15 жовтня у світі пригадують дітей, які не народилися, – через аборт, втрату під час вагітності чи після неї. Місія “Рахиль”, яка діє при Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, – містить у собі цілу систему заходів підтримки для батьків, які страждають від втрати своєї дитини. Про цілі Місії, її завдання говоримо із пані Ольгою Громик, магістром наук про родину, координатором Місії «Рахиль».
- Чому виникла ідея створення Місії «Рахиль»? Як її розвинули?
- Місія «Рахиль» є ініціативою Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава Шевчука. Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, яку в той час очолював о. Руслан П’яста (тепер – с. Севастіяна Карвацька, ЧСВВ), розробила програму діяльності. Її було прийнято на Синоді єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся 2–3 травня 2018 р. Б. Першим осередком Місії «Рахиль» у Львівській архиєпархії стала парафія св. Андрія (Львів). Завдяки великій підтримці і сприянню Львівського Митрополита Ігоря Возьняка та пароха храму о. Михайла Лучківа, ЧСВВ, вдалося створити порадню місії у парафіяльному приміщенні.
Праця над втіленням цієї ініціативи найперше полягала у згуртуванні фахівців: медиків, богословів, душпастирів, психотерапевтів, психологів, соціальних працівників та інших. Ішлося про створення середовища однодумців, які були готові послужити своїми знаннями і досвідом тим особам, які страждають після втрати дитини під час вагітності, пологів або невдовзі після народження, а також вивчення можливого досвіду схожих організацій у світі.
Нашими добрими друзями в розвитку служіння стали організації, які тривалий час успішно працюють у цій царині. Наприклад, «Проєкт Рахиль» (США) від 1984 року займається душпастирсько-психологічним супроводом осіб, що втратили дитину під час вагітності, пологів чи невдовзі після народження. Ми з колегами пройшли спеціалізований вишкіл, який провела пані Вікторія Торн – засновниця і директор цього проєкту, професор психології, член Папської академії «За життя», а також духівник цієї організації і автор реколекцій світлої пам’яті о. Річард Рорер.
Наступними стали навчальні курси за програмою «Живої надії» (Канада) і «Життєвих перспектив» (США), які займаються соціально-психологічним супроводом батьків, що втратили дитину. Свою працю Місія «Рахиль» скеровує за кількома напрямами: молитовний і літургійний супровід, телефон гарячої лінії, індивідуальне порадництво, реколекції для групи, організація заходів та молитовних днів, поширення інформації про нашу програму зцілення.
- Особи, що втратили дітей унаслідок мимовільного переривання вагітності, і особи, що страждають після аборту, перебувають в одній групі підтримки чи у різних?
– Від початку діяльності незмінно дотримуємося свого головного принципу: кожну людину приймаємо з любов’ю і вирозумінням – це основа нашого служіння. І за перших, і за других обставин особа переживає втрату, яка є дуже травмувальною, і їй потрібна допомога. Спільним для обох ситуацій є відчуття провини. Водночас після втрати дитини внаслідок штучного переривання вагітності ми стикаємося із великим відчуттям провини, тому духовно-психологічний супровід має тут деякі відмінності. Ґрунтуючись на багатолітньому досвіді наших колег, ми використовуємо методику з індивідуальним підходом до кожної особи, залежно від її обставин. Важливою для нашої діяльності є конфіденційність, яка дає змогу нашим підопічним пройти програму зцілення. Відомості про учасників є закритою інформацією, і на цьому завжди наголошуємо. На реколекціях маємо за правило організовувати працю так, аби особи, що переживають втрату дитини внаслідок мимовільного переривання вагітності, і особи, що страждають після аборту, не були разом в одній малій групі. Такий розподіл відбувається виключно з огляду на те, щоб уникнути можливих зранень. Усі інші події реколекцій, які є насамперед духовними, богослужбовими, – спільні для всіх.
– Як проявляється постабортний синдром? Скільки зазвичай потрібно часу, щоб зцілитися?
