«Обливаний» понеділок, або як не розминутись із Воскреслим у Світлий тиждень

Всі ми насолоджуємось святкуванням Пасхи Христової, світлого Христового Воскресіння. Цьому нашому святкуванню передували ретельні приготування про які ми вже вказували у Пасхальному привітанні. Підготовка оселі, підготовка «пасхального кошика», підготовка інших смаколиків. Потім справжня християнська чи просто формальна участь у Великодній Літургії і… Свято. Як у відомій рекламі: «А свято де? – Свято є». Потім настає Світлий понеділок, який більшості з нас краще лягає на вухо як «обливаний». В переддень, або в сам день Пасхи, чи в Світлі понеділок або вівторок, або й у Томину Неділю – відвідування гробів померлих родичів. Про другорядні аспекти святкування Воскресіння і Світлого Тижня, які чомусь в більшості випадків стають для нас головними поговоримо сьогодні.
Почнемо зі Страсного Тижня, а точніше із підготовки до Великодня. Ми «вилизуємо» помешкання, жінки печуть паски, чоловіки вудять м’ясо, разом готуємо стіл і помешкання. І від цього ми зазвичай є дуже втомлені. І за цією втомою не завжди маємо змогу відвідати Богослужіння Великих Четверга, П’ятниці чи Суботи. Чи не краще було б приготувати трішки менше страв, трішки менше часу уділити прибиранню чи покупці нового одягу, але натомість помолитись за страсними богослужіннями в четвер і п’ятницю та страсно-воскресними у суботу?

Далі настає друга половина дня суботи. Всі роботи закінчені! Родина складає кошичок, прибирається по-святковому й іде «святити паску». І це «благочестиве» дійство триває у кожному із галицьких храмів 3-5 годин… Питання в тому, який відсоток із тих, хто впродовж п’яти годин, невпинним потоком іде «святити паску» потім відвідає Воскреслого на Літургії, а який відсоток, відвідавши, буде на Літургії справді думками присутній, а який відсоток з’єднається із Христом у Євхаристії ..?

Десь між цим, або після цього, будуть відвідини померлих родичів. Ми неодмінно принесемо своїм померлим міні-паску та шматочок «свяченого» яйця. Та чи принесемо ми їм вістку про воскреслого? Чи принесемо ми їм світло Воскресіння? Чи перекажемо їм те, що Воскреслий Христос свою смертю подолав смерть і їм, тим що в гробах дарував життя? Власне традиція нести Пасхальні страви на цвинтар є мудрою і логічною, але в останні десятиліття вона трішки вироджена. Адже ці паски і яйця слід було б не класти на гроби, а так як це було в Україні споконвіку, жертвувати жебракам задля того, аби вони молились за упокій цих покійних.

Та й у саму неділю варто було б духовно пережити Воскресіння і славити Христа, а не тільки «радіти» за святковими столами.

Потім настає «Обливаний понеділок», а насправді – Світлий понеділок. В цей день, другий день Великодня число вірних у храмі, в порівнянні  із неділею, спадає у геометричній прогресії. Зате всі знають про «обливаний понеділок» і не забувають «віддати шану» цій «традиції». Бодай символічним обливанням. Я зовсім не проти інтеграції в християнське благочестя гуманних язичницьких обрядів, також я зовсім не проти на свята трішки повеселитися і подуркувати. Питання в іншому, у вмінні розставляти пріоритети.

Ще одна річ, про яку хочу сказати наостанок – популярне твердження про те, що люди котрі вмирають у Світлий тиждень – «автоматично потрапляють до Неба»… Тільки Богові відомо кому із нас, яка вічність буде належати, та навряд чи це буде залежати від дати смерті…

Бажаю всім нам вміти розставляти пріоритети. Бажаю бачити у Воскресінні те, що в ньому є найголовніше – Христа, котрий Воскрес із мертвих, смертю – смерть подолав і тим, що в гробах – життя дарував. А все інше, речі безумовно корисні й приємні, нехай вони будуть, але нехай не стають на неналежне їм місце, на якому у нас, християн, має бути наш Бог!

Володимир Мамчин