Пізнавати духовне життя важливо не лише у себе вдома, набагато цікавіше відвідати парафії, що перебувають за межами України. Перебуваючи у Зальцбурзі, звичайно, неможливо не побувати на парафії святого Марка УГКЦ, яка має свою багатолітню історію. Тут справді приймають тебе, ніби вдома, навіть якщо ти за хвилину до того ніколи в житті не бачив цих людей. Саме тому для багатьох парафіян і не лише сучасних, але й попередників Церква дала можливість перенести частково свою домівку в інше суспільство, чуже за мовою і культурою. У 2015 році українській громаді у Зальцбурзі виповнилось 70 років. 22 травня 1949 року на прохання декана о.Маркуса Гіль і за дозволом Архиєпископа Зальцбургу відслужено першу Святу Літургію у храмі св. Марка, у якому вірні УГКЦ моляться і сьогодні. У 1970 році тут у Kajetanekirche відслужив Літургію Патріарх Йосиф Сліпий. Блаженної пам’яті Блаженний Любомир Гузар у своїх спогадах пригадує, що приїхав до Зальцбурга у 1947 році, добре пам’ятаючи священиче служіння у таборі Лаксенфельд, який практично на сто відсотків був українським. Сьогодні греко-католицька громада визнана в Австрії на державному рівні, нею опікується Ординаріат для католиків візантійського обряду. До речі, повноваження Ординаріату з 1 жовтня 2018 року розширилися – до опіки всіма католицькими вірними східних Церков. Для цього покликані Ординарій для вірних католицького східного обряду в Австрії кардинал – Крістоф Шенборн та Генеральний вікарій – о.Юрій Коласа. Життя парафії святого Марка УГКЦ в Зальцбурзі – насичене і цікаве, адже тут також функціонує Український центр, що популяризує культурну спадщину українців. Про активність, особливості функціонування в Австрії, духовні виклики говоримо з отцем Віталієм Микитиним, настоятелем парафії.
Отче, як виглядає структура УГКЦ в Австрії? Скільки є парафій і як виглядає життя Церкви?
Сьогодні у нас в Австрії є 6 парафій, що опікуються українськими вірними. Ще є парафії, що опікуються румунськими вірними і маленькі одиночні осередки для вірних із Угорщини, Словенії та Сербії. Зальцбург є містом, до якого приїхало чимало українців із колишньої Югославії. Десь у 1889 році близько 18 тис. жителів із західних терен переїхало у Боснію, що належала до Австро-Угорської імперії. Безумовно, там вони формували своє духовне життя. А під час війни, у 80-90-их, вони залишили свої домівки і переїхали у західну частину Австрії, не лише до Зальцбурга, але на землі Тіролю, в Інсбрук, аж до Швейцарії.
Ви 5 років служите у Зальцбурзі. Наскільки мені відомо самі народились на Івано-Франківщині. Як сприйняли звістку, що доведеться дещо змінити свій священичий спосіб життя?
Не можу сказати, що мені хтось сказав їхати до Австрії чи у мене була тут конкретна ціль служити. Я їхав до Австрії для навчання, написання докторату в Інсбруку. Оскільки я є одруженим священиком, не було можливостей, щоб на стипендію приїхала дружина і діти. Тому після року навчання роздумував над тим, щоб повернутися в Україну і працювати над роботою дистанційно. Оскільки є брак священиків, які потрібні були для служіння в Австрії, мені запропонували залишитися. Але для того, щоб зробити запрошення для дружини та дітей, треба було бути офіційно працевлаштованим. Тому була пропозиція від Церкви вчитися і водночас бути душпастирем у лікарні у Відні. Кардинал Шенборн за згодою мого єпископа подбав про моє затруднення та можливість приїзду моїх рідних. Отож ми деякий час жили у Відні. Після дворічної роботи у лікарні мене зобов’язали, а в Австрії так прийнято, до спеціального вишколу для душпастирів. Такі курси тривали близько 12 тижнів у Зальцбурзі. Так я потрапив до міста, де познайомився із моїм попередником, отцем Николаєм Горникевичем, який на той час роздумував, щоб змінити своє місце праці. Мене запитали, чи міг би я перейняти це служіння. Ось так наша сім’я переїхала до Зальцбурга.
