У сьогоднішньому Євангелії ми читаємо притчу про виноградник і виноградарів-убивць, які вирішили забрати всю спадщину собі. Ми, як галуззя цього Божого винограднику, маємо жити так, щоб протягом свого життя приносити добрі плоди. Про важливість життя з Богом у винограднику нашого життя, про праведність, як фундамент життя з Богом, розмірковує настоятель Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла, Голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Тарас Михальчук:
«Притча про виноградник стосується кожного з нас. У ній йде мова про те, що цей виноградник є даний нам Богом. І в цьому винограднику ми є тими, які не мали би належати собі, але Богові. І до того часу, поки ми це розуміємо, то у нашому житті все буде добре. Коли ми починаємо думати про те, що ми є власниками цього винограднику, що ми можемо діяти так, як вважаємо за потрібне, тоді починаються певні проблеми. У кінці сьогоднішнього Євангеліє ми читаємо: «Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших» (Мт.21,42). Отже, так важливо, щоб фундаментом нашого життя був сам Господь. Тому сьогодні важливо відповісти собі на запитання: чи можна жити без Бога? Тут не існує компромісів – не можна, це є просто не реальним, це неможливо. Жити без Бога – рівнозначно померти. Жити без Бога – це взяти життя в свої руки і дуже швидко змарнувати його.
Дорогі брати і сестри! Сьогодні, під час роздумів над цим Євангелієм, мені перед очима виринає Революція Гідності, час Майдану. Потім виринає 2014 рік – початок війни, а тепер маємо 2022 рік – повномасштабна війна. І хочу вам сказати, що з впевненістю відчувається, що ми з вами є тими людьми, які все ж таки не змістили акценти і в фундаменті свого життя маємо Бога. Пригадується Майдан, пригадуються ці дуже нелегкі часи, коли мирних протестувальників розстрілювали, як ми вже знаємо, російські снайпери. У цей час між людьми витала велика любов. І цікавим є те, що ці люди на вул. Інституцькій, які пішли зі звичайними дерев’яними щитами, майже всі перед тим пішли до Сповіді. Тому Небесна Сотня – це невипадкова назва. Небесна Сотня – це дуже глибока назва. З того часу розпочався наш шлях боротьби за правду, шлях боротьби за правдиві істини. Ми чітко знаємо, що наші воїни – це люди, які все роблять з Богом. Вони дуже часто просять про молитву. Дуже часто ми з ними спілкуємося, і вони говорять про те, що на війні багато хто з них знайшов Бога, як свого друга, бо до цього часу вони Його не знали і не говорили з Ним так часто. Тому сьогодні виглядає так, що той, хто вирішив взяти світ і людину в свою власність, обов’язково потерпить поразку. Ми чітко побачили, що ці люди, які вирішили, що вони є панами землі і людей, протиставили проти себе самого Бога. І сьогодні ми бачимо, як справджуються євангельська істина. І наша українська армія, яка є з Богом, взірцево виганяє окупантів з нашої землі. Дорогі брати і сестри! Ми кожної миті маємо боротися за праведність, тому що праведність – це є справді те, що дозволить нашій країні розбудуватися. Нехай в нашій основі завжди буде сам Господь Бог. Нехай Бог береже всіх нас і наше українське військо».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
