Сьогодні Церква відзначає свято Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Роздумуючи над історією його народження, ми, власне, в черговий раз переконуємося у тому, що у Бога немає нічого неможливого. Ми читаємо про те, як у Захарії і Єлисавети, людей похилого віку, народжується син, який стане великим Пророком. Вони молилися. Вони зберігали вірність Богу. Про життя Захарії і Єлисавети, як приклад міцної віри і праведності перед Богом, про постать Івана Хрестителя, як приклад боротьби за правду сьогодні, розповідає настоятель Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла, Голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Тарас Михальчук:
«У сьогоднішньому Євангелії ми читаємо історію народження Івана Хрестителя. Перш за все, звернімо увагу на його батьків – Захарію і Єлисавету. Із євангельського уривку ми дізнаємося про те, що вони були старенькими, але, водночас, дуже праведними. Отже, Захарія на старості літ своїх продовжує і далі служити Богу. Через те, що у Захарії і Єлисавети не було дітей, суспільство сприймало їх, як грішників. Тогочасні люди сприймали цей факт, як покарання Бога. У їхнє життя, можливо, неодноразово приходили думки про те, а для чого надалі зберігати цю вірність Богу, адже вже немає сенсу життя, немає дітей. У тогочасному суспільстві, окрім того, що дитина вважалася продовженням роду, існували теологічні думки щодо того, що завдяки дитині батьки прийдуть до спасіння. Але, не зважаючи на обставини, Захарія і Єлисавета продовжують вірно молитися. Вони продовжують надіятися на Бога і Його милосердя. Сьогодні ми по-особливому маємо вдивлятися у життя цих людей для того, щоб завжди пам’ятати, що Бог є той, Хто є переможець. Бог є той, хто дарує великі дари, які нам є необхідними. Саме так сталося у житті Захарії і Єлисавети.
Ми знаємо, що Іван Хреститель був сповнений Духом святим ще з лона матері. Він став вибраним Богом, вірним Йому. Він мав готувати дорогу для приходу Ісуса Христа. Але, водночас, ми пам’ятаємо, як закінчилося земне життя Івана Хрестителя. Це людина, яка весь час жила в правді, не боячись сказати її у вічі. І навіть наприкінці свого життя він говорить цілому правителеві про те, що той неправий і живе у гріху. Через це Іван був покараний тим же правителем Іродом, який відрубав йому голову. Той, хто живе з Богом, той завжди живе в правді, навіть розуміючи, що ця правда, інколи, є небезпечною. Адже, живучи в правді, несучи правду, наприкінці ми можемо постраждати за неї. Ми, подібно Захарії і Єлисаветі, не один раз задаємо собі певні питання, зокрема, чому так довго триває війна? Але, водночас, ми і надалі залишаємося бути вірними Богу. Ми і надалі хочемо бути досконалими. Ми молимося. Ми віримо, що переможемо. Наші воїни стоять в правді. Але ми маємо справу з окупантом, який живе в суцільній брехні. І ми відстоюємо свою правду, навіть ціною власного життя. А сьогодні ми молимося до Івана Хрестителя, який опікується нами, особливо нашими іменинниками і іменинницями. Отож, пам’ятаймо, що коли ми задаємо собі мету нашого життя, то – це праведність. Отож, маємо залишатися вірними Богу, не зважаючи на складні обставини нашого життя. Сьогодні довірмо своє життя і життя наших захисників Богу, який є всемогутній, який є правдою. А ми і наші воїни боремося за правду. За прикладом Івана Хрестителя завжди залишайтеся праведними».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
