Коли мова йде про відношення Церкви, Біблії до справи сексуального життя. Хто уважно читає Біблію, розкриваючи Книгу Буття, він зустріне опис створення людини. І коли Господь сотворив чоловіка і жінку, то дав їм такий наказ:”Будьте плідні і множтеся, наповняйте всю землю”. Тобто плідність є великим даром Божим і діти народжуються з волі Божої,але тими такими Божими інструментами, щоб діти прийшли у цей світ є батько і матір. Кожен з нас прийшов у цей світ, маючи батька і матір. І очевидно, батько і мати є співпрацівниками Божими у ділі народження дітей. Я гововорю це дуже чітко і без всяких інтерпретацій зайвих. Тому сексуальне життя є невід’ємною складовою подружжя, у тому нема проблем. Але людина коли відпала від Бога, відповідно понівечила багато дарів Божих, у тому числі сексуальне життя. Прийшов певний момент історії,коли секс стався не даром Божим, але предметом торгу, чи заробляння. Так з’явилася проституція. І вона існує, очевидно, у різні часи і у різних суспільствах. Так само як і вбивства, війни, корупція, злодійство. Але чомусь ніхто не хоче легалізувати корупцію. Дивіться, як можна легко побороти корупцію – легалізуймо її! От і все. Це є відповідь тим, які кажуть легалізувати проституцію. Коли їм говориш, що це абсолютно аморально, вони не хочуть про це чути і наводять різні аргументи. Чому я про це говорю? Тому що ми повинні виховувати дітей у сексуальній християнській культурі. Що вона каже? Що секс це є дар Божий. І сексуальне життя є невід’ємною складовою подружжя. Бо воно має дві цілі. Перше – це взаємне таке пізнання і щастя обох подругів,а друге – це народження дітей. Завдяки тому, що людина отримала від Бога дар народження дітей, людство живе. Ми повинні ту культуру плекати. І найперше культура починається з того, що ми навчимо дітей належно і культурно виражатися про сферу сексуальну. Хочу підкреслити, що сфера сексуальна це не дорівнює любов. Це одна зі складових любові. Бо люди люблять деколи і тоді, коли не можуть сексуально жити. Так отож треба найперше нам навчитися належним чином виховувати у родинах. Вміло висловлюватися на тему сексуальну. І пояснювати дітям певні речі, відповідно до їхнього віку. І у подружжі сексуальне життя – це дар Божий, поза подружжям воно аморальне. Чи люди грішать, зраджуючи, чи живучи перед шлюбом – це очевидно. Але боротьба з гріхом триває доти, доки є людина.
Уявіть собі, у Львові центр переповнений різними стриптиз-клубами, вони навіть не приховують назви. Приїдьте, будь ласка, до Львова, на центральний залізничний вокзал і ви відразу зустрінете рекламу стриптиз-клубів, таке й у аеропорту. Ні для кого не є секретом, що кілька літаків на тиждень прилітає лиш з Туреччини, наповнених чоловіками, які їдуть до Львова шукати сексуальних пригод. Насправді наше місто Львів, яке асоцієються з містом духовним, культурним, для багатьох людей асоціюється з містом розпусти. І багато власників, які володіють ерос-барами, п,яними вишнями, мазохами не є атеїстами, а це християни. І от чи мені як священику треба на це реагувати? Та я мушу на це реагувати, бо у мою місію входить проповідь Євангелія, а невід’ємною частиною проповіді Євангелія є звертати увагу на те, що не згідне у моральній поведінці людей із проповіддю Христа Ісуса. Моральність вказує на нашу віру. Є невід’ємним елементом. Не можна казати “я люблю батьків” і батьків не відвідуватися, або гніватися. Так само не можна казати, що я насправді дуже віруючий у глибині чоловік, але займаюся не знати якими речами.
Тому я виступив, і вже не вперше, проти присутності такого роду закладів у центрі міста Львова. Бодай би у центрі, де приходять маса народу, де приймалися великі законодавці акти. Видніється “П’яна вишня”, “Ерос-бар”, “Мазох”. Думаєте це тільки священикам потрібно оскаржувати? А миряни не причетні до того, щоб робити кращим обличчя міста? Хтось каже, пишучи мені гнівного листа: “Ваше право – сидіти у Церкві, а не повчати нас. що ми маємо робити”. На жаль, чи на щастя так не всі думають. Я спеціально це зробив, бо є люди які знають що робити у цій ситуації. Не було б попиту, то не було б бізнесу.
І, на жаль, наші львів’яни, українці, ці заклади відвідують, вони повні, перепровнені, і ми не можемо спокійно за цим спостерігати.
Найкращий спосіб когось завоювати – це у першу чергу його здеморалізувати. Тому сексуальну культуру треба плекати, починаючи з родин, а вона починається з того, що ми вміємо говорити про секс у культурі любові, вміємо знайти йому належне пошанування, вміємо говорити про інтимну сферу, не вживаючи вульгаризмів, як роблять наші Північні сусіди. Нам пора починати формувати цю сексуальну культуру.
Коли я починаю тільки боронити, будь-які моральні і християнські цінності, у Львові є одна віртуальна інституція, яка подібна до сатиричних журналів і починає видавати різні меми, коли насміхається з певних цінностей. Хочу пригадати всім, що насміхання з справді ціннісних речей є блюзнірством, а блюзнірство є ударом самого Бога. І за тими блюзнірами є певна ідеологія, яка бореться проти будь-якого сліду християнського. Вона маленька. Але намагається кричати так, щоби чула вся Україна. І намагається визволитися з якогось невідомо-якого церковного християнського ярма. А ми християни тому потураємо, сміх природній є також Даром Божим. Але коли хтось починає сміятися з немічних, калік, людей, які справді проповідують істину, то рано чи пізно, знівелює саме поняття правди. Є така Заповідь: “Не взивай Імені Господа Бога Твого надаремно”. Людина,яка насміхається з Божих речей, грішить проти цієї Заповіді”.
Мені здається, що Львів став пасивний, коли мова йде про цінності. Бо не дай Боже, коли ми будемо у Львові просити збудувати церкву, купа християн вийде на мітинг і скажуть: “Навіщо нам ще церкви?, забагато церков”.Але ніхто не виступить проти будівництва ресторану, барів, ерос, стриптиз, всі мовчать. Отакий стан нашого львівського християнства. І не думаймо, що це справа лише священиків, єпископів напоминати про це. Якщо на території нашого міста, житлового комплексу знайдеться капличка, чи церква. яка буде промовляти до нашого сумління, говорити про Бога, а відповідно робити нас дітьми кращими, а якщо там буде все крім Бога, то буде як у Псалмі: “Коли не Господь збудував дім, даремно трудилися будівничі”. Я би хотів, щоб ми будували наш дім не на піску, а на 100-200 років, щоб щось і залишити дітям.
Повязані записи
