Сьогодні у медійному просторі тема сім’ї – зовсім не у новинних топах. Тим не менше у світі чимало викликів, пов’язаних із подружнім життям. Про приготування до творення цього простору, а також про абсолютно непопулярні тренди: подружню чистоту, методику природного планування сім’ї, культуру усиновлення говоримо із директором Інституту родини та подружнього життя УКУ Олесею Кукою. Пропонуємо другу частину нашої розмови, у якій зосереджуємо увагу на викликах, які постають перед двома людьми, які перебувають у подружжі.
Першу частину розмови з пані Олесею читайте тут.
Ще один непопулярний тренд у подружжі, на мій погляд, який позиціонують у медіа, – контрацептивна дійсність, мало хто говорить про методи природного планування сім’ї. Окрім того, живучи у суспільстві, можна помітити своєрідний споживацький підхід, мовляв, ми народимо одну дитину для того, щоб її вивчити і забезпечити. Власне, як змінювати у цьому вимірі стереотипи, – спочатку в контексті статевості, пізніше – щодо планування?
Методи розпізнавання плідності і природного планування сім’ї справді спонукають до іншого розуміння статевості людини. Контрацепція за своєю природою втручається у функціональний задум Творця. А Бог настільки подбав про життя, що забезпечив повну гармонію. Кожен із нас народжується чоловіком або жінкою, оскільки на біологічному рівні нема третьої статі. І оця статевість наскрізно пов’язана з плідністю людини. Ми не вибираємо, чи бути плідними, чи ні. Ми вже такими народжуємося. Нас виховують у сім’ї, живучи з батьками, розуміємо, що колись також будемо татом чи мамою. Пізніше, молоді подружжя хочуть народжувати дітей, адже приємно спостерігати за тим, як вони ростуть, роблять перші кроки, перші досягнення, вчаться. І ця наша присутність у їхньому житті є особливою. Наприклад, у певних соціальних колах ми не маємо впливу на думку інших, проте наші діти до нас дослухаються. Ми хочемо, щоб хтось біля нас був, допомагав нам. Тому плідність – це дар, за який маємо дякувати Богові. Сьогодні у світі є великі проблеми з плідністю, оскільки за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я кожна п’ята пара є безплідною. З іншої сторони плідність є тим даром, який не завжди для подружніх пар є важливим, адже або ще не час зачати дитину, або ми вже її народили і не хочемо більше. Можливо, ми маємо на це свої важливі причини, наприклад, через хронічні захворювання чи відсутність відповідних умов для виховання малюка, виходячи із відповідального бачення батьків. Тоді не розуміємо що маємо робити з плідністю, яка на той момент не є потрібною, тому і популяризуємо контрацептивну дійсність. Проте ми маємо взяти цю відповідальність на себе, а не перекладати її на якісь засоби, які нам пропонує сучасний світ. Маємо розуміти: є різні види контрацепції, не всі з цих засобів є контрацептивними, багато з них мають абортивну дію. Тоді ж можна змінити стиль свого мислення, використавши методику розпізнавання плідності. Коли ми йдемо цим іншим шляхом,- щось вивчаємо, щось шукаємо, то ми розуміємо, що ця плідність не є постійною; вона має свої ритми. Так, їх треба навчитися і вміти розпізнати, і це, безумовно, займе трохи часу і зусиль. Проте варто усвідомити, що ми обираємо для нашого подружжя. Або ми живемо за контрацептивною реальністю, перекладаючи відповідальність на різні засоби; або ми беремо на себе цю відповідальність. Методи розпізнавання плідності – це інший шлях де ми себе досліджуємо, пізнаємо, вивчаємо і визначаємо ритми плідності подружжя. Не люблю говорити, що методи розпізнавання плідності – це альтернатива до контрацепції. Думаю, що ці методи і контрацептивна дійсність – це щось не співмірне. Їх не можна поставити на одну шальку терезів, бо це абсолютно різні стилі та підходи. Ми самі приймаємо рішення, чи мати статеві стосунки у плідний період, чи не мати, розуміючи, що це має шанс завершитись зачаттям дитини. Маємо усвідомити глибину цієї відповідальності за власні вчинки.
Сьогодні у світі дедалі більше набуває популярності напрям «child free», тобто відмова від дітей; коли подружжя прагнуть жити самотньо, самі для себе. Як ви ставитесь до таких позицій? Бо є справді безплідні подружжя, які хочуть зачати, але не можуть; а у цьому випадку – просто не хочуть мати дітей.