– Постабортний синдром (ПАС) – це психопатологічні явища і стани, які настають унаслідок аборту. Доктор Вінсент Ру (психотерапевт, лауреат премії «People of life Awards» від Секретаріату США в 2012 р.) уперше увів ПАС у психологію і психотерапію як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Цей термін (ПТСР) ми часто чуємо в контексті реабілітації військових, що перебували в епіцентрі бойових дій. З-поміж симптомів ПАС найпоширенішими є такі: почуття провини; депресія; повторне переживання аборту і подій, що з ним пов’язані (нав’язливі спомини, думки про аборт, про дитину; флешбеки, за яких достатньо секунди, щоб пережити аборт заново; кошмари, в яких відбувається аборт; відчуття великого горя, депресія в річницю аборту, зачаття або можливого народження дитини, а посилення цих симптомів зумовлюють зустрічі з вагітними матерями, з дітьми, які могли бути того віку, що втрачена дитина, крамниць із дитячим одягом, меблями, іграшками); емоційне оніміння, відчуження, виражені в певній поведінці, яка покликана обмежити асоціації із цією психотравмою (наприклад, спроби уникання дій або ситуацій, що можуть нагадувати про аборт; припинення взаємин із людьми, які дотичні до аборту, розлучення; якщо в особи, яка зробила аборт, є діти, відбувається відсторонення від них, уникання піклування і ніжності; витіснення думок і переживань, пов’язаних із абортом; пасивність до колишніх зацікавлень). ПАС супроводжують порушення у фізичному здоров’ї. Як уже було згадано, зцілення не відбувається за одним сценарієм, а індивідуально.
- Чи надає УГКЦ сьогодні більшого, ніж раніше (під час підпілля), значення спілкуванню з особами, що страждають після аборту?
- Церква завжди несла і несе світові велику євангельську правду: життя кожної людської особи на кожному етапі її розвитку є недоторканним. Порушення заповіді «Не убий!» не минає безслідно ні для психіки людини, ні для її тіла, наносячи рани, які найперше відчуває сумління.
Водночас із тим, що Церква навчає, що життя – це дар, вона також спішить на допомогу тим, хто зранений абортом. Завжди, зокрема під час підпілля, Церква була відкритою до таких осіб, найперше через Сповідь, – сповідальниці стали першими пораднями. Священники, монахи та монахині за панування комуністичного режиму і тепер – у центрі постабортного душпастирства. Вони допомагали і допомагають таким особам відновити духовне, психологічне здоров’я, супроводжуючи на шляху до зцілення. Адже Церква як Мати турбується про всіх, дбаючи про спасіння кожної людини, пропонує свою допомогу, щоб зранена особа зцілилася, повірила в Божу любов, у Його милосердя і могла бути щасливою. У міру розвитку богослов’я, медицини, психології, соціології та суміжних наук з’явилася змога послужити цим людям і в інший спосіб, синтезувавши нові знання і набутий досвід, обирати і творити методики, які допомагають у цьому. Ми опрацювали і видали друком інформаційно-просвітницькі матеріали (молитовник «Богородице, збережи життя!», «Духовний супровід при постабортному синдромі», «Путівник для зцілення духовно-психологічних ран після втрати дитини внаслідок аборту»), створили інформаційні ресурси в соцмережах.
Дуже цінним також є те, що у межах предмета «Пасторальне богослов’я» У київській Трьохсвятительській духовній семінарії УГКЦ студенти п’ятого курсу мають змогу слухати лекції з надзвичайного (позапарафіяльного) душпастирства, а також досліджувати пасторальні моделі і програми. Їх проводить викладач Ольга Сорока. Серед інших тем курсу семінаристи вивчають душпастирство осіб із постабортним синдромом і досвід «Проєкту Рахиль» (США).
– Як люди знаходять Місію «Рахиль»? Чи має організація рекламу?
- Використовуємо різноманітні середники для поширення відомостей про нашу місію: сайти, соцмережі, етери на радіо, заходи. Оскільки в нашій праці задіяно багато священників, інформацію поширюємо на парафіях. Люди дізнаються про місію також із перших вуст – від осіб, з якими ми працювали, яких супроводжуємо. Маємо на меті надалі розвивати інформаційну діяльність, а також розробити і впровадити навчальні програми для духовенства, богопосвячених осіб, семінаристів, психологів, щоб також якнайбільше людей могли дізнатися про місію з живого спілкування.
Шлях кожного до місії є індивідуальним. Часто трапляється так, що до звертання до нас люди або боялися комусь звіритися, або їх сприймали з осудом, навіть тавруванням. Тому також приходять люди, що не наважувалися піти до Сповіді: найперше, через сором, а головне через те, що вважали себе не гідними Божого прощення. Натомість у місії кожен консультант зустрічає людину приязно, щиро співчуває їй у стражданні, а це створює атмосферу любові і довіри.
– Чи відчувають особи, які приходять у місію, полегшення психологічних страждань після особистих консультацій, відвідування груп підтримки, участі в реколекціях?