Чим особливе служіння в Австрії? Наскільки воно відрізняється від служіння в Україні?
Мабуть, атмосферою, яка є у парафії. Вірний, що приходить до храму є завжди на видноті, не може сховатися. Наша спільнота не є настільки великою, кожен, хто приходить сюди, вливається до парафіяльної громади. Відповідно, до кожного варто шукати підхід, як у родинному колі. Це дуже індивідуальна особливість душпастирства, зорієнтована на кожну людину. Безумовно, така праця має багато позитивів, але також і негативів. Адже у родині також виникають свої конфлікти, які неможливо приховати, їх варто негайно вирішувати по-християнськи і з любові до людей. І вірні дуже відчувають, що є любленими; що їх сприймають такими, як вони є, незалежно від того, з якої частини України вони походять, чи є з Польщі або Боснії. Наша Церква є відкритою до всіх.
Хоча у соціальному вимірі життя в Австрії є дуже облаштованим, та все ж, думаю, ваші парафіяни також стикаються із духовними проблемами. З якими саме?
Кожна людина, яка потрапляє за кордон, старається ввійти у суспільство, намагається себе у ньому реалізувати. Так само відбувається із нашими українцями тут, адже вони часто у пошуках праці, яка відповідала б тому, чим вони займалися у своїй державі. І ось тоді, коли прагнеш вже себе реалізувати, треба починати все спочатку – знову вчитися. Окрім того, в Австрії є дещо інша ментальність, до якої потрібно звикнути. Позитивно, що в самій Австрії є налагоджена правильна інтеграція у суспільство, держава пропонує входити без відмови від власних традицій і коріння. Навпаки персональна ідентичність – це потенціал для держави. Тому завдання Церкви – допомогти людині не загубитись, а відкривати власні таланти, не соромитись з того, ким ти є, ким ти сюди приїхав, перемагати власну внутрішню боротьбу. На парафії ми прагнемо, щоб кожен почував себе самим собою, бо поруч є ті, хто розмовляють такою ж мовою, шанують ті ж традиції, а тому сприяють розвиткові і самозбагаченню. Також, оскільки наша парафія не є монолітною, ми ділимося традиціями між різними регіонами. Це не завжди легко виходить, але завжди дає добрі плоди. Маємо бути відкритими одні до одних і сприймати цю інакшість.
Служіння на парафії відбувається за григоріанським календарем. Чому так?
Перехід до григоріанського календаря на парафіях у Австрії відбувся ще у 1955 році. Сьогодні це доволі зручно для парафіян. Адже, коли у тебе на роботі вихідні, всі довкола святкують, ти також можеш долучитися. Хоча знову-таки залишається традиція святкувати певні дні святих, коли люди пам’ятають, ще з часу перебування в Україні. За григоріанським календарем їм важко пригадати. Тому у нашій парафії у Відні виникла потреба святкувати за юліанським календарем великі свята, бо вірні хочуть відзначати празники саме у той день, що й в Україні. Хочу зазначити щодо практичності святкувати за тим календарем що й ціла країна – чимало наших вірних також їдуть на свята до України чи до Боснії, Польщі.
Як відбуваються у вас на парафії великі свята? Чи є коляда та писанки?
Минулого року, коли між святкуваннями Великодня за юліанським і григоріанським календарями був всього тиждень, було доволі цікаво. Частина наших активних парафіян, які ходять щонеділі до храму, поїхала до своїх домівок в Україну. Ті, що рідко бувають у храмі, прийшли. Наша церква була повна людей, яких я бачу кілька разів у рік. Пізніше повернулися наші парафіяни з України, які кажуть: «Отче, у нас у цей час була Квітна неділя, і ми не встигли посвятити кошики, бо треба було повертатися до праці в Австрії». У цьому випадку завжди треба шукати компромісних рішень. Так у нас є гарна традиція – тиждень після Великодня, у Провідну неділю, ми на парафії ділимося пасхальним хлібом, тоді кожен має можливість щось принести до святкового столу. І нам минулого року добре співпало, бо треба було посвятити кошики для тих, хто не встиг. Щодо Різдва, то 25 грудня у храмі небагато людей, проте, коли святкуємо 6 січня хрещення Ісуса Христа, вже приїжджає більше вірних, і ми наче об’єднуємо цикл Різдвяних свят. Ми колядуємо у храмі, а також наші діти вже 5 років поспіль ходять з колядою по домівках. Спочатку це було кілька колядок та віншувань, з яким ми відвідували родини, а останнього року ми поставили вертеп. Це було всього лиш шестеро дітей, оскільки інші не взяли участь, бо були у подорожі із батьками. Діти дуже гарно підготувалися, коли вже всі повернулися, ми після 10 січня відвідували домівки наших родин. Цього року будемо також ходити з вертепом, адже для дітей – це щось прекрасне: пізнавати свої традиції. Цікаво, що пізніше діти, які приїжджають у східні чи центральні регіони України, до своїх дідусів і бабусь, розказують, що вивчили у Зальцбурзі, і родичі вражені, адже вони в Україні такого часом не бачили.