У мене тоді виникає запитання в іншому напрямі: ось ми живемо самі для себе, одні для одних, на що ми націлюємо свою увагу? На те, що мені зручно і вигідно? Мовляв, мені зручно з тобою, тобі зі мною. Ми одержуємо насолоду тільки для себе. Тобто моє «я» є вищим над всіма іншими, отримую особисту вигоду. Тобто цей напрям пропонує споживацьке бачення. Але що можна споживати? Каву, чай, продукти харчування. Чи можна «споживати» іншу людину? Людська особа не може бути предметом споживання, адже вона має свою гідність. Ми не можемо опустити розуміння її до рівня предмету чи речі. Людина – це не предмет. Кожна людина має своє «я». Справжнє подружжя – це поєднання двох людських осіб, де є пошанування гідності однієї і другої. А така позиція пропонує таке: я отримую задоволення для себе, а ти для себе, дітей нам не треба, бо не треба цієї відповідальності. Тоді виникає запитання: чи є істинна любов у цьому ставленні? Істинна любов є плідною. Від неї щось народжується. Спочатку – подружжя, пізніше воно далі працює над розвитком цієї любові і народжується малюк. Дитина не є додатком до подружжя, а виявом оцієї правдивої любові у сім’ї. Якщо подружжя від цього відмовляються, то є запитання, чи є у їхній основі справжня любов?
Пані Олесю, ми говорили про безплідні подружжя. Це – складна і дуже делікатна проблема. Проте у нашому суспільстві сформувався, на мій погляд, стереотип оберненої піраміди; коли без дитини подружжя не можуть нормально функціонувати, часто через це пари розлучаються. Направду, як ми вже говорили, що цілі і завдання подружжя – інші. Дитина – це не першозавдання, а наслідок. Є ще один тренд, який варто популяризувати, – усиновлення дітей, адже чимало малюків, обділених батьківською любов’ю, її найбільше потребують. І саме такі подружжя можуть нею ділитися. Як поширювати цю культуру?
Першооснова подружжя – це любов, взаємне дарування і пошанування. І ця любов, як ми вже зазначали, є плідною. В Україні є два мільйони безплідних жінок. Як бути з такими обставинами? Фактично, у подружжі є момент, коли любов мала б бути плідною, але з певних фізичних причин нема розвитку цього «плоду». Ми не можемо сказати, що така любов неправильна, і подружжю потрібно розлучитися. Те, що подружжя не може мати дітей, – не є вироком. Безумовно, у цьому випадку дуже важливо говорити про усиновлення. Проте ще однією важливою проблемою для безплідних подружжів, на мій погляд, є прагнення мати саме нашу дитину. Або, принаймні, можна погодитися, щоб це була дитина мого чоловіка, якщо я не можу.. Тобто ми тут вже зачіпаємо проблеми штучного запліднення. Отож, обов’язково ця дитина має бути нашою. І тут знову-таки – чи ми хочемо мати певну річ, продукт задля статусу у суспільстві; чи ми приймаємо або не приймаємо цю дитину, навіть якщо вона не є нашою. Так, до прийняття цього рішення треба ще йти. Потрібно популяризувати тему усиновлення. Наприклад, пані Марія Саквук, яка веде проект наставництва при Комісії УГКЦ у справах родини дуже активно займається цією проблемою. Вона проводить зі студентами програму соціального наставництва для сиріт. І це вже показує дівчатам і хлопцям, що дитина з сиротинця не занадто відрізняється від звичайних дітей. Так, ці малюки мають певні зранення. Але чимало є і таких дітей, що у повноцінних сім’ях, є зраненими. На мою думку, для того, щоб культура усиновлення стала популярною, маємо навчитися приймати іншого і ділитися своєю любов’ю.
На завершення просила б розповісти про проект, який наразі функціонує на базі Інституту, – Школа сім’ї. розкажіть, будь ласка, про ці зустрічі і як можна до них долучатись?
