла, Голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Тарас Михальчук:
«Сьогодні ми з вами, як Церква Христова, святкуємо день великомученика Димитрія Солунського – мученика перших століть християнства. У ті часи переслідували християн і засвідчувати привселюдно свою віру в Бога було рівнозначно смерті. А ситуація із святим Димитрієм дуже цікава, тому що він був очільником міста Солуні, і, поза тим всім, не соромився своєї віри, а розумів, що рано чи пізно йому прийдеться відповісти перед тогочасним імператором за свої вчинки, зокрема, за свою віру. Очевидно, що цей час настав, і він пішов з життя мученицькою смертю. Проте, у нашому житті є речі, які незрозумілі, зокрема тоді, коли потрібно кожен день з терпеливістю перемагати певні обставини, і, нам здається, що, можливо, Бог нас не чує. У великій любові і милосерді Господь провадить все настільки премудро, що жодна сльозина, яка падає з очей християнина, не є просто так. Кожна сльоза, яка падає з наших очей, буде витерта Богом і Його милосердям. У випадку Димитрія, свідком його великої віри став Нестор, військовослужбовець, який свого часу також засвідчив перед усіма свою віру у Бога, і сьогодні теж є святим. Отже, наше життя і наша вірність Богові повсякчасно має такий наслідок, що багато людей довкола дивляться на нас, і, можливо, не можуть нам сміло про це сказати, але захоплюються нашою вірністю Богові. Важливо, щоби ми пам’ятали, що для відчаю у християнина не має бути місця, навіть на йоту, тому що у молитві ми можемо випросити Божу волю для свого життя. І коли ми говоримо про таку велику любов, як любов мучеників, і їхню вірність до Бога, то це не йде мова про щось людське, безумовно, бо людське неможливо прийняти. Але ми сьогодні чуємо у Євангелії про те, що прийде Утішитель, Дух Святий. Він дає силу сприймати цей світ по-Божому.
Існує така історія, яка є реальною. Один священик розповідав, що колись, коли він був ще школярем, то в останні роки навчання працював на будівництві. Серед виконробів цього будівництва був один чоловік, який керував процесом. Поза тим, цей чоловік не знав, що інший колись буде священиком, але вони спілкувалися, говорили про щось. Коли цей студент виріс, став священиком, то, очевидно, що виконроб був уже на схилі років свого життя, і потрапив у дуже серйозну психологічну кризу, де його життя почало втрачати будь-який сенс і зміст. Він не хотів говорити із своїми рідними. І тоді він згадав і сказав рідним, що хоче поговорити і посповідатися в однієї людини. Чоловік розповів про те, що з ним на будові працював хлопець, який став священиком, і попросив закликати його, щоб поспілкуватися. І, як робить висновки цей священик, ще за довго до всієї цієї історії, за цього виконроба почали молитися його мама і тато тільки для того, щоби у житті ця людина ішла з Богом, навіть, якщо це після великих випробувань.
Нам слід завжди радіти. Маємо розуміти, що у молитві ми є у великій довірі до Бога, Який нас дуже любить і тримає нас у своїх долонях. Не біймося бути святими. І сьогодні, як приклад, маємо великомученика Димитрія Солунського».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – із Фейсбук-сторінки Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла
Повязані записи