- У відгуках, які ми просимо наших підопічних писати анонімно, вони висловлюють свою вдячність найперше за цю атмосферу любові і всепрощення, в якій перебувають під час особистих зустрічей чи реколекцій. Те, що методика є дуже дієвою, свідчать позитивні зміни, які відбуваються з ними, а також як благодатно це впливає на взаємини з їхнім близьким оточенням, на відносини з Богом. Про це ми знаємо, бо навіть якщо особа вже не потребує нашого супроводу, я телефоную або пишу до неї (у наші великі релігійні свята чи в День небесного покровителя), щоб привітати і спитати, як ця особа себе почуває. Дуже цінним для нас є також те, що нерідко особи, які прийшли в місію за допомогою, залишилися з нами для спільної праці.
– Чи є визначений план, програма зустрічей, а також їхня тривалість?
- Зичлива атмосфера дає учасникам змогу розпочати процес зцілення, який передбачає кілька важливих етапів. Ми маємо чіткий план, його представлено в програмі, яка охоплює працю місії на кількох рівнях: загальноцерковному, архиєпархіальному, єпархіальному, парафіяльному. Здебільшого ми поєднуємо індивідуальні консультації і реколекції, щоб усебічно огорнути опікою того, хто звернувся до нас по допомогу. Травми від втрати дитини зазнає не лише мама, а й батько, родичі, тому їм теж потрібна допомога. І постабортний синдром є проблемою не тільки матері, тому ми працюємо з батьками, іншими членами родини, друзями, знайомими, а також із особами, які мають синдром уцілілих. Консультації тривають поетапно, із застосуванням особистісного підходу. Кожна зустріч – індивідуальна, але спільною є молитва, якою її розпочинаємо і завершуємо. Постійна молитва, «молитовна сторожа», в парафіяльних і монаших спільнотах за зцілення ран є важливим компонентом цього служіння.
– Чому Ви особисто вирішили бути членом цієї організації? У чому полягає Ваша робота, які у Вас обов’язки?
– Мій шлях до цього служіння розпочався під час навчання у Варшавському католицькому університеті ім. Кардинала С. Вишинського, в Інституті наук про сім’ю. Вивчаючи богослов’я, психологію, соціологію, біоетику, мене особливо цікавила тема святости життя, врешті я обрала це напрямом магістерської роботи. Оскільки проблему абортів в нашій країні значною мірою спричинювало незнання, робила все, щоб поширити інформацію про гідність людської особи, про її право на життя від зачаття до природної смерті, про розвиток дитини в лоні матері. Я працювала кореспондентом, редактором у релігійних періодичних виданнях («Вірую», «Твоя щаслива родина»), висвітлюючи на їхніх шпальтах проблеми, які стосувалися цієї тематики.
На жаль, у нашому суспільстві, усупереч доступним науковим відомостям, досі поширене переконання, що до 12 тижня в лоні матері не дитина, а «згусток тканини» (найбільше абортів законно роблять саме в першому триместрі вагітності).
Водночас я кілька років читала лекції з біоетики на передподружніх курсах у Львівській архиєпархії і могла часто і відверто спілкуватися з молоддю на теми, які здебільшого замовчують.
Справжнім випробуванням для мене в цьому служінні була звістка моєї близької знайомої про те, що вона йде робити аборт. Це стало драмою, бо операція мала відбутися наступного дня, залишалося так мало часу – ніч. Незважаючи на мої прохання, аргументи, вмовляння, вона його зробила. Чоловік знайомої самоосунувся від цієї ситуації, поклавши тільки на дружину це рішення. Стосунки у цій сім’ї значно погіршилися після аборту, були розлучення, потім знову спільне життя із усіма симптомами ПАС…
Набуті фахові знання, досвід і ця історія розвинули в мені бажання допомагати особам у таких ситуаціях. У мене є чудові друзі, фахівці-однодумці, з якими працюємо у цій царині. Моє служіння зокрема полягає в координуванні діяльності місії, її осередку в Львівській архиєпархії, консультування в порадні під час зустрічей та телефоном гарячої лінії, поширенні інформації про місію в засобах комунікації, соцмережах.
– Як триває діяльність місії в сьогоднішніх умовах пандемії?
- Під час вимушених карантинних обмежень місія не проводила індивідуальних зустрічей та реколекцій, оскільки ми добре усвідомлюємо необхідність дотримання усіх вимог, щоб уникнути поширення COVID-19. Маємо в планах реколекції, сподіваючись на поліпшення епідеміологічної ситуації. Водночас у нас збільшився простір для праці через інтернет і телефон, тобто ми надалі працюємо, консультуючи і супроводжучи осіб через ці середники. Ось номер Місії «Рахиль»: 0678760100. Ми поруч, щоб допомогти кожному на шляху до зцілення.
Спілкувалася Ольга Кровіцька
Світлини Ольги Громик
Повязані записи