Власне, ініціатором проекту був Духовно-пасторальний відділ УКУ. У проекті беруть участь Інститут родини та подружнього життя, а також Школа біоетики. Нам запропонували щосереди проводити тематичні зустрічі о 19:00 год., які тривають приблизно до 20:30 год. Ми запрошуємо вести зустрічі викладачів з різних факультетів та кафедр нашого університету. Минулого семестру ми більше зосереджували увагу на періоді підготовки до шлюбу, розглядали іміджі хлопця і дівчини як майбутніх наречених. З лютого і до червня, тобто впродовж цього семестру, плануємо говорити про виклики, які постають перед подружжям у сімейному житті: проблеми комунікації, невміння спілкуватися з батьками, про конфлікти; а також говоритимемо про харизму жінки і чоловіка; про контрацепцію, методи розпізнавання плідності. Запрошуємо всіх бажаючих до нас долучатись. Зустрічі відбуваються у приміщенні храму Святої Софії – Премудрості Божої щосереди і є безкоштовними. Впродовж зустрічей ми ставимо запитання, обговорюємо, ділимось досвідом, дискутуємо. Тому це гарна нагода поміркувати над певними процесами і зрозуміти власні проблеми.
Впродовж відвідин Інституту родини і подружнього життя ми також попросили поділитися власним баченням важливості і цінності подружжя працівників Інституту.
Ірина Мацькова:
Я можу поки що говорити лише з тієї точки зору, як би мені не хотілось бачити своє майбутнє подружжя. Серед молоді наразі поширена тенденція жити разом до шлюбу, частина моїх друзів теж, на жаль, дотримуються такого погляду. Мої однолітки часто не розуміють для чого одружуватись, мовляв, шлюб нічого не змінить – ми живемо разом, нам і так добре. Звісно кожен робить власний вибір у своєму житті, знаходячи сотні причин, щоб не укладати шлюб: від відсутності житла до нестачі коштів на весілля. Я чітко усвідомлюю своє негативне ставлення до таких стосунків, також не бажаю іншим робити подібних спроб у житті. Якщо ж говорити про власне бачення подружжя, то для мене яскравим прикладом такого подружжя є мої батьки, які одружені вже 25 років. Безумовно, у них не все ідеально, і я часто помічаю над чим їм варто працювати. На мою думку, перед тим як зробити найважливіший крок у своєму житті – важливо зрозуміти, чи має ця людина спільні з тобою інтереси, цінності та погляди на ваше майбутнє життя, сім’ю.
Назарій Петрів:
Моє подружжя буде не ідеальним, але автентичним. Дивлячись на себе, бачу власні недоліки. Але якщо ми будемо вишукувати недоліки одне одного, то далеко не зайдемо. Подружжя проіснує 2-3 місяці. Хотів би, щоб моя друга половина тримала мене у цілісності, так само, як я її. Це не означає, що я ідеалізуватиму свою дружину. Вона, наприклад, може не вміти готувати борщ, сьогодні є величезна кількість кулінарних книг і рецептів у мережі, тому це не є проблемою. Також розумію, що мій світогляд відрізняється від бачення батьків, які, наприклад, вирішували одружитися у 23-25 років. Якщо для них це був ідеальний вік, то для мого покоління цей час посувається через обставини сучасного світу. Сьогодні психологічно дозріваємо пізніше, ніж минуле покоління. Також у своєму подружжі я не хотів би мати одну дитину, бо вона була би егоїстом. Щонайменше прагну мати трьох дітей, бо у мене є сестра, інколи я розумію, що нам не вистачає третьої сторони. Мабуть, я також не є закритим на усиновлення дитини. Також хотів би, щоб у нас була собака.
Ігор Леньо:
У подружжі потрібно багато любові і терплячості. Подружжя має базуватись на християнських поглядах, бо без цього – ніяк. Без присутності живого Христа подружжя є більш вразливими, адже звичайної психології не є достатньо. Важливо, щоб були спільні цінності та традиції. Чоловік і дружина мають відкривати одне одного і також не зважати на недоліки обох. У своєму подружжі ніколи не ставлю особисте благо на перше місце, для мене благо моїх дітей є важливішим. Ми намагаємось спільно проводити вільний час, спільно молитися ввечері, разом відзначати релігійні свята. До речі, ми також намагаємось щонеділі спільно читати Святе Письмо і розважати над певними фрагментами. Відчув, що у порівнянні із минулими поколіннями, є певна зміна. Ми через закритість системи, церковне підпілля не були відкритими до досвіду, на противагу до сучасних молодих людей. І це нове покоління може швидше адаптуватися, пристосуватися до будь-яких умов. У цьому випадку є свої позитиви і негативи, важливо виокремлювати позитивне і використовувати на благо.
Спілкувалась Юліана Лавриш
Світлини надані працівниками Інституту родини та подружнього життя УКУ
Повязані записи