Маємо приклад чималої кількості держав, які допомагають матеріально функціонувати Церкві на законодавчому рівні. Як це відбувається тут, у Австрії?
Єпископська конференція в Австрії вирішила, що кожен місцевий ієрарх також дбає про вірних нашого ординаріату. У моєму випадку – я як священик є затруднений в Архиєпархії Зальцбурга і душпастирська діяльність визнається на державному рівні. Тобто я працюю з певними робочими годинами, маю трудовий стаж за працю та оплачую всі податки на пенсію та медичну страховку. Мою діяльність регулює конкордат між державою і Церквою.Щодо фінансування громади, то тут є поєднання традиції в Австрії, і в Україні. Наша громада може безкоштовно користуватися храмом святого Марка, що належить Архиєпархії. Це теж велика ласка і благодать, яку ми отримали 20 років тому. Через пожертви вірних ми можемо робити свята, поїздки, користати на потреби громади. На парафії у нас є парафіяльна рада і фінансова рада, які обираються вірними. Парафіяльна рада допомагає спланувати життя громади на наступний рік, а фінансова – регулює кошти для наших потреб. Наприклад, я як священик не можу розпоряджатися коштами парафії без попереднього погодження із членами ради, які ведуть всю документацію щодо витрат. Завжди є певна встановлена сума якою священик може розпоряджатися самовільно, якщо сума більша, то я мушу узгоджувати. Також раз у рік я представляю парафіянам всю звітність, викладаю папки з документами на одній із наших парафіяльних зустрічей після Літургії у неділю, щоб не виникало зайвих запитань. Думаю, що така прозорість знімає багато запитань. Також в Австрії є податок на Церкву – один раз в рік вірянин цієї церкви віддає приблизно 1,5 % від своєї місячної зарплати. Важливо, що тут, коли ти реєструєшся для прожиття, потрібно вказати конфесійну приналежність. Варто зазначити, що це стосується римо-католиків і греко-католиків, адже ми визнані як релігійна громада на державному рівні.
Які перспективи свого служіння бачите в Зальцбурзі? Що ще хотіли б впроваджувати?
Для нас є пріоритетом є діти та молодь. Сьогодні у нас на парафії є багато діток, для яких ми створили суботню українську школу, а також проводимо катехизацію після недільної Служби. Варто зазначити, що для дорослих в нас теж є в цей час зустріч, так звана парафіяльна кава, де ми можемо раз у тиждень побачитись і поговорити. У суботній школі маємо викладання української мови, народознавство, малювання, музику, творчість. Діти активно беруть участь у приготуванні до різних свят. Ми вже готуємось до Дня святого Миколая, адже чекаємо на близько 40 дітей з різних районів Зальцбурга. Також пізніше готуватимемось до Різдвяних свят, шевченківських днів, Великодня, Дня матері, також у нас є свято талантів. Також серед пріоритетів є налагодження праці з молоддю, дбати про наше студентство. Хоча маємо чимало студентів з України у Зальцбурзі, але небагато з них долучаються до нашої громади зразу, аж десь через рік-два після початку перебування. Можливо, через те, що в Україні вони також не вели активне духовне життя. Тому надалі розвиватимемося у цих двох напрямах.
Розмовляла Юліана Лавриш
Фото – о. Віталія Микитина та з архіву парафії святого Марка
Львів-Зальцбург
Повязані записи
