«І, звелівши народові посідати на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям» (Мт. 14: 19), – такі слова сьогодні чуємо у євангельському уривку. Читаємо про те, як Ісус Христос вчинив велике чудо, нагодувавши силу силенну людей, маючи тільки п’ять хлібів і дві риби. Євангелист Матей описує цей момент так: «Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей» (Мт. 14: 21). Це велике чудо важко сприймається нашим людським розумом, оскільки ми, засліплені гріховною суєтою, не завжди можемо усвідомити велику істину, яка полягає у тому, що Ісус Христос прийшов у цей світ, щоб дати нам цей Хліб Небесний. Ісус каже: «Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Ів. 6: 35).
Про сьогоднішнє євангельське чудо, як праобраз Євхаристії, роздумує Голова Комісії УГКЦ у справах мирян, сотрудник храму Різдва Пресвятої Богородиці Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Василь Білаш:
«У сьогоднішньому євангельському уривку ми чуємо і бачимо, як Ісус творить чергове чудо. Цього разу це відбувається не просто із однією людиною, якій Він повертає зір, слух чи мову, а тут Христос годує хлібом п’ять тисяч людей – помножує хліби і рибу. І, звичайно, для нас – це здається справді великим чудом, але для Бога – це не є щось особливе, бо Він усе це сотворив, Він Творець неба і землі, Йому усе підкорюється. Він, якщо хоче, – міняє лад природи. І ось такий всемогутній Бог є добрий. Він зглянувся на нас грішних, прийшов посеред нас, щоби не просто нас і тих людей, які були там дві тисячі років тому нагодувати тим хлібом, але Він лишив нам Себе, як Хліб Небесний. І сьогоднішнє чудо, про яке ми читаємо, є тим праобразом Євхаристії. Бо Таїнство Святої Євхаристії Ісус встановив на Святій Вечері, перед Своїми Страстями, у Страсний четвер. Але вже тут, Він годує людей. І у іншому місці Він каже: «Хто їсть Моє тіло і п’є Мою Кров, той має життя вічне». Хто не їсть – не має.
Справді, як нам навчити молодих людей, як їм передати досвід віри, те, що приходить з часом. Коли людина бачить, що не має вже більше куди йти, тоді вона повертається до Бога. Як передати молодій людині те, щоб вона не ламала свого життя, але потрудилася для того, щоб глибше зануритися у це Таїнство, дозволити Богові подарувати істину. Дуже часто легше є дитину заставити іти, пообіцяти їй щось, або, навпаки, сказати, що того чи іншого не отримаєш, якщо не підеш. Пробувати треба різні методи, але найкраще, звісно – це пояснити. Але багато навіть дорослих людей також не розуміють, чому вони ходять у неділю до Церкви. Як запитати, то можна почути відповідь: «Щоб помолитися» або ж: «У Церкві особлива така молитовна атмосфера». Але ж Бог є не тільки у Церкві, правда ж? Адже можна усюди помолитися, наприклад вдома. Так, можна помолитися вдома, але там чогось немає – того, що є у Церкві. Чи людина готова ходити туди, куди вона не знає, чому має ходити? Якщо людина працює у якомусь місці, то вона знає, чому вона туди їде, тратить час, кошти на дорогу. Але чому людина їде до Церкви? Поки батьки тягнуть за руку, проблем, здавалося би, не має, але потім дитина вириває цю руку і пускається стрімголов через життя, де оббиває собі коліна, голову і поранена, помаленьку повертається, бо не знаходить, куди податися, крім Господа Бога.
Треба зрозуміти, що ми є зранені гріхами – це страшна хвороба, від якої немає лікарства ні в аптеці, ні в Інтернеті і немає коштів, за які можна було б купити таке лікарство. Єдиний рятунок, єдине лікарство – це Свята Євхаристія, яку Господь нам дарує кожної неділі. Просто треба прийти і отримати для того, щоб зцілилася наша душа, для того, щоби ми мали життя вічне. І, справді, важливо розуміти, чому приходимо до храму, чому вдома не можемо мати Святої Євхаристії, чи просто помолитися? Бачите, у історії було дуже багато різних спроб зупинити Богослужіння, святу Літургію: закривали храми, священиків переслідували. Але підпільно, під страхом смерті, люди приходили, і молилися по хатах, служили Літургію, – люди шукали неба. Бо з цього світу немає іншого виходу, як тільки через Ісуса, як через Його Животворящі Тіло і Кров. Вічне життя Господь Бог заховав у маленькій крихітці Хліба і Вина, яка стається Його Тілом і Кров’ю. Ця маленька крихітка доступна навіть найбільшому жебракові. Тоді, коли людина стає на коліна Сповіді і кається за свої гріхи, отримує чисте серце достойно прийняти те, чого не може вмістити уся Вселенна.
Сьогодні Ісус сходить з неба, щоб дати нам Хліб Небесний. Він зробив це раз – приніс на хресті кров у жертву, дав Себе розіп’ясти для того, щоби з цього моменту Його Безкровна Жертва Хліба і Вина, приносилася по усьому світу. Він зробив це раз для того, щоб ми завжди мали доступ до дерева життя, до вічного щастя з Богом. І сьогодні ми дякуємо Тобі, Ісусе, за Твою жертву, бо Ти заплатив ціну дуже високу, будучи Богом, дав Себе прибити до хреста, будучи Богом, не погордив нами, немічними створіннями, щоби нас піднести до гідності».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – із Фейсбук-сторінки о. Василя Білаша та мережі Інтернет
Повязані записи
